Історію творять мученики, а не мучителі.
Євген Грицяк, лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року

«Джеймс Мейс сприяв творенню нового українського суспільства вільних людей»

17 жовтня, 2008 - 00:00
ВІДВІДУВАЧІ ЛЬВІВСЬКОГО ФОРУМУ ВИДАВЦІВ ПЕРШИМИ ЗМОГЛИ ОЗНАЙОМИТИСЯ ІЗ КНИЖКОЮ «ДЖЕЙМС МЕЙС: «ВАШІ МЕРТВІ ВИБРАЛИ МЕНЕ...» / ФОТО ЄВГЕНА КРАВСА

Книжка «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» із серії «Бібліотека газети «День» з’явилася нещодавно, але вже багато хто встиг осмислити ідеї Мейса. Адже ще у 2005 році вийшло друком видання «День і вічність Джеймса Мейса». Це й викликало інтерес до праці на Львівському форумі видавців: за кілька днів розкупили суттєву частину тиражу. До редакції надходять замовлення на її придбання від обласних та районних держадміністрацій, міських та районних відділень освіти та культури, шкільних бібліотек... Тому експертні оцінки, які ми пропонуємо увазі читачів, є давно виношеними, продуманими, зробленими аж ніяк не по «гарячих слідах», а в результаті ретельного аналізу.

Анатолій ДІМАРОВ, письменник:

— У нас часто люблять померлих і не люблять живих. Особливо, коли ці живі є пророками. Тоді вони заважають нам спокійно жити. Випустивши вже другу книжку праць Мейса, газета «День» здійснила подвиг. Я сам пережив голод 1932 — 1933 років і сам ласував млинцями з квіту акації... Тепер треба, щоби Інститут літератури, Інститут історії України, інші інституції та громадські організації сприяли тому, аби книжку «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» розповсюдили Україною і вона потрапила навіть у найвіддаленішу глибинку. Бо це видання — як дзвін, який поминає мертвих, б’є на сполох і пробуджує совість.

Євген СВЕРСТЮК, правозахисник, громадський діяч:

— Для мене Джеймс Мейс передусім об’єктивний науковець. Інакше кажучи, він із тих науковців, для яких дослідження і виголошення правди — норма! Вперше побачив його у 1990 році: він виступав на конференції у Києві, говоривши про 1932 — 1933 роки як про геноцид. Тоді ми, шістдесятники, не були обізнані з таким поняттям, проте завжди свідчили про штучно організований голод в Україні, за що, зокрема, й відсиділи. Треба сказати, що Джеймс Мейс, у свою чергу, як і, до речі, Роберт Конквест, як дослідники також йшли проти течії, адже, як відомо, політична кон’юктура була проти тієї правди. За таку відвагу Мейс, наприклад, поплатився кар’єрою... Коли ближче познайомився з Джеймсом, збагнув, що для нього визнання українського Голодомору геноцидом було не стільки проблемою наукової відповідності, скільки справою сердечною. «Ваші мертві вибрали мене...» — писав він. Працюючи із свідченням очевидців цього страшного лихоліття — живим джерелом історії, — став пристрасним захисником нашої правди. Книжка «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...», безумовно, цінна. Я думаю, що наше суспільство дуже травмоване. Спостерігається така закономірність, що питанням голоду в Україні здебільшого переймаються люди, які ніколи його не пережили. Між іншим, я теж належу до них, оскільки виріс на Волині, яка, як відомо, у 30-х роках минулого сторіччя була у складі Польщі. Переважно, саме вони розуміють важливість питання пам’яті. Інші ж, які були травмовані, винесли з пережитого побутову мудрість: не чіпай лихо, нехай воно сидить тихо. Тобто загинули рідні від голоду, поховали їх, і дай Боже, щоб трагедія не повторилася... Але це примітивна життєва позиція. Очевидно, що без усвідомлення правди минулого і зобов’язання говорити про те минуле не може бути достойного майбутнього.

Петро КРАЛЮК, проректор з навчально-виховної та наукової роботи Національного університету «Острозька академія»:

— Джеймс Мейс не прожив довге життя. Принаймні міг би ще прожити. Але те, що зробив для нас, заслуговує не на орден Ярослава Мудрого, якого дали йому посмертно, а як мінімум на Героя України. Ми, українці (найперше, українська влада), не оцінили його за життя. Не оцінили його й після смерті. Лишається сподіватися, що це зроблять нащадки. Книжка «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» — це не лише данина пам’яті цій людині. Зібрані тут не тільки дослідження про Голодомор, а й статті, замітки, роздуми про сучасну Україну. Ці матеріали представляють Джеймса Мейса як ерудовану й думаючу людину, що могла «заглянути в корінь» проблеми. Причому робила це без науковоподібного надування щік, а легко й невимушено. Жаль, що в нинішній українській ситуації, яка нагадує театр абсурду, немає Д. Мейса. Він би міг багато що сказати і порадити.

