Гуманітарний наступ у сфері оборони

НОВІ ОРІЄНТИРИ

— Валентино Андріївно, чим обумовлене створення у вітчизняному оборонному відомстві цивільної адміністрації та якими є основні принципи її роботи?

— Україна вже мала цивільного міністра оборони. Проте на той час питання щодо розмежування політичного й військового керівництва не стояло. Розмежування функцій і повноважень між Міністерством оборони та Генеральним штабом здійснено вперше. Причому йдеться не лише про призначення цивільного глави відомства, але й про формування команди, спроможної реалізовувати державну політику в оборонній сфері.

Розмежування функцій практично завершилося. Процес цей дуже складний, для багатьох болісний і не всіма сприймається однозначно. Але це єдиний шлях до підвищення ефективності діяльності оборонного відомства.

Зрозуміло, що нові форми наповнюються й новим змістом. На сьогодні ми вже можемо говорити про створення на базі колишнього головного управління виховної роботи Міноборони невеликого департаменту гуманітарних проблем і соціального розвитку, який буде координуючим та аналітичним органом в реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у Збройних силах.

Органом військового управління, який плануватиме, організовуватиме та контролюватиме діяльність командування з питань гуманітарного та соціального розвитку, має стати головне управління з гуманітарних питань та соціального захисту Збройних сил України Генерального штабу Збройних сил.

Новими структурними ланками є й департамент по зв’язках із Верховною Радою України та органами виконавчої влади, а також управління інформаційної політики, яке буде сформоване найближчим часом.

Така необхідність продиктована самим життям, процесами, які відбуваються в суспільстві, трансформацією політичних орієнтирів. Я була депутатом Верховної Ради, коли приймалося рішення щодо позаблокового статусу України. Тоді воно було виправдане. Проте сьогодні ми розуміємо, що країна, яка не є членом системи колективної безпеки, не має вагомих гарантій національної безпеки. Держава мусить змінювати орієнтири — це і є філософією буття незалежної України.

Громадськість прагне здійснювати дієвий цивільний контроль над вітчизняними Збройними силами. Процеси демократизації армійського життя також вимагають по-іншому дивитися на майбутнє кожного окремого військовослужбовця та Збройних сил в цілому.

— Як відбувався процес вашої «адаптації» на новій посаді?

— Перш за все, хочу сказати, що моє призначення на посаду першого заступника міністра оборони з гуманітарної політики та у зв’язках із Верховною Радою України я розцінюю як велику довіру з боку Президента України та міністра оборони України. Я усвідомлюю всю відповідальність за доручену мені ділянку роботи. А також те, що гуманітарна сфера в Збройних силах України потребує суттєвого реформування. Обсяг завдань, які потребують вирішення, значний. Доводиться поєднувати виваженість із оперативністю в прийнятті та реалізації рішень. Усе це обумовлює надзвичайно напружений режим роботи, як мій особистий, так і моїх колег.

Мені було б набагато важче, якби в мене не було досвіду роботи в Раді національної безпеки та оборони України. Скажу відверто — складно. Весь час хочеться «осягнути неосяжне», але саме велика відповідальність додає мені сил. Я відчуваю постійну підтримку міністра оборони, офіцерів та працівників центрального апарату Міноборони.

«У ЗОНІ ОСОБЛИВОЇ УВАГИ»

— Міноборони є «в зоні особливої уваги» Верховної Ради. Як ви як перший заступник міністра загалом оцінюєте рівень співпраці вашого відомства з парламентом?

— Міністерство оборони прагне співпрацювати з усіма профільними комітетами, відстежувати проходження через парламент усіх законів і постанов, що стосуються Збройних сил. Дуже уважно ставимося до адресованих нам запитів народних депутатів, — а їх, наприклад, тільки за останні два місяці опрацьовано близько семисот. Найголовнішим результатом плідної співпраці з Верховною Радою на цей час є прийняття в першому читанні проекту Закону України «Про реформування Збройних сил України». Шлях до нього був довгим. Якщо переглянути матеріали колегій Міноборони, можна пересвідчитися, що, починаючи з 1996 року, на 41 му засіданні колегії розглядалися 48 питань, так чи інакше пов’язаних із реформуванням армії. Тобто, як бачите, реформа — це не «феномен» сьогодення. Трансформація військової організації в Україні розпочалася не вчора. Нагадаю, що в процесі розбудови, а згодом — реформування Збройних сил України на кінець 1996 року було скорочено майже 410 тисяч особового складу, за 1997 — 2002 роки звільнено з військової служби близько 76 тисяч офіцерів та прапорщиків. Водночас хочу наголосити на особливостях сучасного етапу військової реформи. По-перше, всі напрямки реформування детально розроблені, розглянуті та схвалені в листопаді минулого року Радою нацбезпеки, затверджені відповідним указом Президента України. По- друге, конкретні шляхи реформування базуються на Військовій доктрині України, Переліку реальних та потенційних загроз національній безпеці України у військовій сфері та завданнях Збройних сил України, які розроблені та схвалені в Кабінеті Міністрів і найближчим часом будуть затверджені. Найголовніше те, що реформування вперше супроводжується створенням надійних механізмів соціального захисту тих, хто звільнятиметься. Вперше за всі роки військової реформи розроблено спеціальний законопроект, який вже підготовлено до розгляду в другому читанні. Тому, на нашу думку, перед Верховною Радою стоїть завдання законодавчого забезпечення розвитку армії, прийняття відповідних рішень щодо соціальних гарантій військовослужбовцям, урахування потреб Збройних сил під час формування Державного бюджету України. І тут ми дуже розраховуємо на розуміння й підтримку народних обранців.

