Історія – наука про людей у часі, наука, в якій безперервно треба пов’язувати вивчення мертвих з вивченням живих.
Марк Блок, французький історик

Найменша сова України занесена до Червоної книги

На території України сичик-горобець — рідкісний гніздовий вид
5 грудня, 2019 - 15:24

Одна з найпривабливіших наших сов — прудка, лазить по гілках, неначе папуга, весела і допитлива. Це зараз сова вважається символом мудрості, а в минулі віки їх вважали помічниками чаклунів і боролися з птахами, зовсім забувши про те, що для первісних племен вони були майже богами.

Усі сови володіють особливою привабливістю, а маленькі — надзвичайно зворушливі, це видно навіть на світлинах: кругла пухнаста голівка без вушок, світле личко з міцним жовтим дзьобом, великі жовті очі, над ними білі брови. А ще зацікавлений, немов у дитини, погляд: що це, хто це?

Сичик-горобець поширений у хвойних та мішаних лісах Європи й Північної Азії, але ніде не досягає високої чисельності. В Україні його можна зустріти насамперед у Карпатах, Розточчі й на півночі Полісся. Так, на Поліссі добре відомий на території Рівненського і Поліського природних заповідників, Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський», а також у Чорнобильській зоні. Крім України, птах занесений до Червоних книг ще низки країн, зокрема Білорусі, Литви, Латвії, Естонії, на окремих територіях Російської Федерації.

ПОЛІТ СИЧИКА-ГОРОБЦЯ ЛЕГКИЙ І СТРІМКИЙ

Сови завжди приваблювали людину своїм незвичайним зовнішнім виглядом і способом життя, — розповідає біолог Марія САВЧУК. — І найменша сова в українській фауні це підтверджує, хоч і має чимало відмінностей від своїх родичів-сов. Орнітологи відзначають, що навіть політ цієї пташини мало схожий на совиний, радше нагадує горобиний: легкий і стрімкий. Вона переміщається ніби поштовхами, часом складаючи свої крила. Але при цьому все ж встигає продемонструвати свої уміння, звертаючи в різні боки, пролітаючи між гілками, не порушивши їхнього спокою.

А ще сичик-горобець відзначається довірливістю, а може, просто впевненістю. На людину поряд він може зовсім не звертати уваги (чи удавати) і спокійно займатися своїми звичними справами — дрімати, чистити пір’ячко чи вистежувати й навіть атакувати здобич. Розповідають про випадки, коли взимку птахи підлітають за кілька метрів до багаття, біля якого сидить людина, а розвідавши ситуацію і, певно, не знайшовши її цікавою для себе, спокійно відлітають.

Як й інші сови, сичики-горобці покладаються насамперед не на зір, а на слух. Та все ж вони, трапляється, полюють і похмурими ранками, тоді як їхні родичі — лише темної пори.

Взимку маленькі сови часто відвідують годівнички для птахів, де виглядають свою здобич — синичок та горобців. Ще восени вони зазвичай зробили собі запаси на зиму, якими наповнили своє житло — дупло, але про важливість підтримувати форму не забувають.

СИЧИКІВ-ГОРОБЦІВ ВИЯВИЛИ В ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ

За повідомленням УНІАН, експерти Українського центру дослідження хижих птахів під час проведення орнітологічних моніторингових досліджень два роки тому фотографічно зафіксували появу сичика-горобця на території Луб’янського лісництва в Чорнобильській зоні відчуження. Птахи поселяються в дуплах дятлів і навіть у штучних дуплянках.

Як зазначив експерт центру Сергій ДОМАШЕВСЬКИЙ, на території, де вплив людей суттєво обмежений, помічають дедалі більше рідкісних видів, які занесені до Червоної книги України, та місць, придатних для гніздування хижих птахів. У лісі, де мешкають сичики, відразу після заходу сонця чи перед досвітом можна почути їхній посвист. Ним птахи користуються для контактів цілий рік, але найчастіше — у період створення пар.

МАЛЕНЬКА СОВА ПРИНОСИТЬ ВЕЛИКУ КОРИСТЬ

Сичик-горобець знищує велику кількість гризунів, які і є його головною їжею. Це полівки, лісові миші, землерийки, соні, а також рептилії та амфібії.

У зимовий період значну частку в кормі сови складають дрібні птахи — так визначила її роль мудра природа.. Нападає на свою жертву сичик завжди із засідки, оскільки літає він вкрай неохоче. Та й на відміну від більшості своїх великих побратимів горобиний сич полює в денний час і свою здобич не ковтає цілком.

ФОТО ІЗ ВІДКРИТИХ ДЖЕРЕЛ

 

Але найцікавіше в харчуванні цих птахів — це запаси на зиму. Мабуть, усі чули, що дрібні зерноїдні птахи часто ховають насіння про запас, а ось сичик по осені з першими заморозками активно полює і всю здобич консервує в старих дуплах. Орнітолог Віктор РЯБИЦЕВ розповідає, що в такій коморі може зберігатися кілька десятків тушок гризунів. І перш ніж з’їсти що-небудь зі своїх зимових запасів, сичик розморожує-розігріває свій обід у себе під черевцем. В особливо холодно-голодні сезони горобині сичі переміщуються ближче до населених пунктів і дуже часто прилітають на годівниці, де нападають на синиць та горобців, або на прикормки птахоловів, де самі потрапляють у тенета злих людей. У неволі пташка почуває себе погано і живе недовго, бо навіть звичним харчуванням їх забезпечити нереально.

НА ПТАХІВ ВПЛИВАЄ ВИРУБУВАННЯ ЛІСІВ, ХОЛОДНІ ЗИМИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ІНСЕКТИЦИДІВ

Головними природними ворогами маленьких сов у Європі вважають лісову куницю, перепелятника та мохноногого сича.

Відомі випадки загибелі птахів і в холодні зими через запізнілі холоди й снігопади. Вчені, які вивчають їхню популяцію, зауважують, що у роки зменшення кількості мишовидних гризунів зменшуються і кладки сичиків, позаяк іншого харчування птахам не досить.

Та все ж найбільше псує життя птахам людина, яка через свою жадібність непомірно вирубує ліси, засипає поля інсектицидами, знищує птахів. Скорочення площ стиглих хвойних дерев екологи вважають одним із головних факторів зменшення кількості сичиків-горобців. Використання в сільськогосподарських угіддях інсектицидів ба навіть контакт із продуктами його розпаду дуже впливає на життєздатність маленької пташки (скільки ж їй треба тієї отрути), підвищує смертність пташенят.

Ситуацію може змінити не занесення птахів до Червоної книги і Червоного списку, а насамперед усвідомлення людиною, як вона шкодить довкіллю.

Подивіться хоч на зображення сичиків-горобців — радісно навіть від думки, що такі є в нашій природі, хіба ні?

Людмила СТУПЧУК. Фото Оксани РАЛДУГІНОЇ, сайт «Птахи України»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