Аліна ПЛЯЧЕНКО, лідер громадської організації «Ліга українських жінок», Одеса:

— Книжку «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» із серії «Бібліотека газети «День» замовила поштою. На одеському радіо я веду передачу «Шануймо борців за українську державність».Останні програми були присвячені гетьману Іванові Мазепі. А у листопаді, коли країна вшановуватиме 75-ті роковини українського Голодомору, в ефір вийде радіотвір про Джеймса Мейса. Чому, власне, про нього? Тому що він сприяв творенню нового українського суспільства вільних людей. Відкриття правди про трагедію 1932 — 1933 років для самих українців, не кажучи вже про світову спільноту, рівносильне закладенню наріжного каменя для будівництва отого нового суспільства. Джеймс Мейс своїм громадським голосом прозвучав настільки сильно, що його настрій домінуватиме в українській інтелектуальній думці ще багато років.

Валерій КОПІЙКА, протоієрей УАПЦ, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці в Києві:

— Коли я думаю про Джеймса Мейса, спадає на думку Нагірна проповідь Христа. У ній, звертаючись до всіх людей, Ісус каже, що блаженні засмучені, бо будуть утішені, блаженні голодні та спраглі правди, бо нагодовані будуть, блаженні милостиві, бо вони помилуванні будуть... Понині ці заповіді багатьом видаються якимиcь абстрактними. Однак у житті Мейса вони виявилися живими та дієвими, тому що він прислужився українському народові. Він дійсно був гнаний за правду — у спину з трибуни Верховної Ради України йому кричали: «Yankee, go home!». Долав і фізичну слабкість, хвороби — для того, щоб утверджувати свою справу, бо був спраглий правди! А ще, на мою думку, у наш непростий час — час глобалізації та споживацької психології — Мейс є тією особистістю, яка змогла виплекати у собі та явити неминущі цінності — любов, прощення й милосердя... Адже очевидно, що ним керував не тільки науковий інтерес. «Ваші мертві вибрали мене...» — писав він. Тому збірка його публіцистичних праць — як ліки для нашого суспільства, якому Джеймс дав точну характеристику, назвавши його постгеноцидним.

Лесь САНІН, кінорежисер:

— Із захопленням прочитав книжку «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...», оскільки багато знав про цього науковця. Мені передусім була цікава життєва позиція людини такого масштабу! Кінорежисер завжди у пошуку справжніх героїв! До певної міри, збірка його праць дала мені ще один ключ до розуміння тих страшних 30-х років минулого століття, оскільки події мого фільму, над яким саме працюю, теж відбуваються у цей час. Джеймс Мейс багато зробив для українців. Очевидно, вже час нам щось зробити для нього. Власне, ця книжка, як і попередня — «День і вічність Джеймса Мейса», — є актом вшанування його пам’яті.

Ярослав ПАВЛЮК, письменник:

— Із Джеймсом ми познайомилися у 1993 році. До цього багато чув про нього, але не уявляв масштабу особистості. Соромно сказати, але він відкрив мені правду про український Голодомор, хоча вперше з цією темою я зіткнувся у 1989 році, перебуваючи на Вінничині. Якраз відзначалося 100-річчя Михайла Коцюбинського, і ми їздили Шаргородським районом, зустрічаючись з колгоспниками. І десь тоді я почав усвідомлювати, що люди дуже неохоче говорили про голод 1932 — 1933, що був у їхньому краї, а то й не говорили взагалі. На мою думку, українці просто зобов’язані видавати праці Мейса. Збірки Джеймсових праць — фактично, живий пам’ятник йому. Він більше зробив для України, аніж будь-хто за її межами. Я просто рекомендую прочитати книжку «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...». У ній можна знайти відповіді на актуальні питання сьогодення і загалом інтелектуальну поживу для роздумів.

Сергій АРХИПЧУК, режисер:

— Для мене дуже важливо, зокрема, те, що Джеймс Мейс належить до індіанців — народу, який історично досі залишається ущемленим. Бо й в Україні та довкола неї існують сили, які хотіли б загнати нашу країну в резервацію. Наприклад, аби у районі Пирогова, що у передмісті Києва, жили патріоти, вирішували свої мовні та культурні питання, а повсюди панувала російськомовна попса. Те, що робилося під час Голодомору, знайшло правдиву оцінку в одного італійського дипломата, який, побачивши статистику знищення українського люду, прийшов до висновку, що Україна буде зросійщена і зникне як держава. За всю свою історію Україна боролася, як казав Володимир Вернадський, за дуже мало пунктів, які були важливі для життя народу та утвердження держави: це — освіта, книгодрукування, церква й мова. І саме цього російська імперія, польські та румунські завойовники намагалися позбавити українців. А радянська машина настільки ретельно змінювала психологію людини, що ми досі майже повсюдно бачимо радянську людину. Тому вихід книжки «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» — подія для України. Бо ще чимало таких, які, кривлячи душею, маючи втрати у власних сім’ях чи родах, не визнають Голодомор 1932 — 1933 років геноцидом... У мене є достеменні свідчення, коли один із регіоналів телефонував до рідних, розпитував про голод, дізнавався, хто з родини загинув, а за кілька годин того ж дня голосував проти правди... Отож значення цієї книжки важко переоцінити.

Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— На моє глибоке переконання, дуже точно знайдено назву книжки — «Ваші мертві вибрали мене...». Такі слова неможливо не запам’ятати. Це — не лише науковий, а й моральний ключ до всього, що робив Мейс. Очевидно, читачі газети «День» добре знають, що Джеймс був у числі перших, а, може, таки й найпершим, хто сказав світові значну частину того, що було відомо про Голодомор 1932 — 1933 років в Україні. Як на мене, з тієї книжки, що нещодавно вийшла у серії «Бібліотека газети «День», постає така особистість автора, для якої дуже важливими були поняття правди і справедливості. Він міг здаватися диваком чи Дон Кіхотом. Тим Дон Кіхотом, який знає, що мусить робити те, що дісталося йому, тому що, власне, «Ваші мертві вибрали мене...». Пригадується сцена з тієї пори, коли відзначали 70-ті роковини українського Голодомору. Була телевізійна передача, в якій брав участь і Джеймс. Один із його опонентів, комуніст Валерій Мішура, кричав Мейсу: «Yankee, go home!». Мені здається, що ця ситуація по-своєму знакова. Україна недостатньою мірою переосмислила свою історію, коли такі люди, які кричать Мейсові: «Yankee, go home!», ще у політичному фаворі. Мабуть, недостатньо глибоким і масовим є усвідомлення, що з нами відбулося у 1932 — 1933 роках, щоб змогло нормалізуватися політичне та загалом суспільне життя країни. У цьому сенсі велику справу робить якраз «День», який, починаючи із приходу Мейса у видання і всі ті роки після його смерті систематизує й популяризує спадщину дослідника. Надзвичайно важливо, щоб українці мали можливість почути Джеймса Мейса! Адже зі свого боку він зробив усе для того, щоб достукатися до нашої таємничої української душі й сказати їй гірку очищувальну правду. Правду, без якої ми не маємо достатніх шансів для того, щоб краще зрозуміти самих себе.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник:

— Це — початок торжества справедливості, коли з’являються праці Мейса. Бо мені здавалося, що ми — держава, громадські організації й ті, хто знав Джеймса особисто, — у боргу перед ним (у тому розумінні, що його книжки не виходять). Значення обох видань — «День і вічність Джеймса Мейса» та «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» із серії «Бібліотека газети «День» для української суспільної думки важко переоцінити. Бо у нас існує ілюзія, що всі знають правду про голод і що всі дозріли до сприйняття тієї правди. Нічого подібного! А для істеблішменту книжки Мейса мають бути настільними, бо якраз вони багато кому можуть навести лад в голові. У тих виданнях — аргументи для наших дискусій, коли вирішується, чи бути нам нацією, як, скажімо, єврейська. Єврейська нація була об’єднана ідеєю вистояти й вижити перед викликом часу — Голокостом. У нас об’єднуюча ідея теж трагічна — це наше знання про Голодомор як геноцид, але вона дозволить нам залишитися нацією. І цей код для нації (кажу без будь-якого перебільшення) дав Джеймс Мейс.

Ігор ПАЛИЦЯ, народний депутат України:

— Кожен народ має чорні сторінки у своїй історії, які є трагічними етапами його становлення. Незалежність України, її самобутність і самодостатність здобувалися нелегким і болісним шляхом, жахливими і каторжними муками українців. Голодомор 1932—1933 років був не лише геноцидом проти українського народу, а й феноменом тривалої та цілеспрямованої жорстокості проти людства та людяності. У книжці «Ваші мертві вибрали мене...» не просто представлені роботи Джеймса Мейса як тексти певних досліджень. Кожна з них є наслідком його власних переживань, частиною його життя, які він зіставляв з тогочасними подіями, прагнучи пройнятися психологією українців як нації. Складається враження, що, подібно до того, як людина шукає свій шлях до досконалості, Дж. Мейс шукав для України шлях до її власного відродження і розвитку. Книга спонукає до вивчення та осмислення Голодомору як трагедії всесвітнього масштабу. Дж. Мейс прагнув донести до світової та української громадськості факти великого штучного голоду в Україні, про існування яких знали, але тривалий час боялися навіть думати про них, унаслідок тих історичних обставин, які склалися. Україна багато втратила, проте вона може багато здобути, вивчаючи праці Джеймса Мейса, оскільки — хто не пам’ятає свого минулого, у того немає майбутнього.

Підготувала Надія ТИСЯЧНА, «День»
Газета: 
Рубрика: