Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«Є щось ненормальне в тому, що пам’ятник Леніну стоїть на Бульварі Шевченка»

Експерти «Дня» про різницю між хуліганством і стихійною декомунізацією
3 липня, 2009 - 00:00
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Рано вранці 30 червня представники Конгресу українських націоналістів привселюдно понівечили пам’ятник Леніну, що в центрі Києва. Ця подія викликала більший резонанс у ЗМІ, ніж, скажімо, аналогічні руйнування на Луганщині, в Сумах та інших регіонах України. Разом із тим, хоч виконавцями всіх цих «атак» на вождя пролетаріату були різні люди, їхня періодичність наштовхує на те, щоб шукати логіку в діях молодих людей, яким так кортить пошкодити символи радянської епохи.

Оскільки «кунівці», що руйнували київського Леніна, від очевидців не ховались, міліція їх затримала дуже швидко. Проти них було порушено кримінальну справу за ч. 2. ст. 296 (хуліганство) Кримінального кодексу України. На захист молодих людей виступила низка організацій. Лідер громадського руху «За Україну!» В’ячеслав Кириленко заявив, що всі органи влади повинні зробити все, щоб пам’ятники організаторам тоталітарного режиму й масових убивств були прибрані з вулиць українських міст. У той же час київська адміністрація прийняла рішення демонтувати пам’ятник. Чи повернеться він після цього на своє місце — питання, відповідь, на яке має дати Кабмін.

Водночас на адресу редакції газети «День» приходять листи читачів, які висловлюють свої оцінки діям молодих націоналістів. Зокрема, наш постійний читач Олександр Прохоренко запропонував обговорити на шпальтах «Дня» тему ставлення до пам’ятників радянської епохи. Тож ми звернулися до наших експертів із запитанням: як розцінювати руйнування пам’ятника Леніну? Як звичайне хуліганство чи як стихійну народну декомунізацію?

Юрій ШВЕДА, політолог, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Для того, щоб охарактеризувати цей випадок, треба розуміти дві речі: 1) психологію та психіку молоді, а це визначається насамперед максималізмом і безпосередністю сприйняття тих чи інших речей, а надто — фальші й неправди, і 2) мотиви людей, що здійснили цей акт. Мова йде про молодих людей, характер яких формувався вже в роки незалежності. Якщо поставити себе на їхне місце, то можна ої ситуації, відповідно — реакція. Хоча я би не вважав, що це вияв тільки юнацького максималізму і свідоме прагнення молоді вже й сьогодні позбутися ідолів минулого. Я не думаю, що молодь аж дуже переймається проблемами історичного минулого і хоче його позбутися саме через руйнування пам’ятників. Вважаю, що це, швидше, форма соціального протесту проти того становища, в якому опинилася молодь. Погодьтеся, молодь нині — соціальна група, залишена на самоті з собою, бо є поза увагою держави і всіх її владних інститутів, не має ні минулого, ні сьогоднішнього, і майбутнє її невиразне. Тому ті люди, які говорять, що руйнуванням комуністичних пам’ятників політично свідома молодь протестує проти комуністичного минулого, помиляються! На мою думку, нещодавній факт вандалізму в Києві — це перший дзвінок, який попереджає, що молодь незадоволена своїм сьогоднішнім становищем. Якщо сьогодні молодь вирішує свої проблеми руйнуванням пам’ятників комуністичного минулого, то наступне покоління, можливо, навіть швидше, ніж ми про це думаємо, виступатиме не проти комуністичних ідолів, а проти творців сьогоднішньої ситуації, яка не задовольняє молодь.

Віктор РАДЧУК, історик, політолог, Житомир:

— Пошкодження пам’ятника Леніну в Києві групою людей, на перший погляд, може видатися дріб’язковою подією, а дехто її відносить до хуліганства. Насправді цей факт не є однозначним і символізує складність певних духовних ситуацій в українському суспільстві. Йдеться, насамперед, про декомунізацію, яка в кінці 80-х років минулого століття розпочалась у нас стихійно, але не знайшла логічного завершення. Системно цей процес не відбувався, попри те, що спроби у цьому напрямку робилися, особливо за часів президентства Віктора Ющенка. Причин можна виділити багато, але в першу чергу, мабуть, зіграла свою негативну роль пасивність партій національно-демократичного спрямування, які вочевидь недопрацювали в даному плані. Щодо випадку з пам’ятником Леніну в Києві, то я не вважаю його актом хуліганства, хоча ззовні це виглядає саме так. Цим вчинком його ініціатори привернули увагу до проблеми, яка реально існує. Є відчуття, що маятник суспільної думки знову хитнувся, і є ймовірність сприйняття багатьма ідеї, близької до комуністичної, чи іншої ідеї зразка тоталітарного блуду. В Україні є підстави цього остерігатися, тому згадане дійство є нагадуванням, що «комуністична гідра» не загинула, а існує загроза нового тоталітаризму. І ця загроза не в минулому, вона існує і зараз, і, мабуть, буде в майбутньому. Так, у Житомирі в низці видань вийшла серія бравурних статей про 90-річчя Ленінського комуністичного союзу молоді України з пропагандою цієї нібито славетної дати, колишніми секретарями обкому ЛКСМУ була проведена прес-конференція. Тобто хлопці з правого табору, які відбили Леніну ліву руку, зробили промовистий і резонансний вчинок. Отже відносити його до хуліганства було б не логічно й навіть примітивно. Його не можна ставити в один ряд з проявами вандалізму щодо пам’ятників комсомольцям, зокрема, Зої Космодем’янській, вчиненими за кілька днів перед цим у Харкові. Мер міста Добкін відразу оголосив це справою націоналістів і фашистів, яких надихали ідеї Віктора Ющенка. У Харкові це було зроблено таємно, і ніхто не взяв на себе відповідальність. Тобто це явна провокація. А у Києві ті хлопці й чоловіки, які розбивали пам’ятник Леніну, діяли відкрито, не ховаючись, а потім про це заявили офіційно. Їхні дії не були провокативними — вони вчинили політичний акт. Але не виключено, що його будуть пов’язувати з випадком у Харкові політики, насамперед, з табору комуністів і «регіоналі, той же Дмитро Табачник. Такі факти вони будуть використовувати у передвиборчій президентській кампанії, яка обіцяє бути дуже брудною. І саме питання історичного минулого будуть брутально тлумачити, на них будуть посилено грати. Це можливо також у зв’язку зі святкуванням річниці перемоги українського козацького війська над московським під Конотопом. У цьому ж ряду спроби регіоналів у парламенті усунути з посади міністра освіти й науки Івана Вакарчука, найбільш послідовного і системного посадовця в плані утвердження українських цінностей. Адже він встиг зробити багато у цьому напрямку.

Також таємно і особами, які поки про себе не заявили, було спаплюжено пам’ятник Лесі Українці в Луцьку. Тобто це також провокація, яка є викликом суспільній думці, як і те, що відбулось у Харкові.

Олександр НЕМЧЕНКО, культуролог, Одеса:

— Факт образи пам’ятних знаків завжди є ознакою радикальної поведінки, засуджуваної в суспільстві. І в цьому сенсі все одно, що рушити — єврейські могили чи комуністичні пам’ятники. Це також хуліганство. І не має значення — з політичним підтекстом воно чи ні. У будь-якому випадку підтекст цього явища демонструє радикальність спонукальних мотивів тих, хто це зробив. І, напевно, політичний характер такої поведінки набагато більш небезпечний за хуліганство буденне — не забарвлене ідеологічною складовою. І якщо такі факти говорять про те, що комуністичні ідеї відходять, то говорять вони і про зворотнє — що посилюється фашистський елемент політичної ідентифікації суспільства. Адже саме для такого типу переконань характерне винищення пам’ятників, книг і людей. І вже неважливо, під якими лозунгами цей чинник прикривається. Упаковка може мати будь-яку форму. А питання, що жахливіше — малювати на могилі свастику або червону зірку, схоже на питання, хто був гірший — Сталін чи Гітлер.

Людмила НЕСТЕРЕНКО, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету:

— На мій погляд, випадок із пам’ятником В. Леніну в Києві — це звичайнісіньке хуліганство, що не робить честі українському національному руху. Одіозної спадщини нашого минулого, безумовно, треба позбуватися, але цивілізованим способом. Так, наприклад, як це було зроблено в Іспанії (демонтаж пам’ятника Ф. Франку в Мадриді відбувся з урахуванням громадської думки) й інших країнах Євросоюзу.

