Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

«Київ повинен припинити зволікати!..»

Погляд з окупованого Луганська: на стінах будівель, зупинках, площах буквально щоночі з’являється українська символіка
16 січня, 2015 - 11:05
Погляд з окупованого Луганська
ФОТО REUTERS

Для багатьох луганчан, які залишили свою землю, неминуче мало виникнути питання про повернення. Далеко не всі змогли прижитися і влаштуватися в нових умовах. Багато хто з них стикнувся з цілою низкою проблем — від психологічної адаптації до проблем із заробітком та житлом. І ось тут виникли інші труднощі — друге коло переселенського пекла, а саме: тяготи повернення. У когось просто не залишилося житла, для когось шлях назад закритий, а хтось, повернувшись назад, побачив абсолютно інший Луганськ. Одна жінка так і написала: «Раніше я не розуміла, чому ті, хто повернувся до Луганська, починали обмежувати спілкування зі мною. Тепер, коли до Луганська повернулась і я, мені також хочеться уникати діалогів. Хочеться закритися у своєму світі з чотирьох стін і не бачити, не знати і не повідомляти ні про що, що твориться довкола».

Ми поспілкувалися з луганчанином, який повернувся до рідного міста кілька тижнів тому. Його звуть Святослав, і в мережі він використовує нік-нейм «Сер Генрі».

— Яка наразі ситуація в Луганську з бойовиками? Як вони поводяться і взагалі кого можна назвати в місті владою?

— Ситуація з бойовиками доволі неоднозначна. Поводяться всі абсолютно по-різному (якщо не брати до уваги того, що стріляють вони із завидною постійністю разом і абсолютно однаково). На Центральному ринку ходить такий собі «колорад Саньочок». Усі до нього підлабузнюються, вітаються, запрошують його на чарочку чаю, він, задоволено і приємно посміхаючись, поспішає у своїх колорадських справах. У мене виникло резонне запитання: чому до нього таке прихильне ставлення серед продавців? Виявилося, все до смішного просто: його тупо бояться, оскільки із самого літа він займався тим, що віджимав товари і гроші у працівників ринка. Здебільшого до нього прилипали спиртне і тютюнові вироби — на той час дефіцит, пачка сигарет без фільтру коштувала 25 грн. Тепер він відкрито нікого не трясе — нібито все згідно з законом. Практично всі бойовики ходять озброєні стрілецькою зброєю. Таких можна зустріти абсолютно де завгодно, я бачив навіть в університеті. Часто вони нехтують правилами поводження зі зброєю і тягають «калаші» абияк. Відібрати «калаш» інколи доволі просто (це на замітку ЗСУ): достатньо дати ззаду по голові — і зброя твоя. У Михайлівці на блокпосту бачив інтелігентного «колорада», у якого на ремені були цитати філософів і приказки латиною. У Стаханові бойовики агресивні, тих, хто не воює і не надає матеріальної допомоги, відкрито називають «баранами». У колишній будівлі СБУ часто розпивають спиртне, смажать м’ясо і горланять козачі пісні. На тлі гуманітарної катастрофи це виглядає просто огидно.

З владою дуже цікаве питання. Повноваження Плотницького як представника «ЛНР» поширюються лише на кілька міст, реальну владу і вплив він має в Луганську, Георгіївці, Лутугиному і Краснодоні. Містечка, які розташовані між Краснодоном і Луганськом, теж його. На цьому все. Він ніякого впливу не має в Стаханові, Алчевську, Первомайську, Красному Лучі, Ровеньках і Антрациті, точніше сказати, він має там такий самий вплив, як у Старобільську, Нью-Орлеані або Шепетівці, об яку, як відомо, розбиваються хвилі Атлантичного океану.

У Стаханові ситуація цікавіша — там голова Паша Дрьомов. За фахом каменяр. По життю — наркоман. Працював раніше на двох роботах — за фахом і «драгдилером». У наші дні активно бореться з наркоманією(!), чим викликає у людей, які знають його особисто, непідробне захоплення.

А що з продовольством? Я чув, що зараз у Луганську залишилося близько 20% асортименту товарів від довоєнного.

— У соціальних установах — ситуація плачевна, тримається на місцевих волонтерах. Ви не недочули, тут є й такий народ. Хоча мені самому незрозуміло, як вони самі крутяться і встигають трохи допомагати дитбудинкам і притулкам для людей похилого віку. На ринку продуктів вистачає, тільки ціни на них часто вищі за київські. Мій друг приїхав із Москви у відпустку і сказав, що ціни ідентичні московським. Наприклад, кілограм оселедця коштує 52,50 в одному з магазинів у моєму районі. Сало — від 65 гривень, соняшникова олія «Розумниця» — 25 грн, картопля — в середньому 6,50 грн, м’ясо — від 60 грн і вище. Супермаркети не працюють, як раніше, прилавки стоять у холі, заходиш, як у звичайний магазин, і робиш покупки. Дуже гнітюче враження залишається від таких походів. Із «гумконвоїв» громадянам дістаються в буквальному сенсі слова недоїдки. Наприклад, у «Горьковці» (Бібліотека імені М. Горького. — Авт.) співробітники отримали насипом сухарі з хліба, подекуди надкушені. Фотографію цієї допомоги можеш узяти з моєї сторіночки на ФБ. Багато хто не вірить, говорить, що це брехня, а мені байдуже, я це на власні очі бачив і фотографував, хто не вірить — попрацюйте самі в «луганді», подивимось на ваш скептицизм через місяць.

— Які взагалі настрої у луганчан? Чи є зміни?

— Настрої неоднозначні. Дуже багато «ватників», які продовжують наполегливо підтримувати терористів: роз’їжджають із прапорцями і символікою ЛНР, у всьому звинувачують «укропів», «фашистів», «правосєків» і «жидобандерівців». Спілкуватися з ними доволі небезпечно: можуть тупо написати донос у поліцію — і «пиши пропало», можна безслідно зникнути. Хоча на стінах будівель, зупинках та інших площах буквально щоночі з’являються нові українські прапори і символіка України. На них услід малюють свастику і лайки, але не встигають усе перепоганити. Та про що тут говорити: якщо в’їхати до міста з боку Веселої Тарасівки, то можна побачити, що стела «Луганськ 1795» вифарбувана в національні кольори України! Висновки робіть самі. Я впевнений, що тут достатньо патріотів.

Зараз ми маємо активізацію бойовиків на всій лінії фронту. Чи відчувається ця активізація в Луганську?

— Так, після 11-го «гумконвою» в місті дуже неспокійно. Бойовики оскаженіло луплять із важкої артилерії і реактивних систем по Станиці, Щастю і Бахмутській трасі. Я інколи налічую до 10 обстрілів за добу. Всі з Луганська. Тактика стара: стріляють із житлового сектора і тікають. Тепер вони звинувачують в обстрілах «нациків». Благо, є на кого звалити.

— На твою думку, як повинен поводитися Київ щодо окупованих територій?

— Київ повинен припинити «жувати соплі», затягувати час і просто зволікати. Я не військовий експерт, але влітку я ні на день не залишав зону АТО, бачив на власні очі, як звільняли Луганськ і як били «колорадів». Бої тривали в центрі міста, наші ДРГ не дрімали, тиснули до останнього. «Перемир’я» — просто злочин проти наших воїнів, адже вони були за один крок від перемоги.

Чи необхідний наступ зараз?

— Безумовно, наступ обов’язковий. СБУ просто не хоче почати працювати з патріотами, які залишилися тут, а даремно, адже місто можна тоді взяти з мінімальними втратами для ЗСУ. Моя думка: тут робота українських спецслужб необхідна, як кисень, тим більше, бойовики один одного самі стріляють, грішно не скористатися ситуацією. Місцеві партизани просто не знають, як поводитися в тилу ворога, дехто тупо готовий сам затримувати і ліквідовувати «колорадів», не маючи спецпідготовки! Вдумайтеся в це. Потрібні інструктори, фахівці, координатори. Я вже мовчу про те, що багато хто добуває інформацію про місце розташування вогневих позицій терористів на свій страх і ризик, а потім передають своїм товаришам у найрізноманітніші батальйони. Диверсії, диверсії і ще раз диверсії з приправою із провокацій — ось під яким соусом слід подати Луганськ для Збройних сил України.

Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments