Без права на обман

Лариса СКОРИК, професор, член-кореспондент Академiї мистецтв України, архiтектор:

— Головне, щоб ця людина чітко визначила, куди Україна йде — як всередині своїй, так і зовні. Для мене дуже важливо те, що за останній час Україна начебто визначилася із зовнішньою політикою. Це дуже позитивний момент, і я сподіваюсь, я б хотіла, щоб майбутній президент не мав ніяких вагань щодо того, куди Україні рухатися надалі. Тому що в середині держави все буде як слід, якщо держава займатиме гідне місце перш за все у своєму європейському оточенні і у світі взагалі. Тобто наступний президент мусить продовжувати і утверджувати цей поступ України до цивілізованого світу. Я б хотіла знати, чи ті люди, які братимуть участь у президентських перегонах, здатні на це, і чи знають, як це робити. Це — щодо політичної площини.

Об’єднання нації вже давно, на моє переконання, відбулося б, якби народу не було так складно. Я пам’ятаю, які були надії тринадцять років тому, знаю, як ставилися до української незалежності Донбас, Криворіжжя, Харківщина тощо — дуже позитивно. Скільки українських шкіл одразу почали з’являтися, — тобто не було ніяких антагонізмів! Навпаки, як охоче глибоко російськомовні батьки відпускали своїх дітей на Різдво, на Великдень на Західну Україну, у Карпати, — пам’ятаєте, цілі поїзди курсували між заходом і сходом країни! І діти їхали як до друзів, до братів, поверталися із такими яскравими враженнями... Об’єднання йшло. Однак непросте матеріальне становище в державі, в тому числі й певний економічний дисбаланс між різними регіонами, з одного боку, і певні сили, які пов’язували ці негаразди із набуттям Україною незалежності, що само по собі є абсурдом, з іншого — цей процес пригальмували. Однак я вважаю, що його відновлення не потребує надзвичайних зусиль, — потрібно просто засипати оцю прірву між жменькою дуже багатих і великою частиною дуже бідних. І якщо кандидати у президенти переконливо розкажуть, як вони збираються це робити, як вони будуть засипати цю прірву — йдеться, звісно ж, не про те, аби всіх прирівняти до бідних, а навпаки, про те, щоб підтягти незаможних до якогось вищого рівня, то, безперечно, це буде саме те, що я хотіла б від них почути. Варто було б також повернутися до тих думок, що були викладені у державній Програмі стабілізації виробничих сил України, підписаній тодішнім головою уряду Леонідом Даниловичем Кучмою і прийнятій Верховною Радою, у складі якої на той час була і я, 1993 року. Думаю, якби вона своєчасно була реалізована, багатьох труднощів вдалося б уникнути. Але ще не пізно. Тому я прагнутиму від кандидатів на найвище державне крісло почути, як вони економічно засипатимуть цю прірву, і чи зуміють вони прискорити рух України у цивілізоване світове суспільство. Нам потрібно бути там, де Україна добре почуватиметься й гідно виглядатиме.

Павло БУЛГАК, студент-політолог Національного університету «Острозька Академія», стипендіат «Дня»:

— Від кандидатів у президенти мені, представникові прогресивного студентства та молодому політологу, хотілося б почути наступні тези чи програмні положення:

— визначитись із пріоритетним зовнішньополітичним вектором держави. Україна рано чи пізно буде змушена здійснити надважливий політичний крок, раз і назавжди забути про багатовекторність, адже в нових умовах сучасного перерозподілу світу, стрімкого посилення ролі регіональних економічних та військово-політичних об’єднань і блоків, які жорстко відстоюють власні інтереси, Україні надто важко залишатись сам на сам із світом у намаганні догодити всім. Сподіваюсь, майбутній президент за наявності відповідних повноважень прискорить процес розв’язання одвічної української проблеми — вибору між західним та східним напрямками зовнішньополітичної інтеграції;

— запропонувати виборцям конкретну, чітко окреслену програму розвитку держави, де зазначалися б ті галузі та сфери, які потребують якнайшвидшого реформування. Надати перелік тактичних державних цілей, які будуть досягнуті впродовж першого року президентства, а також ознайомити виборців із стратегічними цілями та перспективами. Адже більшість кандидатів ставлять за головну мету саме завоювання влади й повністю на цій меті зосереджуються, а хочеться почути про готовність ефективно використовувати отриману владу не лише в своїх інтересах, а задля процвітання суспільства та держави в цілому. Кажуть, що на президента потрібно вчитися, так от, мені хочеться, щоб переможець президентських перегонів прийшов до влади, будучи не першокурсником, а вже iз «червоним» дипломом.