— Представляючи законопроект про реформування армії з парламентської трибуни, міністр оборони Євген Марчук назвав нинішній військовий бюджет «бюджетом проїдання»...

— Близько 90% бюджету Міністерства оборони йде на утримання Збройних сил і лише 10% — на розвиток (закупівлю техніки та озброєння, їхню модернізацію, наукові розробки). Вже починаючи з 2006 року, це співвідношення зміниться й становитиме відповідно 65% та 35%.

Якщо й надалі утримувати бойовий потенціал, чисельність та структуру ЗС на рівні розвинених європейських країн і при цьому хронічно їх недофінансовувати, армія із суб’єкта забезпечення національної безпеки перетвориться на елемент небезпеки. Підтвердженням цієї тези є події в Броварах, Артемівську, трагедії в Скнилові, із Ту-154, збитим над Чорним морем. Відшкодовувати збитки, завдані потерпілим через прорахунки військових, мусять платники податків, не кажучи вже про те, що втрату рідних не можна компенсувати ніякими грошима...

За нашими підрахунками, якщо закон про реформування Збройних сил не буде прийнятий вчасно, для здійснення реформи необхідно буде додатково ще 175 млн. грн. Якщо ж все йтиме згідно плану, ми на наступний рік вивільнимо близько 600 млн. тільки на соціальний захист військовослужбовців, військових пенсіонерів. Такі кроки дозволять значною мірою підвищити престиж військової служби в суспільстві.

— Чим сучасні підходи до проблем соціального захисту відрізняються від тих, які були раніше?

— Раніше був лише базовий Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» від 1991 року. На відміну від того документа, проект Закону «Про реформування Збройних сил України» передбачає гуманніші підходи до реалізації соціальних гарантій осіб, які підлягають звільненню з лав збройних сил. Люди отримають значну грошову допомогу при звільненні (наш міністр називав ці суми: майор — 12 тис. грн., полковник — до 30 тис. тощо), на 30% більшу пенсію, чіткі гарантії щодо забезпечення житлом. Для цього відшукуються відповідні резерви. Позиція й Президента, й Міністерства оборони — Євген Марчук говорив про це не раз — однозначна: без достатнього фінансування реформа не здійснюватиметься. Сьогодні те, що передбачається проектом закону, прийнятим у першому читанні, за нашими підрахунками, фінансово забезпечується. Однак якщо раптом ситуація зміниться, ніхто, звісно, не викидатиме людей на вулицю.

— І все ж таки, які з соціальних проблем планується розв’язати в першу чергу?

— Хочу зазначити: коли ми говоримо про забезпечення житлом, то ми ж сподіваємося не тільки на ті 304 млн. грн., які закладені в Держбюджеті. Сьогодні ми серйозно розглядаємо внутрішні резерви — і це теж дуже складне питання. Ми отримуємо тисячі звернень із проханням передати ті чи інші об’єкти цивільним структурам. Однак якщо, наприклад, відомчих санаторіїв було 27, а тепер — 10, і забезпечити путівкою військовослужбовця, згідно чинного законодавства, ми можемо раз на 15 16 років, — токуди ж їх ще передавати?

