Одна з найдавніших культурних рослин

Насамперед, це перше плодове дерево, яке згадується в Біблії. Із нього Адам і Єва зробили собі перший одяг, після того, як вкусили плід Дерева пізнання.

Древні греки вважали інжир священною рослиною й символом родючості, що асоціюється з любов’ю і земними утіхами. Одна з назв інжиру — винна ягода — теж цілком виправдана. Якщо плід достигає на гілці, то згодом під дією сонця його солодкий вміст починає бродити, перетворюючись на справжнє вино.

На улюблених греками святах на честь Діоніса кошик винних ягід супроводжував амфори з вином. Після збору урожаю винних ягід греки влаштовували розкішні гуляння.

Уже тоді людям було відомо досить багато сортів інжиру, а кращі рослини в давньогрецькому саду навіть мали свої імена, як члени родини, — відзначав ще у IX в. до н. е. давньогрецький філософ і природознавець Теофраст, що прославився як «батько ботаніки» — засновник ботаніки як самостійної науки.

 А ще дослідники зауважують, що у 24-й пісні «Одіссеї» згадуються смоківниці, які Одіссею подарував його батько. Раз згадуються, певно, були варті уваги.

Відомий полководець Олександр Македонський, знаючи про корисні властивості інжиру у відновленні сил після важкого дня, і сам часто споживав винні ягоди, і вимагав робити це від своїх воїнів. У похідній сумці римського легіонера найчастіше були лише сухі плоди смоківниці й ізюму, але їх цілком вистачало дорослому чоловіку в багатоденних переходах. Як один із кращих постачальників енергії для організму, інжир здатний швидко відновити сили, усунути розумову і фізичну перевтому.

Римляни також не обходили увагою священне дерево. Так, Ромул і Рем чекали вовчицю, що годувала їх, власне під смоківницею. Римляни цінували «енергетичні» властивості і свіжого, і сушеного інжиру. М’які листки смоківниць у Древньому Римі використовувалися як серветки: ними під час трапези раби витирали губи своїх хазяїв.

У рукописах згадується, що інжир був і серед улюблених ласощів прекрасної цариці Клеопатри. За однією версією, змія, що її вкусила, виповзла саме з корзини з фігами, які завжди знаходилися у неї під рукою.

ЗАПИЛЮЮТЬ КРИХІТНІ ОСИ

Інжир — субтропічна рослина, що належить до дерев-довгожителів, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Фігове дерево — близький родич кімнатного фікуса і далекий родич шовковиці. Такі дерева живуть сотні років, при цьому можуть плодоносити 300-400 років. Вони належать до найдавніших культурних рослин, які почали вирощувати спершу в Аравії, опісля — в Сирії, Фінікії, Єгипті. І зараз інжир поширений в країнах Середземномор’я та Близького Сходу. У Середній Азії, Криму і на Кавказі його теж вирощують у відкритому ґрунті. Почастішали свідчення й про вирощування інжиру і в материковій Україні.

Плоди інжиру бувають різних кольорів: від світло-зеленого до темно-фіолетового, залежно від сорту, але його м’якоть завжди рубіново-червона, з багатьма зернятами.

 Найкращим вважається інжир ясно-жовтого кольору. Звичайно, гарні й темно-червоні, й лілові фіги (хоча на Сході вони особливою пошаною не користуються).

Греки, завдяки смоківниці, відкрили спосіб штучного запилення рослин.

Інжир запилюють крихітні оси-бластофаги, які розвиваються всередині майбутнього плоду і не можуть жити й розмножуватися без інжиру. Ці комахи й переносять пилок між різностатевими деревами. Самка-оса крилата, а безкрилий самець знаходиться в чоловічому суцвітті. Після запліднення самка вилазить із чоловічого суцвіття, покрита пилком, і летить в нові суцвіття. Потрапляючи в жіночі суцвіття, вона опилює їх. У результаті формується супліддя, за формою схоже на грушу, в середині якого знаходяться насінини-горішки.

До слова, селекціонери вивели й сорти інжиру, які можуть плодоносити й без запилення і плоди якого не містять насінин. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.

ВЖИВАЮТЬ СВІЖИМ, СУШЕНИМ І КОНСЕРВОВАНИМ

Плоди інжиру бувають різними, їх розмір залежить від врожаю. Для імпортування інжиру найчастіше беруть перший врожай. Другий врожай дає набагато менші плоди, хоча дуже солодкі й ароматні.

 Інжир — фрукт дуже ніжний і у свіжому виді довго не зберігається. Дозрілі плоди заповнені солодким «желе» і дрібними круглими насінинками, як у полуниці. Варто лише спілому плоду довше повисіти на сонці, як його смачна м’якоть починає бродити, перетворюючи плоди в ті самі «винні ягоди».

Зате сушений інжир доступний майже завжди. Але вважайте: якщо свіжі плоди інжиру містять приблизно один відсоток білків і п’ятнадцять-двадцять відсотків цукру, то в процесі сушіння частка білка збільшується до трьох-шести відсотків, а цукру — аж до сорока-сімдесяти!

Щоб зберегти смачний продукт для цілорічного споживання, його сушать і консервують, готують з нього мармелад і варення, різноманітні соуси і десерти.

У Середній Азії з плодів інжиру готують душаб — згущений інжировий сік, що добре зберігається, а потім використовується для різних кулінарних забаганок.

Та не забувайте, що їсти інжир можна не всім. Особливо це стосується людей, хто страждає на подагру і цукровий діабет. Тим, хто має розлади шлунка, теж варто споживати інжир обережно.

І ЛІКУЄ, І ДОДАЄ ГАРНОГО НАСТРОЮ

Ще перський науковець-енциклопедист і лікар Ібн Сіна (Авіценна) помітив і відзначив у своєму трактаті, що інжир — дуже цінна з лікувального погляду рослина. Більшість з його спостережень підтвердилися і в сучасній медицині. Особливо успішно інжир використовують як ліки проти кашлю та послаблювальні. Гарячі відвари з інжиру, насамперед на молоці, вважаються одними з кращих природних ліків при лікуванні ангіни. У плодах інжиру містяться вітаміни B1, B3, PP, C, а також багато мікроелементів — натрій, кальцій, калій, мідь, залізо, магній.

Плоди інжиру цінні ще й тім, що в розчинних волокнах його клітковини містяться речовини, що знижують рівень холестерину у крові. У свіжому вигляді плоди знижують зміст цукру в крові, а також мають гарну потогінну і жарознижувальну дію! Листки смоківниці теж помічні: їхній відвар має протизапальну й антисептичну дію, регулює обмін речовин.

Дослідники зазначають, що в інжирі міститься багато життєво необхідної амінокислоти — триптофану, який добре впливає на діяльність мозку. Він стабілізує нервову систему в умовах стресу, поліпшує сон, допомагає виходити з депресії й адекватно реагувати на різні подразники. Вважається, що із триптофану, який є харчовим джерелом серотоніну, синтезується приблизно десять відсотків цього «гормону щастя».

Але ж ви не вважаєте, що лише споживанням продуктів, багатих на триптофан, зможете різко підвищити свій серотонін? І правильно, бо головним його джерелом є все-таки сонячне світло. Тому прогулянки і заняття спортом на свіжому повітрі зовсім не скасовуються, швидше навпаки.