Заповідне Полісся

Поліський природний заповідник знаходиться на межі з Білоруссю та за своєю природою і ландшафтами більше схожий на білоруське Полісся, ніж на українське. Ця територія абсолютної заповідності розташована в межиріччі Уборті, що протікає вздовж західного кордону заповідника, та Болотниці — її правої притоки, яка є східною межею заповідника, — представляє пам’ятку природи нашим читачам науковий співробітник Поліського заповідника Ольга БЄЛЬСЬКА. — Територія заповідника — суцільні лісові масиви, що чергуються із невеличкими річками та рівчаками, болотами та піщаними пагорбами. Саме такі природні комплекси є однією з найбільших цінностей, що разом із унікальною флорою та раритетною фауною охороняється протягом понад п’ятдесятирічної історії існування заповідника.

ТУТ ЗБЕРЕГЛИСЯ БОЛОТА В НЕЗМІНЕНОМУ СТАНІ

На заповідних територіях збереглися в незміненому стані болота різної біологічної продуктивності — від наповнених водою і порослих очеретом низинних у річкових заплавах до сфагнових, багатих на журавлину та буяхи. Ці болота є притулком та улюбленим місцем велетнів лісової фауни — лосів. Тут їхня домівка, на болотах вони знаходять і порятунок від хижаків, і харч, і прохолоду в спекотні дні.

А поживна і смачна журавлина — улюблені ласощі для багатьох тварин, особливо для тетеруків та глушців, що взимку призвичаїлися вишукувати її навіть під снігом.

На болотах можна зустріти і маленьку рослинку росичку — єдиний рід хижих рослин, що є типовим для наших країв. Вона може існувати лише на таких місцях з високою зволоженістю. Листя росички покрите залозистими волосками, які виділяють липкий слиз і за його допомогою утримують комах, не даючи їм утекти.

ЛИШАЙНИКОВІ БОРИ — ОДНА З ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАПОВІДНИКА

Рівнинні ландшафти заповідника раз-по-раз перетинають високі піщані дюни та кілометрові гряди. Вони ніби виринають нізвідки: то посеред лісу повстане пагорб, а то вздовж річки чи по краю болота розтягнеться гряда, поросла лишайниками і зрідка карликовими соснами. Лишайникові бори визначають специфічність Поліського заповідника. За однією з гіпотез, це результат геологічної дії останнього льодовика. Найбільше таких пагорбів зустрічається у північній частині заповідника. Тут переважають бідні піщані ґрунти, на яких, окрім сосен, берез та ялівцю, не може вижити жодна інша деревна порода. Але це теж особливість нашого поліського куточка.

У ЗАПОВІДНИКУ РОСТУТЬ РІДКІСНІ АЗАЛІЯ І ЛІСОВА ЛІЛІЯ

У південній частині заповідника, де близько до поверхні залягають кристалічні породи і великі заболочені площі, флора багатша.

Саме тут зростають жовто-гаряча квітка з сильним п’янким запахом — азалія понтійська — той самий релікт, що існував ще в епоху мамонтів. Серед сосново-дубових гаїв, на острівцях між боліт можна зустріти і дивовижну лісову лілію. В заповіднику вона, як і інші рідкісні види, знаходиться у безпеці й під захистом лісової охорони та пильним оком науковців.

Взагалі ж у Поліському природному заповіднику зростає понад сімсот видів вищих судинних рослин, сорок з яких занесено до Червоної книги України. Серед них і види, що знаходяться в Європейському Червоному списку та в Додатку І Бернської конвенції.

ТВАРИННИЙ СВІТ ЗАПОВІДНИКА БАГАТИЙ, ЯК І ЙОГО ФЛОРА

Ліси Полісся — одні з останніх в Україні притулків для диких тварин.

Фауна заповідника досить різноманітна, налічує приблизно дві тисячі видів тварин. Понад триста з них віднесені до різних природоохоронних категорій: до Червоної книги України — 83 види, Європейського червоного списку — 24 види, Бернської конвенції — 153 види, Боннської конвенції — 82 види, Вашингтонської конвенції — 33 види.

Одна з особливостей тваринного світу Поліського заповідника — наявність тайгових видів. Серед них — заєць білий, рись, лось, бородата сова, глушець, трипалий дятел, орябок. Зазвичай їхня чисельність непостійна, бо більшість видів мігрує і в заповіднику перебуває під час різних природних сезонів, особливо зважаючи на доступність корму. Так, рись на певний період може зникнути, коли зменшується поголів’я козуль. За декілька років знову з’являється і успішно розмножується, маючи достатню кількість здобичі.

Ось і цього року на території Копищанського лісництва його співробітники помітили рисеня — ознака, що рись знову хазяйнує в наших лісах. Тож ми змогли помилуватися червонокнижним видом, оскільки обережна тваринка стрімко видерлася на дерево і завмерла на гілці, чекаючи, коли територію залишать люди. Сподіваємося детальнішу інформацію про цю та інші тварини отримати за допомогою фотопасток, встановлених у заповіднику.

Заповідник — насправді рятівний острівець для тварин під час сезону полювання та в період розмноження. А деякі осілі види, як бобри річкові, навіть стали нашими помічниками і разом з співробітниками заповідника намагаються протистояти змінам клімату, підтримуючи рівень води у річках та річкових заплавах.

ЦЕНТР НАУКОВОЇ Й ПРОСВІТНИЦЬКОЇ РОБОТИ

Одне з важливих завдань заповідника — моніторингові дослідження найважливіших об’єктів природи цього краю. Науковці заповідника постійно спостерігають раритетну рослинність Центрального Полісся, вивчають хижих птахів і хижих ссавців. Тут, зокрема, діє й мережа гідрологічних постів.

Поліський природний заповідник у межах міжнародного проєкту «Полісся — дика природа без кордонів» працює над підвищенням природоохоронного статусу регіону, відновленням деградованих угідь, координуючи діяльність із низкою природоохоронних організацій, зокрема й Українським товариством охорони птахів. За їхньої підтримки зокрема планується підвищення ефективності управління заповідними територіями та навчання персоналу установи.

 Цей проект має на меті створення міжнародного українсько-білоруського транскордонного біосферного резервату «Прип’ятське Полісся», в якому Поліський заповідник має виступати одним з ядер.

Поліський заповідник — центр просвітницької роботи з місцевим населенням і з гостями Житомирщини. Вони можуть побувати в оригінальних музеях природи, побуту поліщуків, древлянських каменів...

Просто неба на околиці заповідної території розташовано етнографічний музей «Древлянське село». Його заснували як місце, яке наближає до минувшини, місце пам’яті про далеких предків українців — плем’я древлян, відоме більшості із переказів про страшну помсту київської княгині Ольги. У музеї можна не лише більше дізнатися про те, ким були древляни, чим вони займалися, а й наочно ознайомитися з частиною їхнього побуту.

В околицях заповідника прокладені туристичні водні, піші, автомобільні маршрути, де можна побачити унікальні джерела, столітні дерева, святилища старовірів і стародавні поховання. Усе це — жива історія, варта нашої особливої уваги.