А ще хотілося б не тільки почути, але й побачити тих людей iз команди кандидата, які мають намір прийти разом iз ним на владний Олімп. Адже лідер вказує на нагальні проблеми, виступає координатором, визначає тактичні цілі та окреслює стратегічні завдання, а практичне втілення задуманого лягає на плечі команди президента, людей на місцях, бюрократії. А у нас під час виборів уся увага зосереджується на одній персоні, натомість через низький рівень політичної освіченості виборці почасти не усвідомлюють і не помічають тих прихованих сил, які стоять за кандидатом і прагнуть через нього реалізувати свої корпоративні інтереси.

Віктор ПУШКІН, професор, директор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету (Дніпропетровськ), завідувач кафедри історії та політичної теорії:

— Вступ України до різних міжнародних організацій сьогодні часто подають як безумовний прогрес. Зрозуміло, інтеграція в європейську та світову спільноту сама по собі є процесом об’єктивним. Але чи повною мірою при цьому забезпечуються інтереси України? Мені як викладачу вищого навчального закладу, наприклад, хотілося б почути від кандидата в президенти України грунтовну відповідь стосовно приєднання нашої країни до Болонської конвенції. Історично так склалося, що вітчизняна концепція вищої освіти завжди була спрямована на формування особистості, в ній дуже сильною залишалася гуманітарна складова. На Заході під впливом ринкової економіки склалася інша модель підготовки фахівців, попит на яких визначали вузькі потреби виробництва. Перехід на західні стандарти модульного та консультативного навчання передбачає зовсім іншу систему фінансування освіти за участю приватного капіталу й вищий рівень комп’ютеризації суспільства. У зв’язку з цим виникає запитання щодо ступеню готовності української економіки до таких змін. Водночас не викликає сумніву, що уніфікація системи освіти та вузівських дипломів призведе до «витоку мiзків» до країн далекого і близького зарубіжжя.

Зрозуміло, Україна не може стояти осторонь від процесів глобалізації й інтеграції в європейську та світову спільноту. Перехід на західні стандарти освіти вже нині передбачає чимало корисного, наприклад, впровадження самоврядування студентів або автономії вищих навчальних закладів. Можна не сумніватися, що Україна, як i інші країни, піде шляхом приєднання до Болонської конвенції. Проте цей процес не повинен бути безоглядним та беззастережним, щоб не зашкодити національним інтересам. Думаю, що не помилюся, якщо скажу: саме захисту національних інтересів чекають від кандидатів у президенти України наші виборці.

Георгій МОСКАЛЬОВ, підприємець, учасник бойових дій (Донецьк):

— Запитань у нас, слов’ян, здавна два: «Хто винен?» та «Що робити?» На перше запитання відповідь проста: народ. 74 роки (або 3 покоління) діяв механізм вирівнювання, коли голова розумника, який ледь висунувся, одразу злітала з пліч. Ми стали аморфні та любити себе нема за що.

Кандидат на відповідальність перед Богом і людьми зобов’язаний знати, що робити з країною — з економікою, охороною здоров’я, демографією, еміграцією, армією, ідеологією, культурою, сільським господарством тощо. Але найголовніше — як бути з життям «пересічного громадянина». Сільським бабусям абсолютно однаково, яке зростання ВВП у відсотках, або хто там отримав «Золоте перо». Їх хвилює, як пережити зиму, де дешевше купити вугілля, чим і що сіяти, як прогодувати себе та внуків. Ось це, як сказали б раніше, архіважливе запитання.