Айдер ЕМІРОВ, директор Республіканської кримськотатарської бібліотеки ім. Ісмаїла Гаспринського:

— Замах на пам’ятники є хуліганством, але в умовах України це особливе хуліганство, в якому полягає протест проти нашого комуністичного минулого. З одного боку, ми всі певною мірою не любимо найгірші риси нашого минулого, які виявляються у фігурах комуністичної символіки, тому, звісно, вказівка Президента Віктора Ющенка про те, що в містах і селах потрібно ліквідувати символи комуністичного тоталітарного минулого має бути виконана. Це відповідає сподіванням народу, але річ у тім, що зроблено це повинно бути культурно та законними методами. А оскільки у нас є політичні сили, які тягнуть у минуле і намагаються відмінити або хоч би відтягнути назрілу декомунізацію, то рано чи пізно незгода народу з цим фактом сформується зовсім не у стихійну, а в цілком організовану декомунізацію та відверту війну з пам’ятниками ненависного минулого й символами тоталітаризму. Тому життя саме підказує, що доки пам’ятники Леніну не повалили самі мешканці, органи влади мають ухвалити чітке та ясне рішення з цього питання, і звичайно, пам’ятники минулого, пов’язаного з бідами народу, які не є витворами мистецтва, повинні бути знесені на законній підставі. Інша річ — пам’ятники, які будуть визнані витворами мистецтва. Це, по-перше, має робити лише спеціальна комісія з компетентних мистецтвознавців, а не самі органи влади; по-друге, я думаю, що їх не повинно бути багато. У багатьох країнах можна побачити поряд пам’ятники різних епох, і це справді символічно, але у нас багато пам’ятників вождів — це примітивні кам’яні ідоли, під час створення яких їхні автори навіть не ставили перед собою мети творити шедеври. Я гадаю, що й пам’ятник Леніну в Києві навпроти Бессарабки, якому відбили ніс, хоч і виконаний краще за інших, але сказати, що він є таким уже мистецтвом, я б не взявся. Так, матеріал дорогий, робота рутинна, але ніякого мистецтва там немає, тому його знесення також не завдасть втрати.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, народний депутат України (фракція БЮТ):

— Моя позиція абсолютно однозначна. Боротися з пам’ятниками — це безумство. Можна дискутувати щодо ідеології, можна дискутувати щодо позиції....

Я згадав один епізод зі своєї студентської молодості. Це був десь 1960 — 1961 рік, я тоді навчався в Одеському університеті. І в той період почали зносили пам’ятники Сталіну. Один знайомий запропонував нам, голодним студентам, гроші, щоб ми зламали пам’ятники Сталіну та Горькому, вони стояли у парку біля озера. Нам дали задаток, сказали, що, коли ми вночі розіб’ємо пам’ятники, під’їде машина та їх забере. Тоді з нами розрахуються до кінця. Нам дали молотки, зубила й таке інше. Ми почекали, коли змеркнеться, і взялися за роботу. Але ці пам’ятники виявилися такі тверді, що ми нічого не могли з ними зробити. Хтось відбив руку Горькому... Уже почало розвиднятися, ми були в паніці, боялися, що люди підуть парком. І тут прийшов заступник директора. Звичайно, він з нами не розрахувався, нас нагнав. А ці пам’ятники просто зкинули в озеро. І ми ще довго ходили дивитись, як Сталін обіймає Горького на дні цього озера. Це я згадав до того, що в нашій українській історії це вже було. Тому я до цього ставлюся в першу чергу як до хуліганства.

Але є друга позиція. Коли стоїть пам’ятник Леніну на бульварі Шевченка, щось у цьому є дуже ненормальне. Власне кажучи, завдяки йому й була поневолена Україна на початку століття. Він там стояти не повинен! Але це треба було зробити нормально, цивілізовано. Вже давно київська влада мала б прийняти ухвалу.

Я в цьому пам’ятнику ніякої художньої цінності не бачу. Очевидно, його можна було б перенести й поставити в якесь інше місце. Хай би комуністи до нього ходили й молилися.

І я не думаю, що цей пам’ятник можна якось відреставрувати. У який спосіб? Там відбити борода, ніс... Це треба просто знову переробляти пам’ятник. Він же з цільного каменя! Інакше воно буде смішно виглядати. Це ж не глина, що можна доліпити.

А з цими хлопцями хай розбираються правоохоронній органи. Я — не суддя.

Тарас ЧОРНОВІЛ, народний депутат України (фракція Партії регіонів):

— Взагалі я прихильник того, щоб усіх цих пам’ятників на центральних вулицях міст ми позбулися. Мене прибавлює варіант, як це зробили під Каунасом — вони створили заповідник тоталітарному періоду. Обережно звезли в одне місце всі ці пам’ятники. І ми теж могли б зробити місце в якомусь парку, куди все це позвозити. І це був би нормальний, культурний, європейський спосіб декомунізації.