Тепер далі. У нас понад 46 тисяч безквартирних. За рахунок бюджетних асигнувань ми можемо збудувати до п’яти тисяч квартир. У минулому році, наприклад, вперше, і це варто відзначити, фінансування житлових програм здійснювалося в повній відповідності з планами, буквально день у день. Ця тенденція зберігається й зараз. Крім того, створюється комісія з попереднього розгляду всіх майнових операцій. Її завданням є аналіз пропозицій, що надходять до Міністерства оборони, на предмет використання всіх наявних резервів для суттєвого поліпшення забезпечення сімей військовослужбовців житлом. Ми зробили невеличкий аналіз: упродовж двох минулих років за майже 300 об’єктів «виміняли» всього 83 квартири... До комісії вже надійшло близько сотні «квартирних» пропозицій. Рекомендації вироблятимуться колегіально, до складу комісії входять представники органів військового управління, профспілок тощо, — і кожен матиме один голос. Висновки надаватимуться міністрові, який і прийматиме остаточне рішення.

Впевнена: якщо розумно розпорядитися ресурсами, які вивільнятимуться під час скорочення, в нас будуть дуже великі внутрішні резерви та великі можливості для вирішення гострих соціальних проблем. Керівник нашого відомства наполягає саме на такому підході. Така ж позиція й у нас — членів його команди. Питання ставиться таким чином: спочатку — соціальне забезпечення, соціальні гарантії, а потім — скорочення.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

— Одне з найболючіших, на наш погляд, питань: як визначатимуть, кого скорочувати, а кого — ні?

— Ми прагнемо створити професійну армію. Отже, у нас чи не вперше за роки незалежності з’явилася можливість відібрати для служби справді кращих — найбільш професійно підготовлених, із відповідною освітою, високими моральними якостями. Наші рекомендації, які ми постійно розсилаємо, «соціальні карти», безпосередня робота у військах саме на це й спрямовані.

Окрім інших, «соціальна карта» містить дані про склад сім’ї, кількість дітей, наявність інших годувальників тощо. Міністр оборони жодного наказу про звільнення не підписує без ретельного ознайомлення з цією картою, причому доповідати йому про кожного кандидата на звільнення ми мусимо, не заглядаючи в неї... Тобто одна з головних цілей реформування — виявлення й залишення на службі справжніх професіоналів. Усе це ми роз’яснюємо сьогодні під час «гарячих ліній», прийомів у Кабінеті Міністрів, у Будинку офіцерів. Міністр особисто двічі на місяць спілкується з людьми, працівники центрального апарату Міноборони на сьогоднішній день побували в гарнізонах, тобто «зворотній зв’язок» із військами підтримується постійно.

До речі, ми не лише болісно сприймаємо негативні відгуки в засобах масової інформації, які стосуються Збройних сил, але й ретельно кожен із них перевіряємо. За неупереджено подану справді тривожну інформацію завжди дуже вдячні, — така наша позиція. Звичайно, не хотілося б, щоб інформаційні матеріали використовувалися для відпрацювання сумнівних піар-технологій, адже йдеться про людські долі...

— Очевидно, першими «в черзі» на звільнення стоятимуть жінки-військовослужбовці...

— А от тут ви не маєте рації. Зараз у Збройних силах служить майже 21 тисяча жінок. Так от, до питання їхнього звільнення міністр наказав підходити дуже обережно. В багатьох випадках жінки-військовослужбовці є єдиними годувальниками в своїх сім’ях, та й в цілому жінці в цьому житті тяжче, ніж чоловікові...

— Які новації запроваджуються в кадровій роботі?

— Реформування зачепить, без сумніву, й вищі військові чини. Хочу відзначити, що Вища атестаційна комісія Міноборони, яку я нещодавно очолила, сьогодні напрацьовує такий підхід до вирішення кадрових питань: хоч яке б питання розглядалося — про направлення на навчання за кордон, призначення на ту чи іншу посаду тощо, рішення повинно прийматися на конкурсній основі. Ми мусимо розглядати щонайменше три кандидатури на одне місце. Раніше такого не було. Головне, щоб ми, так би мовити, не заформалізували цю процедуру, щоб вона справді була дієвим механізмом.

— Проблема номер один для звільненого в запас — знайти роботу...

— Це, безумовно, так. Ми вважаємо, що вирішенню цієї проблеми сприятимуть позитивні тенденції в розвитку ринку праці та економіки в цілому. До речі, це ще один аргумент на користь своєчасності військової реформи: коли ж її й розпочинати, як не в умовах позитивних зрушень в економіці?

Водночас мушу відзначити, що працевлаштування звільнених у запас військовослужбовців буде непростою проблемою. Для її розв’язання ми співпрацюємо із Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, Національним координаційним центром адаптації військовослужбовців, звільнених у запас, або тих, хто вийшов у відставку, Міністерством у справах сім’ї, дітей та молоді. Також вивчаємо можливості працевлаштування в Державній митній службі, Державній прикордонній службі. Останні дані наших досліджень свідчать, що 10 — 15 тисяч колишніх військовослужбовців можуть бути влаштовані на державні підприємства Міністерства оборони. Сьогодні розробляються нові програми і укладаються угоди з міжнародними організаціями щодо перенавчання кадрів. Якщо раніше йшлося про десятки людей, то зараз, зокрема, новий норвезький проект охопить близько 1600 чоловік.

Потрібно, звичайно, враховувати й регіональну специфіку: якщо в Києві на одну людину може припадати до двох десятків вакансій, то в Тернополі, на Рівненщині тощо, навпаки, на одне робоче місце — 70—80 претендентів.

— Судячи з деяких останніх заяв і пропозицій, зокрема, представників парламентської опозиції, друге читання закону про реформування Збройних сил може бути ще бурхливішим, ніж перше...

— Це слід передбачати. Адже на закон чекають десятки тисяч військовослужбовців, працівників і членів їхніх сімей. З ним вони пов’язують свою подальшу долю. Ми сподіваємося, що друге читання законопроекту відбудеться на початку квітня. Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони 24 березня ретельно розглянув всі пропозиції народних депутатів, а їх надійшло понад 70, та прийняв рішення подати цей документ на розгляд парламенту. Єдине, чого я боюся, — це викривлення суті закону. Нам потрібен реальний, діючий закон. Передбачити гарантії й пільги можна які завгодно, але якщо вони не будуть підкріплені належними матеріальними та фінансовими ресурсами, то це будуть пусті слова. Усі ми хочемо зробити для наших захисників якнайкраще, але ці прагнення мають бути в межах можливостей держави.

Ми повинні усвідомити, що закон про реформування — це перша спроба спрямувати процес, який до цього часу відбувався стихійно, в цивілізоване, законодавче річище. Хочеться, щоб усі це розуміли. У зв’язку з цим пригадується відомий вислів Довженка: «Двоє дивляться у воду. Один бачить там блакитне небо, другий — тільки болото». Адже реформування армії — це не лише скорочення. Це ще й виведення збройних сил на якісно нові, вищі параметри. Багато тут залежить від професійно підготовлених кадрів.

КАДРОВІ ГАРАНТІЇ

— Сьогодні хвилюються також багато курсантів військових ВНЗ: чи довчаться вони, чи отримають спеціальність, чи не виявляться непотрібними державі?

— Згідно iз законопроектом про реформування, курсанти, в разі ліквідації їхнього ВНЗ або зменшення обсягів державного замовлення, продовжуватимуть навчання в інших ВНЗ за спорідненими спеціальностями за бюджетний рахунок. Сьогодні ми вперше прораховуємо ситуацію аж до 2015 року, щоб не було так: набрали курсантів, а три-чотири роки по тому не знають, куди їх розподілити. Кожен військовослужбовець хоче й повинен бути спокійним за своє майбутнє, мати певні гарантії, тому люди й чекають прийняття закону про реформування Збройних сил. Про це свідчать сотні листів і телефонних дзвінків як до Міноборони, так і, зокрема, до профільного комітету Верховної Ради.

— Чимало запитань читачів «Дня» стосується й диспропорцій у пенсійному забезпеченні...

— Якщо закон буде прийнято, ті, хто йтиме (вже йде) на пенсію з 1 січня нинішнього року, отримуватимуть пенсію, підвищену десь на 30%. Але ми знаємо про ту значну диспропорцію, яка — внаслідок інших підходів — започаткувалася ще в 1992 році. Полковники, які вийшли на пенсію в 1992, 1993, 1994 роках, одержують менше, ніж нинішні пенсіонери-прапорщики. Справді, ця проблема болісна для суспільства — є вже близько десятка законопроектів народних депутатів, наші пропозиції стосовно того, як подолати цю диспропорцію, дві постанови Кабінету Міністрів, які дозволяють вирівнювати пенсії в межах 20%, але цього недостатньо. Для того, щоб вирівняти повністю, потрібно на сьогодні ще в середньому півтора мільярда гривень — фактично ще третина військового бюджету.

У Кабміні є новий проект постанови, із нашими конкретними пропозиціями, прийняття якої дозволило б ліквідовувати розрив поступово, але досить швидко. Хочу підкреслити, що людей, яких це стосується, ніхто не залишить напризволяще. Хоча ця проблема, як і багато інших, дісталася нам, так би мовити, у спадок, але саме нам потрібно ці питання вирішувати, і ми шукаємо механізми їхнього швидкого розв’язання. Але нам дуже потрібна суспільна підтримка й довіра.

