Щасливий той, хто в чорні дні збереже чистоту серця.
Шарль Де Костер, бельгійський письменник

Тисяча та один герой

Художник Ілля Угнівенко — про те, чому в ілюстрації атмосфера важливіша за персонажа
10 серпня, 2017 - 17:49

Кілька сотень диваків — хтось у скафандрі, хтось із гілками замість волосся або комп’ютером замість голови — зібралися в центрі Києва, пустують і відриваються. Столичних аборигенів вони ігнорують — подякуйте, що не захопили який-небудь житловий будинок.

Так могло починатись несерйозне оповідання в жанрі фантастики, але йдеться про графічне панно художника Іллі Угнівенка — він створив його під час своєї виставки у просторі Orthodox, організованої клубом ілюстраторів Pictoric. З одного боку, в цій роботі немає головного героя, а з іншого, кожна істота може раптом ним стати — якщо історія, що з нею відбувається на цьому майже восьмиметровому ватмані, приверне вашу увагу.

Для контексту — Ілля Угнівенко бере участь у всеукраїнських та міжнародних виставках, проводить воркшопи з ілюстрації, викладає у столичній дитячій художній школі №9. Ми завітали до художника, коли він завершував панно, і розпитали, де знаходить своїх персонажів. Далі — пряма мова Іллі Угнівенка.

ЛЕЙТМОТИВ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАСТРОЮ

— На виставці в Orthodox я показав своїх персонажів із блокнотів, яких намалював з нуля. Вони ніде не використовувалися, це моє особисте. Вирішив «підтримати» їх таким собі перформансом, живою виставкою, яка постійно змінюється — тобто малюючи панно. Ідея взята ще з першого фестивалю Kyiv Comic Con, де я розмальовував триметровий банер. Тільки там я просто брав персонажів зі своїх блокнотів, а тут придумую їх на ходу. Змінюється настрій — і змінюються основні мотиви на роботах. В одній частині панно персонажі розташовані нерівними лініями. А на другій стінці вони розміщені трьома рядами, наче йдуть натовпом, з’явилася систематичність. Я цим перенаситився і на третій стінці зробив центральну композицію.

Не готував композицію всього панно заздалегідь. По-перше, так мені цікаво малювати. По-друге, людям цікаво спостерігати, як розвивається сюжет. До того ж, головними на виставці є роботи в рамках, і сюжет на великому панно через них руйнуватиметься. Щоб не відволікати увагу людей від робіт у рамках, на панно я створюю килимову композицію — тут немає головного чи другорядного, все однакове за значимістю. Ми ніби занурюємось у цей світ і блукаємо ним.

ЗАСПОКІЙЛИВИЙ ОБРАЗ

— У центрі третьої стінки намальований великий дідусь-дерево. Це така собі буддоподібна істота. Тут ми бачимо старця, але такий характер може уособлювати будь-який персонаж, який гранично сповнений спокою і вивищується над іншими. Такий непорушний образ, який інколи зручно просто малювати для себе, для власного комфортного стану, щоб зупинити думки. Взагалі цей персонаж зі мною вже кілька років — періодично малюю його в різних варіантах. Такий образ мудреця, який зберігає між долонь якийсь вогонь або тримає чашу з якимсь сенсом.

У моїх блокнотах також є персонажі, з яких, навпаки, вода виливається. Вони ллють воду, бо не можуть сказати щось розумне. Це карикатура на мудреців, які буцімто стають буддами.

ГЕРОЙ У ПЛЯМЦІ ФАРБИ

— Персонажам на виставці десь рік, весь цей час вони «лежали» у блокноті. Ось, наприклад, цей хлопець, один із головних героїв. Багато персонажів, і цей зокрема, приходять із палітри. Нарізаю добірку пейзажів із плям фарби, і деякі переростають у персонажів — залежно від того, що я знайду. Ось тут присутні риби, популярна в мене тема, а тут — старець з червоною бородою (показує добірку різнокольорових папірців у блокноті. — Авт.). Інколи дублюю образ олівцем, щоб не забути, що саме я побачив у плямах.

Група з трьох персонажів на першій стіні об’єднана історією. Вони — з однієї палітри. У мене думка одразу працює у площині якоїсь історії. Тут є головний персонаж, помічник та антагоніст. Поруч — ще одна група персонажів. Інша палітра, інший настрій та інший блокнот, і вони дуже похмурі. А є одиничні персонажі. Я розповідаю учням про придумування образів і роботу з формами. І доки це роблю, малюю дрібні схеми. Часто ці схеми підходять для використання в майбутньому. І от один із персонажів на виставці народився лише тому, що я пояснював комусь, як працювати з формою.

...І НА ПІДЛОЗІ В МЕТРО

— Інколи сюжети народжуються самі по собі. Якось згадав ілюстрації з букваря, намалював у такій стилістиці хлопчика, тільки доповнив образ стімпанківськими залізними руками (стімпанк — підвид фантастики, коли дія відбувається у світі, де поширені технології парових машин. — Авт.). Потім подумав — треба дати цьому хлопцю якусь репліку. От він і каже: «А потім я захоплю планету!» Так жартома з’явився цей герой, а згодом до нього додалась дівчинка.

Деяких персонажів знаходжу в якихось патьоках, потертостях на підлозі в метро. Інколи вони народжуються з начерків, але тоді виходять радше соціальні карикатури.

ЖИТТЯ, ПІДГЛЯНУТЕ НА ЗУПИНЦІ

— На мою думку, в ілюстрації персонаж не є головним. Головне — атмосфера. Якщо атмосфери немає, нічого не працює. Значно краще брати коктейль з ілюстрації та атмосфери і занурювати себе в неї, жити там разом із цими персонажами. Але в цьому конкретному разі, на цій виставці є тільки персонажі. І персонажі на панно — наче підглянуте життя на зупинці. Кожен займається своєю справою, і всі чекають на якийсь автобус.

ДИТЯЧІ СТЕРЕОТИПИ

— Викладаю саме у дітей. Вони приходять до школи у вісім-дев’ять років, уже надивившись мультфільмів, і тому працюють трохи клішовано. Зараз вони особливо полюбляють Залізну людину та персонажів із «Мого маленького поні». Я використовую всі можливості, щоб зламати їхні стереотипи, щоб вони розуміли — можна придумувати персонажів самому. Доводиться навіть ставити умову: якщо ми малюємо щось за фантазією, то не використовуємо щось, що вже є в культурі. Творчу уяву дітей треба розкручувати. У цьому віці, мені здається, вони починають костеніти, забагато повторювати те, що бачать навколо і вважають за свій ідеал.

«ТУТ НІХТО НЕ БУДЕ ВБИВАТИ»

— Коли закінчу панно, можливо, домальовуватиму маленькі сюрпризи. «Порозкидаю» дитячі іграшки — хороший мотив, який додає шарму несерйозності. Наче всі персонажі грають у щось серйозне, навіть вірять у це, але ми бачимо, що це лише гра. Одна знайома сказала, що ці герої наче грають у війнушку, але все закінчується по-доброму. Ніхто, навіть якщо має багато зубів, не буде когось вбивати. Звісно, кінець цієї історії хороший.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments