Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Євген ГОЛОВАХА: Є надія!

«...Як на нових лідерів, так і на те, що нинішні політики перелаштуються, приймуть сучасну ідеологію і неухильно діятимуть у цьому напрямі», — вважає відомий політолог
13 березня, 2009 - 00:00

Спікер Володимир Литвин звернувся до Президента, прем’єра й лідерів політичних сил із закликом почати діалог про реформування системи державної влади. На думку голови ВР, насамперед потрібно змінити виборче законодавство, а саме — перейти до відкритих списків. Кому бути депутатом — повинні вирішувати виборці, а не лідери партій, — аргументує Володимир Михайлович. «Я не випадково підкреслюю, що це рішення залежить від двох найбільших фракцій», — подав чіткий сигнал бютівцям і регіоналам спікер.

Проте ні на Турівській, де розташований штаб «серцевих», ні в офісі соратників Януковича на Липській на ініціативу Литвина поки що не відреагували. А ось Банкова відрізнилася оперативною відповіддю. У Секретаріаті Президента підтримують пропозицію спікера про реформування системи державної влади й обіцяють уже найближчими днями подати до Верховної Ради пропозиції щодо зміни виборчого законодавства. За словами голови президентської канцелярії Віктора Балоги, нинішня система виборів призвела до того, що депутатами є недавні масажисти, секретарі, охоронці та водії партійних босів.

Цікава статистика: за роки незалежності Верховна Рада обиралася шість разів за п’ятьма законами. При цьому тричі змінювалася виборча система, за якою обиралися парламентарії, а до виборчого законодавства вносилися зміни понад два десятки разів.

Тема необхідності зміни нинішньої виборчої системи — свого роду парламентська притча во язицех: представники всіх партійних таборів говорять про необхідність змінити законодавство, але далі слів чомусь справа не йде.

Нині в парламенті зареєстровано цілих вісім законопроектів, пов’язаних із реформуванням виборчого законодавства та впровадженням відкритих виборчих списків. Ось лише деякі законодавчі ініціативи.

Загальнонаціональна модель (лобіюють литвинівці) передбачає розподіл країни на 450 округів, у кожному з яких повинен бути розіграний лише один мандат. У цьому випадку виборець голосує за конкретну політичну силу, а також за певного кандидата в партійному списку з 450-ти прізвищ. У результаті, під купол ВР потраплять ті, хто в рамках своєї політичної сили набере найбільшу кількість голосів.

Єдиноцентристи пана Кріля пропонують так звану регіональну виборчу модель, що передбачає розділення країни на кілька десятків багатомандатних округів, а самі виборчі списки політичних сил — надвоє: першу п’ятірку та іншу частину. Перші п’ять топ-кандидатів у своїх списках формують самі партії, а інших претендентів пропонується закріплювати за територіальними округами (їхнє положення в списку визначається голосуванням виборців).

Спільним законодавчим дітищем представника Партії регіонів Юрія Мірошниченка, нардепа від НУ-НС Владислава Каськіва і бютівця Андрія Шевченка пропонується розділення країни на 30—40 округів, у кожному з яких буде по 15—20 мандатів — по стільки кандидатів у конкретний округ пропонуватиме кожна політична сила. Власне, як і в попередніх варіантах, положення кандидатів у списку визначать результати голосування.

«Закриті партійні списки та відірваність депутатів від виборців стали одними з причин дискредитації парламентаризму як такого. Це проблема законодавства, що зміниться вже найближчим часом», — переконаний політолог Андрій Єрмолаєв.

Говорячи про грядуще виборчо-законодавче реформування, експерти прогнозують, що найбільші шанси пройти «законодавче горно» має спільний проект регіонала Олександра Лавриновича та бютівця Андрія Портнова. У законопроекті «головних юристів» БЮТ і ПР передбачається проведення парламентських виборів за відкритими списках у два тури, завдяки яким найбільші політичні сили в парламенті зможуть обернути у свій бік початково невигідну для себе виборчу модель.

Колишній спікер Арсеній Яценюк вважає відкриті списки майже панацеєю для вітчизняної політичної системи. «Але питання в тому, чи проголосують сьогодні великі фракції у парламенті за таку виборчу систему, адже йдеться про голосування не лише за партію, але й за конкретних людей у партійному списку? Ні. Політичні сили не зацікавлені в цьому, оскільки необхідно буде набирати справжніх політиків, які матимуть свою позицію. Тоді не спрацьовуватиме система, за якою примушують тиснути на кнопку, а лідерам політичних сил комфортніше мати безмовних людей, яких фактично використовують», — заявив на недавньому брифінгу Арсеній Петрович. Результати виборів за нині діючою виборчою системою колишній голова ВР охарактеризував гранично влучно і вельми, варто визнати, оригінально: «Одні й ті самі люди, одні й ті самі заяви, одна й та сама макітра, ті самі вареники, лише перекидаються — одні зверху, а інші — знизу».