Хочу також наголосити, що законопроекти щодо Збройних сил розробляються в комплексі. Прийнято в першому читанні Закон України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», який зобов’яже надавати військовослужбовцям, що прослужили до 20 років, службове житло, а тим, хто прослужив понад 20 рокiв — постійне. Кошти на це щорічно закладатимуться в держбюджеті. Тобто прийняття закону про реформування армії не означатиме, що на цьому ми зупинимось, далі йтиме цілий ряд законопроектів, які нинi перебувають на різних стадіях розробки та опрацювання.

— Які проблеми ви вважаєте першочерговими у сфері військової освіти, медицини тощо? У чому сутність проголошеної гуманітаризації військової освіти?

— Відповідно до стратегії реалізації державної гуманітарної політики в Збройних силах України, у ВНЗ повинна готуватися нова генерація української військової еліти. Тому випускникам військових ВНЗ читатиметься великий курс філософських, загальноісторичних дисциплін. Існують проблеми й у системі підготовки військових кадрів гуманітарного профілю, які приходять на зміну заступникам командирів з виховної роботи. На сьогоднішній день акцент зроблено на підготовку спеціалістів з військової психології, журналістики, культурно-просвітницької роботи тощо.

Після свого «нічного» візиту до Київського військового ліцею імені Івана Богуна (заїхала якось без попередження пізно увечері, дорогою з роботи), я поцікавилася, хто ж там сьогодні вчиться. Здивувалася, дізнавшись, що серед ліцеїстів — не лише діти-сироти, але й сини державних службовців високого рангу. Проте головне, що лише невеличкий відсоток з них потім здобувають військову освіту та обирають своєю професією захист Батьківщини... Була я й у Львівському військовому інституті Державного університету «Львівська політехніка», відвідувала Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де навчаються курсанти гуманітарного профілю. У цих військових навчальних закладах також існують проблеми, які потребують розв’язання.

Що стосується медичної сфери, то головне сьогодні — зберегти медичну базу в процесі реформування Збройних сил. У наших відомчих клініках, військових санаторіях зараз одна з найкращих в Україні медична апаратура, працюють професіонали найвищого класу.

— Валентино Андріївно, яка існує система соціального захисту військовослужбовців Збройних сил України, які беруть участь у міжнародній миротворчій операції в Іраку?

— Статтею 11 Закону України «Про порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав» передбачено гарантії соціального захисту осіб військового, цивільного персоналу та членів їхніх сімей. Безпосередні учасники бойових дій на території інших держав користуються пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту». Особи військового, цивільного персоналу, які під час виконання своїх військових або службових обов’язків стали інвалідами, користуються пільгами, передбаченими тим же законом для інвалідів війни. Згідно зi статтею 10 цього ж закону його чинність поширюється на сім’ї військовослужбовців, які загинули (зникли безвісти) або померли внаслідок поранення. На військовослужбовців, які виконують завдання в складі миротворчого контингенту в Іраку, поширюються пільги, гарантії та компенсації, визначені Законами України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», «Про Збройні сили України» — незважаючи на те, що вони контрактники, а також «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». Постановою Кабінету Міністрів від 5 травня 1994 року №290 затверджено порядок виплати з держбюджету компенсацій військовослужбовцям, які стали інвалідами (у разi встановлення першої групи інвалідності виплачується $65 тисяч, другої — $55, третьої — $40), а також членам сімей загиблих — $105 тисяч.

Міністерство налагодило зв’язки із сім’ями військовослужбовців, які нинi у складі українських миротворчих контингентів перебувають за межами Батьківщини (цього раніше також не робилося), постійно надає допомогу близьким загиблих миротворців. Ви ж знаєте, що до Іраку, зокрема, першим їздив наш міністр, були там начальник Генерального штабу Збройних сил України, головнокомандувач Сухопутних військ ЗСУ: аж ніяк не з рекламною метою, а як люди, для яких там немає дрібниць, — у жодному питанні.

На завершення хочу сказати таке. Ми переконані, що реформування, розвиток, досягнення високого рівня бойової готовності збройних сил, а також забезпечення надійних гарантій соціального захисту військовослужбовців є завданням загальнодержавним. Його реалізація вимагає нагального об’єднання зусиль усіх державних структур, органів місцевого самоврядування та рішучих скоординованих дій. Сподіваємось на відповідну підтримку громадськості, суспільства. Державі потрібна надійна, добре оснащена сучасна армія, здатна виконувати покладені на неї завдання. Громадяни, які присвятили життя військовій службі, повинні мати відповідні державні гарантії, причому фінансово забезпечені, а їхні сім’ї — гідний рівень життя.