Хотілося б почути слова майбутнього президента, кандидата, який знайшов би в собі сміливість сказати: «Якщо протягом року не буде покращань, я залишу цей пост!»

Також хотілося б почути з вуст кандидата, як він ставиться до історії Батьківщини. Історія — це не дівчина легкої поведінки. Це — застиглий час, свята святих і не до кінця зрозумілий зв’язок із нашою землею, нашими батькам, які, незважаючи ні на що, були чистішими і яснішими за нас. Плюючи в предкiв — батьків, матерів, ми беремо на себе тяжкий незмивний гріх.

Олександр МОСТІПАКА, голова Чернівецької обласної організації Комітету виборців України, заступник головного редактора газети «Молодий буковинець»:

— Хотів би дізнатись про те, що дійсно зміниться в державі після появи нового прізвища після слів «Президент України». Поки що теза про зміну влади, яка звучить iз вуст можливих претендентів, не несе змістовного навантаження. Незрозуміло, як вона буде розшифрована, що буде запропоновано суспільству. Поняття «демократія» та «демократичний розвиток» доволі широкі, питання в тому, що буде вкладено в цей зміст.

Щодо потреб пересічних громадян, то вони найперше хочуть жити по-людськи, отримувати належну зарплату, пенсію, мати можливість вільного розвитку хоча б якоїсь сфери життя, забезпечення чесної конкуренції. Але сьогодні ані представники влади, ані опозиція не пропонують конкретні шляхи вирішення цих проблем, ніхто не говорить, як виглядатиме ситуація після виборів.

Валерій ПРЕДБОРСЬКИЙ, доцент кафедри права Хмельницького державного університету:

— Оскільки кожен кандидат у президенти викладає свої погляди в передвиборній програмі, то хотілося б у цих документах побачити такі положення:

— систематична боротьба з тіньовою економікою як адміністративними, так і економічними методами;

— розробка та втілення в практику програми боротьби з корупцією;

— сприяння законодавчому затвердженню положення загальноукраїнського референдуму 2000 року про скасування депутатської недоторканності;

— забезпечення, відповідно до Конституції України, всебічного розвитку української мови, однак не методами протиставлення її іншим мовам, а дійсними гарантіями вільного розвитку, використання, захисту російської та інших мов національних меншин в Україні;

— організація територіально-адміністративного поділу України з урахуванням «історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій», як вказано у Конституції України.

Микола БОЙКО, начальник відділу вхідного контролю і метрології Вінницького інституту «Інфракон»:

— Від кандидатів на посаду президента не хочу нічого чути, бо що вони можуть пообіцяти простому народу? Ковбаси і горілки в магазинах — завались, а роботи нема і не буде, бо всі заводи вирізали, а які залишились — дорізають..

Віктор КОЦУР, доктор історичних наук, ректор Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди:

— Мені найбільше хотілося б почути, яким буде визначальний вектор зовнішньої політики України. Тому що певний час у нас була багатовекторна політика, потім вектор спрямовувався то на Схід, то на Захід... А це дуже важливо, до якої цивілізації прагнутиме майбутній президент і куди він захоче повести націю: чи до євроазіатської цивілізації, чи до європейської, чи до американської? З історії ми знаємо, що в Україні завжди існували два гетьмани, що частини її території завжди входили до складу різних держав. Через це традиційно й до сьогодні Східна Україна орієнтується на Росію, Західна — на Європу. А від зовнішньої політики, від цих орієнтирів певною мірою залежить і економічний, і соціальний, і внутрішньополітичний розвиток України. Тому дуже важливо визначити найоптимальніший вектор зовнішньої політики. У цьому сенсі від майбутнього президента багато залежатиме.

Валентина ОСАДЧУК, продавець ринку:

— Нехай скаже, нормальний він мужик, чи ні, чи зможе завести свою Моніку Лівінскі? А якщо серйозно, то мені цікаво, яку зарплату кандидат вважає нормальною. Думаю, що 300 долларів США — це якраз нормально при теперішніх цінах.