Те, що відбулося, мені здається, підходить трішки під інший критерій: починаються чергові вибори і, відповідно, йде запит на якісь неадекватні дії та демонстрування себе в такий спосіб. Я не знаю, хто на цьому буде грати і в який спосіб це буде розігруватися. Я думаю, що найбільші плюси з цього дістануть комуністи або будь-які лівоспрямовані політичні сили.

Крім всього іншого, тут є чисто людський момент. Якщо хтось хоче демонструвати якісь жорсткі дії, то хай би йшли на це з кувалдою лідери цього «Тризуба», а не підставляли студентів. Цим хлопцям, напевне, доведеться попрощатися зі студентством, отримати перший вирок у житті, який ніхто погашати не спішитиме. Можливо, на певний період сісти в тюрму, дістати фінансові санкції. Гратися чужими руками — це ненормально.

Підготували Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Олена ЯХНО, «День»; Богдан ДИМОВСЬКИЙ, Одеса; Андрій ГАЙДАЙ, Запоріжжя; Тетяна КОЗИРЄВА, Львів; Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
Газета: 

Коментарі

sergey67 | 07/02/09

Памятники тоталитарным вождям,конечно,убирать надо.А,тем более,с центральных улиц и площадей наших городов и сел.Но делать надо это не самодеятельно-похабно и под покровом ночи,а ВОТКРЫТУЮ,ПЛАНОМЕРНО-ПОСЛЕДОВАТЕЛЬНО И НА ОСНОВЕ(И С ПОМОЩЬЮ)РЕШЕНИЙ НА ГОСУДАРСТВЕННОМ УРОВНЕ.НО СТАВИТЬ НА ИХ МЕСТЕ(И ВЗАМЕН ИХ) ЦЕРКВИ!То есть:менять их на место пустое и неосвященное НЕ СЛЕДУЕТ-ВМЕСТО КАЖДОГО МЕРТВОГО КАМЕННОГО ИЗВАЯНИЯ-ИДОЛА НИКЧЕМАМ И ИЗВЕРГАМ РОДА ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО ДОЛЖНА ОБЯЗАТЕЛЬНО ПОЯВЛЯТЬСЯ ЖИВАЯ И ДЕЯТЕЛЬНАЯ БЛАГОДАРНОСТЬ ГОСПОДУ- ХРАМ...

Гість | 07/03/09

Словник.net дає пояснення: "ХУЛІГАН: Той, хто, бешкетуючи, грубо порушує громадський порядок. Зухвалий бешкетник. Уживається як лайливе слово", а "ХУЛІГАНСТВО: Грубе порушення правил громадського порядку, загальноприйнятих норм поведінки". Тому, характеризувати цих молодих людей хуліганами, а їх вчинок хуліганством, ніяк не можна.

Як можна казати, що вони "грубо порушували громадський порядок", коли їх вчинок виглядає архі-невинним в порівнянні з поведінкою депутатів у Верховній Раді. Якщо дотепер "вибранці народу" не зуміли позбутися памятників гнобителям українського народу, то чи не вони повинні відповідати перед моральним судом української громадськості, що привели цих молодих людей до того, що вони пішли на такий, не кримінальний, хоча й не нормальний крок (для країни, де панує почуття державної гідности у її представників), щоб позбутися символу поневолення України.

Важливе у він'єтці Яворівського не те, що він не суддя, а те, що заступник директора не видав його та його товаришів на суд, і за хрущовської відлиги їх не покарали! А яким лицем буде Україна дивитися у світ, якщо сьогодні покарають українських патріотів лише за те, що відбили руку й ніс кам'яному зображенню тирана України.

dmv61 | 07/03/09

Поставити "високохудожній" пам'ятник Гітлеру в Ізраїлі.І побачимо справжню реакцію.Весь Ізраїль вийде з кувалдами і не буде чекати на якісь постанови кнесету.Потім найбільш вправних похвалять по телевізору.Ворога знищують без очікування постанови парламенту.Нас б'ють по пиці,а ми чекаємо на постанову-ЩО РОБИТИ?А пан Яворівський,як то кажуть умив руки-"нехай з ними розбираються правоохоронні органи".Ні щоб захистити ПАТРІОТІВ,а кидають їх на з'їдання САТАНІ.Хто з молодих після цього захоче служити УКРАЇНІ.ГАНЬБА!!!

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