Скромна чарівність пірникози

На щастя, пірникози в більшості місцевостей не належать до видів, що зникають. А у дев’ятнадцятому столітті, коли в моді були прикраси з пір’я, цим птахам реально загрожувало винищення.

Пірникози добре плавають і пірнають. А от умінням добре літати й ходити похвалитися не можуть. Немає в цьому потреби — мабуть, вирішила природа — то й розучилися. Єдиною можливістю для польотів у пірникоз є сезонні перельоти,

Чудернацька назва цих водоплавних птахів українською, як ви, певно, і здогадалися, утворена від слів «пірнати» і «коза». Велика пірникоза справді має на голові два чудових чубчика, які нагадують роги.

Латинську ж назву роду птахи отримали за те, що їхні ноги знаходяться позаду тіла. До речі, саме від цього птахи і мають проблеми з пересуванням по суші, — розповідає біологиня Марія САВЧУК.

Рід пірникоз нараховує дев’ять видів, один з яких все ж перестав існувати вже в історичний період. На території України зустрічаються чотири з них: велика, сірощока, червоношия і сірошия. До роду іноді відносять і пірникозу малу. В деяких же джерелах її виділяють в інший вид. Але найвідоміша з них — пірникоза велика, яка гніздиться в Україні по всій території, окрім гір, особливо обираючи тихі озера і ставки, спокійні річки із плесами і заростями водяної рослинності.

Як тільки не називають цього птаха в різних місцевостях — чубатим нирком, чомгою і навіть поганкою. Останню назву симпатичні птахи дістали не cтільки через їхню подібність з цими блідо-сірими отруйними грибами, а насамперед тому, що м’ясо птаха не смачне і відгонить рибою. Хоча це лише на руку, тобто на крило, птахам — ще один плюс у списку рис, що допомагають пристосуватися до довкілля.

Мало того, у давні часи великих пірникоз називали навіть водяними відьмами й чортовими нирцями, нітрохи не сумніваючись у їх здатності впливати на людей.

Пірникози червоношиї переважно відлітають на зимування в листопаді. Проте птахи, що прибули з північних районів, нерідко залишаються в місцях гніздування, доки водойма не покриється кригою.

У ШЛЮБНИЙ ПЕРІОД ПІРНИКОЗИ НАЙГАРНІШІ

Пірникози зовні нагадують гагар, та в них немає плавальних перетинок, зате кожен палець має свою шкірясту лопать. Особливий вигляд пірникози мають під час шлюбного періоду, як це заведено у птахів, та й не лише у птахів. Хто ж не хоче виглядати якнайкраще у цей час.

На голові, а у великих пірникоз і на шиї, розвиваються різноманітні «комірці» з пір’я — золотисті, коричневі, червоні, білі.

Танцюючи, самець і самка витягають шиї і спрямовуються один до одного. Майже зіткнувшись, вони піднімаються над водою на задні лапи, щоб піднести партнерові шлюбні дари — пучок водоростей, — розповідають очевидці. — До шлюбного періоду вони мало чим відрізняються, зате потім просто змінюються на очах.

ГНІЗДО ПТАХА — ЦЕ ЧАСТО ПЛІТ ІЗ ЯЙЦЯМИ

Гніздо пірникоз може знаходиться на одному місці, а може й плавати на воді. У такому разі воно виглядає як плаваючий торф’яний або рослинний плотик, на якому знаходяться щойно знесені яйця. А щоб гнізда більш-менш трималися, птахи часто прив’язують їх до кущів стеблами або будують гнізда так, щоб ті спиралися на підводні рослини чи на дно, якщо на мілководді.

У таких суворих умовах не кожна кладка означає появу дитинчат. Зашкодити цьому можуть рибалки і собаки, лисиці і пернаті хижаки. Найменшого занепокоєння достатньо, щоб самка кинула гніздо з відкладеними яйцями. Та згодом птахи терпляче будують гніздо в іншому місці, намагаючись таки виростити пташенят.

У сонячні дні яйця, які знесе туди пташка, нагріваються під промінням, ніби в інкубаторі. Ну і матуся, звісно, про них дбає, особливо коли на дворі похмуро і прохолодно.

Від ваги мами і яєць гніздо часто занурюється у воду, але природа подбала, щоб це не шкодило яйцям, створивши шкарлупу, де волога не впливає на майбутнє птахів.

З’явившись на світ, маленькі пірнокозенята багато часу проводять на спині у матусі, де тепло і затишно. І де відразу вчаться, що основна їжа пірникоз — це риба, молюски, жаби і водні комахи та їхні личинки.

Оскільки пірникози прекрасно пірнають, їм неважко дістатися самого дна водойми і обстежити його з урахуванням своїх інтересів. Птахи здатні пірнати на глибину два з половиною метри і швидко плавають під водою, полюючи за поживою.

Cумно, але й плавучі гнізда час від часу гинуть від коливань рівня води, викликаних сильними зливами або посухами. Тому для деяких видів водно-болотних птахів, зокрема, чорних крячків, які теж люблять облаштовувати такі гнізда, ентузіасти почали виготовляти штучні гніздівлі у вигляді плавучих плотиків. Після закінчення сезону плотики планують зняти й оцінити можливість їх багаторазового використання водно-болотними птахами.

ПІРНИКОЗИ ЇДЯТЬ ВЛАСНЕ ПІР’Я

Тривалий час дослідники не могли зрозуміти, чому пірникози їдять власне пір’я після прийому «основної страви». Орнітологи мають кілька пояснень цього явища.

Птахи роблять це, щоб видалити зі шлунка не перетравлені частки їжі. Може, й тому, що пір’я вистилає шлунок птаха і захищає його від поранення. А ще може бути, що наявність пір’я формує необхідний баланс мікроелементів в організмі.

Шкодить пірникозам, як і решті водно-болотних птахів, і знищення чи погіршення самих водно-болотних угідь.

Після зникнення «пір’євої» моди, популяція великих пірникоз таки відновилася. На відміну від деяких видів водоплавних птахів, за останній час їхній ареал не зменшується. Однак виду загрожують інші фактори — насамперед, зменшення кількості водно-болотних угідь як результат дренажу і розорення прибережних зон, підвищення солоності вод, зміни режиму добування підземних вод, меліоративних робіт.

У багатьох країнах пірникоза не належить до зникаючих видів саме завдяки послідовним охоронним заходам. Та й нашій з вами увазі до цього.