Світлана ДОБРЯКОВА, старший викладач кафедри фінансів Житомирського інституту підприємництва й сучасних технологій:

— Я виросла та отримала освіту в Росії, але вже 18 років живу в Україні й полюбила цю країну та її людей. Дуже хотіла б, щоб майбутнім президентом були зроблені сильні кроки для реального утвердження державного статусу української мови в усіх регіонах країни та розширення її застосування в освіті, засобах масової інформації, на естраді, в інших сферах суспільного життя. Як мати двох дітей бажала б, щоб кандидати в президенти запропонували кроки, які б забезпечили реальну підтримку сім’ї як базового елемента суспільства. Розумію, що залежить це передусім від рівня розвитку економіки країни, але думаю, що новий президент iз новою командою могли б зробити досить багато як для економічного підйому, так і для допомоги сім’ям. Як фахівець вважаю, що командою майбутнього президента повинна бути нарешті втілена дійова програма підтримки сільського господарства на ринкових засадах.

Ренат МУХАМЕТЖАНОВ, голова Товариства захисту прав людини «Круг» (Дніпропетровськ):

— Як правозахисник, який постійно стикається з неправедними справами, що кояться в правоохоронній системі, я насамперед хотів би почути хоч від одного з кандидатів в президенти України про необхідність рішучих перетворень судової влади. Добре, що нинішній Президент порушив проблему конституційної реформи. Ще краще було б, якби було поставлене питання про ліквідацію залежності судової влади від двох інших гілок влади — виконавчої та законодавчої. Адже сьогодні вони призначають суддю на термін або затверджують його довічний статус. Таким чином, суддя вимушений танцювати під дудку чиновника або депутата. А треба, щоб суддю обирали прямими виборами, — тільки так судова гілка здобуде відносну незалежність і водночас суддя буде вимушений прислухатися до громадської думки, турбуватися про свою репутацію. Не потрібно забувати, що суддів обирають у зразково-демократичних Сполучених Штатах Америки й у інших країнах так званого Заходу. Напевно, всі вже забули, але суддів прямим голосуванням обирали навіть у Радянському Союзі. Дивно, але факт — у жорна нашої судової системи потрапляють навіть самі судді, які наважуються проти волі начальства судити незалежно. Зараз наша організація саме займається захистом такого рядового судді від судового свавілля. І я дедалі частіше мрію про те, щоб наші державні мужі підняли на відповідному рівні питання про зміну приниженого статусу судової системи та поставили її врівень iз двома іншими гілками влади.

Василь ШВИДКИЙ, пенсіонер (Вiнниця):

— Нічого не хочу чути, бо я не вірю, що теперішні ймовірні кандидати щось доброго для народу зроблять після обрання когось iз них президентом. Була у мене колись надія на покійного Чорновола, а тепер нема кому вірити. Якби у нас був такий кандидат, як Путін — о! Це діло!.. А в нас що? Геть не хочу про них говорити...

Микола ВОЗІЯНОВ, поет-байкар, письменник-гуморист, лауреат літературних премій ім. Остапа Вишні, Леоніда Глібова, Олександра Олеся, відповідальний секретар Харківської організації спілки письменників України:

— Сьогодні ми, жителі України, дуже різні — за рівнем життя, культури, освіти та …любові до Батьківщини. Тому головною має бути відповідь на запитання: як нас усіх об’єднати? А що могло б згуртувати людей? Звичайно ж, не лише любов, скажімо, до спорту й не прагнення жити за принципом «моя хата скраю». Традиційно це була спільна батьківська мова, патріотичні почуття, духовні цінності. Тому вважаю, що майбутній президент має довести, що він, по- перше, достатньо поміркована людина, аби бути чинником об’єднання, а не конфронтації, по-друге, він мусить бути справжнім захисником інтересів власної держави: й економічних, і політичних, і, звичайно ж, культурних. Аби переконливо відповісти на ці запитання, кандидат у президенти повинен насправді, а не удавано, бути й патріотом своєї Батьківщини, й людиною істинної внутрішньої культури та порядності, й мати справжню мудрість. Хотілося б, щоб після чергових виборів люди пишалися своїм вибором, а не жалкували, відчуваючи себе ошуканими.