Тим часом, не чекаючи виборчих нововведень, політики — відомі й не дуже — займаються активним партійним будівництвом. Днями стало відомо про те, що народний депутат від НУ-НС Павло Жебрівський збирається створити нову партію — «Українська платформа». Установчий з’їзд партії, на який запрошені близько трьохсот делегатів зі всієї країни, запланований на суботу, 14 березня. «День» зв’язався вчора з Павлом Івановичем, однак майбутній партійний лідер виявився, м’яко кажучи, небагатослівним. Нам стало відомо лише те, що ідеологія політичної сили базуватиметься «на лібералізмі у сфері економіки, а також завданнях побудови громадянського суспільства й національно-демократичній філософії розвитку української держави».

Нагадаємо, що минулого місяця Павло Жебрівський, який тоді був членом політради «Нашої України», написав заяву про вихід із «помаранчевої» партії. Ухвалити таке рішення його спонукала «абсолютна відсутність реакції на критику і пропозиції, що звучали з боку членів політради партії і представників регіональних організацій стосовно кризових явищ, що стали передвісниками згорнення демократії, моральності, духовності й толерантності».

У парламентській фракції НУ-НС Жебрівський є одним із п’яти депутатів, які не ввійшли до складу жодної з депутатських груп, оскільки не підписали коаліційну угоду фракцій БЮТ, НУ-НС і блоку Литвина, але й не ввійшли до депутатської групи «За Україну», створену В’ячеславом Кириленком.

У Мін’юсті нам повідомили, що на сьогодні в Україні зареєстровані 162 політичні партії і 2 782 різноманітних громадських формувань. І їхня кількість, судячи з усього, зростатиме. Відомо, що нову партію — Дітей війни «благословив» недавно Олександр Мороз, а відсторонений від керівництва Компартії Леонід Грач збирається в найближчому майбутньому створити блок свого імені.

Однак, незважаючи на те, що український партійний казан активно кипить, кількість — це далеко не завжди якість. Багато експертів «Дня» часто зауважують, що в Україні дня нинішнього немає партій, а є лише клуби різних (на жаль, не народних) інтересів. Дійсно, політики до непристойності інтегровані в бізнес-кола, а партійні програми навіть найрейтинговіших політичних сил орієнтуються не на стабільний ідеологічний курс, а на сьогочасні очікування своїх виборців (чи варто нагадувати як боязко й неохоче говорить про інтеграцію України в НАТО Юлія Тимошенко?).

Про те, як відучити політичних лідерів від ситуативного крену праворуч і ліворуч, що далеко не завжди відповідають спочатку взятому курсу, про те, який він — збірний образ ефективної партії, а також про те, чи посприяє фінансово-економічна криза поліпшенню партійної погоди в країні — «День» розмовляв із заступником директора Інституту соціології НАНУ Євгеном ГОЛОВАХОЮ.

— Євгене Івановичу, яка партія, на ваш погляд, на нинішньому етапі українського розвитку може, по-перше, зіграти консолідуючу роль у суспільстві, по-друге, викликати довіру українців, які проживають у всіх куточках нашої країни?

— Найсвіжіший приклад — Обама. Американці довірили йому країну, щоправда, там не про партії йдеться, а про лідера. В умовах парламентської демократії, звичайно ж, йдеться не про лідерів, а про партії. Партійне будівництво в нашій країні — незавершене. Комуністи, наприклад, постійно кажуть, що вони, мовляв, єдина ідеологічна політична сила, однак в останні роки вони переважно займаються тим самим, що й інші — ефективною реалізацією своїх голосів заради матеріального добробуту. Була ідеологічна партія в нас — це Рух за часів Чорновола, а ось нинішні його наступники вже далеко не ідеологічні.

Реально зараз необхідна ідеологічна партія, причому ідеологія її повинна об’єднувати значну частину населення. Яка це може бути ідеологія? На мій погляд, це ідеологія західної соціал-демократії, м’яко орієнтована на європейську інтеграцію і без жорсткої прив’язки до етнічного чинника.

А якщо припустити, що в політичній силі з такою ідеологією буде досить цивілізований лідер, ця партія цілком могла б стати домінантною і зробити щось корисне для країни.

— І хто, як ви вважаєте, міг би очолити таку партію?

— Лідер, судячи за останніми соціологічними даними, чітко вимальовується. Яценюк, як мені здається, цілком підходить, бо він уже розкручена фігура, яка при цьому не викликає ідіосинкразію, на відміну від багатьох лідерів попереднього покоління. Такий варіант, гадаю, був би сприятливий для України. Особливо в умовах кризи, оскільки соціал-демократична ідеологія все-таки орієнтована на підтримку слабких і в цьому сенсі вона не викликала б такої глибокої огиди, яку викликають зараз практично всі політичні партії країни.

— Проте, Євгене Івановичу, як мінімум, останні чотири роки українці обирають лідера, а не ідеологію. Фракційна картина в нинішній ВР яскравий приклад: БЮТ, ПР — це командна й приватна ідеологія бізнес-інтересів. Чому так?

— Бо ми — вихідці з феодальної і підфеодальної системи, де все прив’язується до царя-батечка або його сатрапів, тобто найближчого оточення. Мало хто про це замислюється, але ж у нас багатоінституційна система і радянський режим її дуже підтримував. Усе це — залишкова система. Чому необхідне нове покоління лідерів, хоча б тих, хто не був комсомольцями 80-х? Та тому, що вони цю систему не знають і не зможуть її легко й швидко відтворити. А ось щодо ідеології... Дійсно, немає в нас сьогодні ідеологічних партій і це дуже погано. Партії або прив’язані до регіональних інтересів, або до етнічного чинника, або до мови, або до пасіонарної, месіанської особистості.

— Ви раніше сказали про найприйнятнішу, на ваш погляд, ідеологію — соціал-демократію. Але це ми не так давно вже проходили...

— А чому провалилися три спроби створити щось на зразок соціал-демократичної партії? Саме тому, що їх використали лідери у своїх цілях, замість того, щоб реалізувати ідеологічні установки.

— Криза може продиктувати якісно нову, в тому числі й партійну погоду?

— У самому вашому запитанні вже відчувається оптимізм. Криза — це очищення і після нього настає або смерть, або видужання. Я також оптиміст і вважаю, що видужання обов’язково настане і від багато чого застарілого криза нас позбавить.

По-перше, є надія і на нових лідерів, по-друге, на те, що ці політики нарешті зрозуміють, який страшний, я б навіть сказав — жахливий вертеп вони постійно демонструють суспільству, лишаючи його тим самим надії на подолання кризи. Вони ж, пробачте, не повні ідіоти, а досить здібні люди, якщо зайняли такі високі державні позиції. Тому вони повинні врахувати загальну суспільну атмосферу, перелаштуватися, прийняти нормальну, сучасну ідеологію і діяти в цьому напрямі. Зараз вони, на жаль, настільки зациклені на своїх особистих інтересах, що світла в кінці тунелю поки що не видно. Однак, я вважаю, що головна біда полягає в іншому, а саме в тому, що вони ще не наїлися. Розумієте, голодна країна, а в голодній країні й політики голодні.

— А шлунок останніх безрозмірний чи все-таки?..

— Знаєте, чим вирізняються люди, які висуваються на найвищі державні посади? Найбільшою напруженістю базових потреб. Є набагато талановитіші люди, і у всіх відношеннях набагато більш гідні, але ж річ не в тому, що їхній шлунок не такий розвинений. У результаті вони задовольняються малим, а далі присвячують себе духовному розвитку, творчості тощо.

А цих товаришів ненаситність саме й штовхає вперед. І це, знаєте, навіть не їхня провина: суспільство не повинно бути голодним для того, щоб політики не були такими голодними. Ще років п’ять і, гадаю, ми в цьому стали б нормальним суспільством, але криза зупинила нас. Це з одного боку. З іншого, можливо, ця криза нас чомусь і навчить. Щонайменше, я на це сподіваюся.

ДО РЕЧІ

Згідно з даними опитування, проведеного компанією Research and Branding Group, найвірогіднішим кандидатом на крісло президента є лідер Партії регіонів Віктор Янукович.

Якби вибори пройшли найближчої неділі, за головного парламентського опозиціонера проголосували б 23,5% українців.

Прем’єр Юлія Тимошенко набрала б 16,9% голосів, а колишній спікер Верховної Ради, лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк — 12,6%.

Рейтинг Віктора Ющенка нижчий, ніж у Володимира Литвина та Петра Симоненка (по 4,6%) — 3,1%.

У другому турі Янукович переміг би Тимошенко з різницею у 8%: за нього готові проголосувати 33,5% виборців, за Юлію Володимирівну — 25,8%.

Якщо в другий тур виб’ється Яценюк, то президентом, швидше за все, стане він: екс-голова ВР переміг би Віктора Януковича з відривом у 2% (32,1% і 30,2% відповідно), а Юлію Тимошенко — з різницею в 11% (31,5% і 20,4%).

Опитування було проведене 17—27 лютого 2009 року у всіх областях України. Погрішність вибірки не перевищує 2,2%.

Наталія РОМАШОВА, «День»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