Олексій ЗАХАРЧЕНКО, Комітет виборців України (Суми):

— Головне, що хотілося б почути від кандидатів у президенти — з якою командою вони збираються працювати після виборів. Передусім це стосується регіональних представників претендентів на пост №1 у державі. На сьогодні складається така ситуація: на виборах ми голосуємо за майбутнього президента, а життя наше на наступні кілька років визначатимуть саме ті люди, які сидітимуть у місцевих адміністраціях. І хто саме це буде, з’ясується вже після виборів. Але ж те, хто керує регіоном, має не менше значення, ніж те, хто сидить у президентському кріслі в Києві.

Деяке враження про команди кандидатів можна скласти, подивившись на людей, які працюють у регіональних виборчих штабах. Адже якщо людина дійсно бажає перемогти на цих виборах, вона робитиме ставку на осіб, які вміють працювати і не підведуть її у останній момент. Хоча не факт, що саме ці люди потім стоятимуть біля керма області. Тому хотілося б почути від кожного кандидата конкретну і чітку відповідь на запитання: «Хто обійме посаду голови обласної державної адміністрації після виборів, і за якими принципами він підбиратиме своїх заступників, керівників управлінь та місцевих адміністрацій?»

Евеліна ВЕСЕЛІВСЬКА, пенсіонерка, колишня вчителька (Рівне):

— Сумний досвід попередніх виборів змушує мене дуже прискіпливо ставитися до обіцянок будь-якого кандидата, бо, як правило, в разі обрання він про них одразу забуває. Тому моя найголовніша вимога — чесність кандидата в президенти. Він не повинен скочуватись до дешевого популізму, аби сподобатись якомога більшій кількості людей, декларуючи, приміром, повернення заощаджень. Чітка й зрозуміла політична позиція та економічна програма дій, безперечно, викличуть у мене довіру до кандидата. Я схильна повірити тій людині, яка переконає мене в тому, що президентство потрібне йому не для особистих амбіцій і власного збагачення, а для покращання життя українців. Дуже хотілося б, щоб це була віруюча, високоморальна людина, яка ніколи не обдурюватиме своїх громадян і буде здатна повернути довіру українців до влади. Лише в такому випадку я голосуватиму за конкретного кандидата в президенти. Якщо ж претендент на найвищу посаду в державі не відповідатиме переліченим критеріям, то я поповню лави тих, хто ставить позначку в графі «Проти всіх».

Віктор НІКІФОРОВ, директор Музею західного та східного мистецтва (Одеса):

— Особисто мені як громадянинові та простій людині насамперед хотілося б бути впевненим, що країна, в якій житимуть і зростатимуть мої діти, залишиться, як і раніше, в мирі з іншими країнами. Це може прозвучати банально, але лише тому, що привид війни вже багато років не висить над нами. Крім гарантій зовнішнього миру, я зажадав би від кандидата в президенти гарантії миру внутрішнього. Зіткнення між владою й опозицією природні та навіть корисні (в розумних межах) для будь-якої держави. Головне, щоб вони не проекціювалися на відносини простих людей, не переростали в громадянські конфлікти. І ще. На мій погляд, Україна тільки тоді зможе стати розвиненою демократичною країною, коли в ній буде сформований так званий середній клас — стабільний, економічно незалежний, здатний реально впливати та диктувати політику держави. Думаю, майбутній президент повинен мати програму розвитку середнього класу. Культура — музеї, театри тощо — не може нормально існувати в державі з хронічним бюджетним дефіцитом. Такі об’єкти культури, як наш музей, становлять величезну культурно-історичну цінність, але при цьому приречені існувати за рахунок державних дотацій. Так у всьому світі. Тому ми, як ніхто інший, зацікавлені в тому, щоб наша держава була багатою та сильною. Щоб її майбутній президент міг гарантувати виконання до останньої букви Закону «Про музеї та музейну справу» та «Положення про державний музейний фонд». Щоб ми змогли зберегти для майбутніх поколінь безцінні колекції та будівлі, які ми успадкували.

Сергій ДЯЧЕНКО, старший науковий працівник краєзнавчого музею (Херсон):

— Хотілося б від усіх кандидатів на посаду Президента отримати точний план їхніх дій у разі перемоги на виборах, розписаний по місяцях. А від майбутнього президента — щомісячних звітів про виконану роботу. Хотів би почути про пріоритет культури загалом, а також освіти та туризму. Судячи з сьогоднішнього бюджету, культура просто не потрібна. Якщо майбутні кандидати на посаду Президента також будуть так думати, то я б попрохав їх аргументувати, наскільки вона не потрібна і фінансування яких галузей буде пріоритетним — бажано у відсотковому співвідношенні.

Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:

— Позиції основних можливих кандидатів відомі. Рейтинг довіри навіть у найпопулярнішого з них, на жаль, скромний. Безумовно, завдання об’єднання нації має першочергове значення, але водночас воно дуже важкоздійсниме. Протягом останніх років в країні затвердилися норми ведення політичної боротьби «на ослаблення противника», на взаємознищення. Звідси низький рівень довіри до інститутів влади та потенційних носіїв влади. Отже, тут, швидше, потрібно не чекати обіцянок від особистостей, серед яких ми вимушені вибирати, а замислитися над ширшим набором обставин, узагалі поведінкою політиків і діями громадян. Потрібно змінювати наявну атмосферу, щоб ми почали працювати на самопосилення, щоб, конкуруючи, політики покращували свої позиції, а не ославляли опонентів. Хотілося б, щоб кандидати враховували сьогоднішній стан вітчизняної економіки та пропонували конкретні рішення. Нам потрібно ослабляти податковий тягар, потрібно дати працювати малому бізнесу, потрібно підвищувати частку заробітної плати в продукті, тобто інакше перерозподіляти зроблені матеріальні блага. Але основні проблеми все ж залишаються в політичній сфері.

Можна було б довго говорити про те, що хочуть почути від наших політиків виборці. Але можна сказати простіше: люди чекають, що їх перестануть обманювати. Це норма демократичного суспільства, де політик може обдурити виборця — але тільки один раз, після чого стає політичним трупом.

Сергій МАТВЄЄВ, член правління Асоціації політичних консультантів України:

— Ми, політтехнологи, досить цинічно ставимося до цього запитання. Зрозуміло, кандидати, які прагнуть успіху, обіцятимуть людям те, що від них хочуть почути. Наприклад, на сході та в Криму Віктор Ющенко повинен пообіцяти вирішити проблему статусу російської мови, не відвертатися від Росії тощо. Претенденти від влади на заході говоритимуть про прискорення євроінтеграції. Іншими словами, переможе той політик, який зможе в цих умовах знайти баланс між західним і східним векторами в зовнішній політиці. На жаль, на цих виборах нам ще не вдасться подолати протиріччя між заходом і сходом України.

Проблема в тому, що такі поняття, як національна ідея, майбутнє країни, місце України в геополітичному просторі на сьогодні вельми невизначені. Хотілося б, щоб кандидати врахували це в своїх програмних документах.

Євген КОПАТЬКО, директор Донецького інформаційно-аналітичного центру:

— Будь-якому кандидатові необхідно окреслити ті ідеї, які будуть зрозумілі для більшої частини населення. По-перше, це програма, пов’язана з економічним зростанням і яка передбачає закріплення позитивних тенденцій. По-друге, це динаміка в дії. Іншими словами, потрібні вчинки, якi сприйме суспільство. Ефективний політик повинен бути на видноті в реалізації поставлених завдань. Відчувається потреба в харизматичному лідері, який зможе заявляти про те, що він бере відповідальність за свої політичні рішення. І третє: кандидат, який розраховує на перемогу, повинен мати хорошу команду.

Володимир ЛУПАЦІЙ, заступник директора Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Ні з боку влади, ні з боку опозиції поки що не запропоновані стратегії розвитку країни після виборів, поки що дискутують лише політичні сценарії тощо. Хоча цілком очевидно, що політреформа, особливо в урізаному форматі, не дає відповідей на безліч запитань, пов’язаних із майбутнім України. Хотілося б стати свідком конкуренції стратегій розвитку країни.

Актуальною для майбутніх учасників виборів залишається проблема позиціонування себе як загальнонаціонального політика. В Україні дуже часто вживають такі локальні ідентичності як «східняки», «західники», що свідчить про ще несформовану загальнонаціональну ідентичність.

Бажано, щоб президентська кампанія несла для суспільства деякий позитив. Відсутність позитивної сумарної свідчитиме про низький рівень політичної культури: країна сама заганяє себе в глухий кут й, озираючись назад, у минуле, не в змозі управляти своїм майбутнім.

Григорій БІЛОУС, голова Черкаської обласної організації Національної спілки письменників України, лауреат міжнародної премії імені Григорія Сковороди:

— Перш за все, від майбутнього президента України хотілося б почути конкретні, на кожен рік задекларовані пропозиції щодо розвитку так званого соціального блоку, значну частку якого складають програми захисту малозабезпечених верств населення, збільшення пенсій, особливо творчим людям, мінімальних зарплат, поліпшення медичного обслуговування, поглиблення та якості освіти, широке функціонування державної мови, стратегічний захист інформаційного поля, підтримка й розвиток національної культури. Хотілося б не тільки почути, а й сподіватися на якнайактивнішу підтримку, особливо в царині книговидання та книгорозповсюдження.

Варто розробити конкретну програму підтримки й розвитку української літератури, пошуку й виховання молодих перспективних талантів.

Хотілося б почути від майбутнього президента України виразну державну мову, а не примітивний суржик чи прилюдне силкування перекласти українською те, що спадає на думку мовою чужої держави; хотілося б, щоб він знав і шанобливо говорив без папірця про творчість не тільки класиків української літератури, а й сучасних провідних письменників — лауреатів Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Словом, українській творчій інтелігенції хотілося б пишатися своїм президентом — справжнім лідером незалежної держави.

Майбутнього президента України ми обиратимемо не в рік якоїсь там кольорової мавпочки, а в 190-й рік від дня народження великого Кобзаря. Тож хотілося б, щоб саме з вуст майбутнього лідера Україна вийшла пропозиція: оголосити 2004-й рік в України роком Т. Г. Шевченка, аби звернути увагу всіх владних структур на виконання його заповітів.

Володимир ПРИТУЛА, керівник Комітету з моніторингу свободи слова в Криму:

— Серед виборців, на мою думку, є велика маса людей, незадоволених нинішніми міжетнічними стосунками в Україні, тому я вважаю, що в гуманітарній частині програм майбутніх кандидатів в президенти України мають бути заходи щодо виправлення перекосів у цій сфері. Зокрема, виборці Криму хотіли б знати думку кандидатів у президенти щодо майбутнього Кримської автономії, вирішення кримськотатарської проблеми.

Результати голосування на виборах глави держави значною мірою залежатимуть також від того, яка в кандидатів буде програма стосовно підтримки української мови та культури. Сьогодні відчувається величезний тиск із боку інших мов, у першу чергу російської, але що ще небезпечніше — з боку інших культур і навіть псевдокультур. Українська культура — музика, кіно, телебачення, преса, література — задавлена як американською, так і російською «попсою», самотужки національна українська культура, без допомоги національної інтелігенції, державних органів влади, не в змозі вибратись із цих манівців на широкий шлях розвитку.

Водночас вирішення цих дуже важливих проблем залежить від того, якими будуть вiдносини влади та преси, як проводитиметься роздержавлення ЗМІ та як забезпечуватиметься свобода слова в країні. А оскільки найкращі умови існування ЗМІ — це існування їх як бізнес-проектів, а не як середовища «чорного» чи «білого» піару, то дуже важливо, як кандидати в президенти забезпечуватимуть умови для існування малого та середнього бізнесу. Наскільки ефективно функціонуватиме бізнес-середовище — ось питання, від якого залежить майбутнє України як самостійної держави...