Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

«Платформа для наступу»

Вадим МІСЮРА про партнерство, конкуренцію та «шлюзи компромату»
14 жовтня, 2005 - 00:00
ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА / «День»

Теми розмови журналістів «Дня» з народним депутатом України, членом фракції СДПУ(О), лідером столичної організації Соціал-демократичної партії (об’єднаної) Вадимом Місюрою — уроки попередніх виборів і проблеми наступних, особливості політичного «блокобудування», можливі наслідки гучних навколовладних скандалів тощо.

ІДЕОЛОГІЧНА ЕКЛЕКТИКА

— Як би ви охарактеризували сьогоднішній етап внутрішньопарламентського життя перед виборами? Багато хто вважає помилкою Президента те, що він одразу ж не зробив заявки на позачергові парламентські вибори, оскільки нинішній склад Верховної Ради, мовляв, практично себе вичерпав…

— На мій погляд, заявку можна було зробити будь-яку. Інша річ — чи вистачило б Президенту та сформованій ним після президентських виборів команді політичної волі, щоб зрушити таку брилу, як дострокові парламентські вибори. Думаю, для вирішення такого питання треба було б щонайменше знайти більше союзників і починати своє президентство не з не зовсім коректного висловлювання на адресу 44% виборців і політичних еліт, що їх представляли. Мабуть, треба було все ж таки піднятися над політичною ситуацією, над собою і показати вже тоді, що він — президент усієї країни. Тоді, можливо, було б логічним, спираючись на підтримку більшої частини суспільства та політичних еліт, із метою підвищення ефективності управління державою провести дострокові парламентські вибори та розраховувати на створення в Раді пропрезидентської більшості.

Що стосується нинішнього парламенту, то я запитую себе: а які ідеології сьогодні представляють парламентські політичні сили? Є комуністи, соціалісти й об’єднані соціал- демократи, які вже кілька разів самостійно долали рубіж парламентських виборів. А решта — це, радше, проекти під того чи іншого політика, ту чи іншу ідеологію, але не суцільну, а, на мій погляд, здебільшого еклектичну… Я, наприклад, досі не розумію, як можуть сьогодні у тому ж БЮТ лівоцентристи сусідувати з лібералами та націоналістами. Я ніколи не розумів, що ж таке «Наша Україна»? Я вельми переконаний, що Віктору Ющенку треба було не бути популістом, а чітко заявити, що він ліберал. Він завжди ним був, про це свідчили кроки Ющенка ще тоді, коли він був головою Нацбанку, а потім прем’єр-міністром… Але президентські вибори пройшли під відверто лівими лозунгами, і люди в них повірили.

— Доводилось чути, що Віктор Ющенко провів вибори під гаслами Юлії Тимошенко…

— Я не знаю, що таке «гасла Тимошенко». Я знаю, що таке гасла правих сил, лівих сил. Команда нинішнього Президента йшла на вибори на хвилі невдоволення народу колишньою владою, і таким чином використала максимум лозунгів лівих і лівоцентристських партій… Сьогодні в парламенті присутня ще одна сила, взагалі зібрана, як мені здається, із представників бізнес- еліт, — це сила Литвина. Її об’єднуючою ідеєю є, швидше за все, прив’язаність до посади конкретної людини, — практика свідчить, що відсторонення лідерів тих чи інших політичних структур від високих посад дуже часто призводить до розвалу цих партій.

— Але є всі підстави стверджувати, що й парламентські вибори-2006 відбуватимуться під знаком не ідеологій, а імен.

— Це сьогодні загалом проблема нашого політично неструктурованого суспільства. Жоден політик, хай би якою харизмою він був наділений, сам по собі не може забезпечити поступальний розвиток суспільства. Це показують й останні президентські вибори.

— Це дуже важливе питання. Не відбулося оновлення та затвердження в суспільстві нових цінностей. Чому?

— Насамперед тому, що нових цінностей не можна нав’язати, суспільство повинне їх вистраждати. Друге — це довгий шлях від декларування якихось цінностей до їхньої реалізації. Влада мала б почати з головного — примирити суспільство, домовитися з ним про основні вектори розвитку, і тільки після цього робити спільні кроки з їхньої реалізації. Я вам скажу так: це проблема не Ющенка. Це проблема початку 90-х років, коли «розбудову» України доручили, скажімо так, двом-трьом технологічним центрам. Шанс визначити стратегію розвитку в нас з’явився тільки з прийняттям Конституції.

Нинішній Президент мав шанс продемонструвати політичну волю, однак основні позиції знову зайняли представники старої номенклатури, в тому числі й вигнані з органів влади в попередні роки незалежності.

— Нещодавно Президент Ющенко підписав із Віктором Януковичем меморандум про взаєморозуміння, де задекларував усе те, про відсутність чого ви йому закидаєте. Ваше до цього ставлення?

— Щоб заспокоїти суспільство, Президент може підписати угоду з опозицією. Але опозиція — це, перепрошую, не тільки лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Скажімо, СДПУ(О) ще в січні нинішнього року визначилася зі своїм статусом і чітко заявила про це: якщо ми програли президентські вибори, отже повинні перейти в опозицію до нової команди. До речі, наша партія однією з перших простягла руку допомоги Партії регіонів, коли її лідерів і представників бізнесу почали тіснити… Я зовсім не хочу обговорювати, чим керувався Янукович, коли йшов на це підписання, тим паче, що ми нічого про це не знали. Тобто вже сам чинник непрозорості цього процесу викликає деяке нерозуміння, кого ж він там представляв. До того ж, ми бачимо лише, так би мовити, публічний результат домовленостей між Ющенком і Януковичем і не знаємо, що залишилося «за кадром». Я не хочу думати, що там могла бути спроба домовитися про недоторканність конкретних бізнес- еліт, які стоять за Партією регіонів або деяких політиків…

Якби Президент ініціював підписання подібного документа одразу після інавгурації — закликав своїх опонентів до спільної роботи над необхідними законами, контролю над виборчим процесом, попередив бізнес про скасування тендерів «за дзвінком», про єдині для всіх правила гри тощо, — я би першим пішов переконувати лідера нашої партії в тому, що треба йти на підписання такої угоди.

ПРАВА I ПРАВИЛА

— На президентських виборах Партія регіонів і СДПУ(О) були партнерами, однак на майбутніх парламентських виборах вони, як чітко заявив у статті, опублікованій днями в нашій газеті, лідер об’єднаних есдеків Віктор Медведчук, будуть конкурентами...

— Треба ще, на мою думку, ось що усвідомлювати: ми, об’єднана опозицiя, боремося за повернення влади чи хочемо забезпечити декілька десяткiв членiв наших партій робочими місцями в парламенті?

— І що ж ви вибираєте?

— Звісна річ, перше. Ми свого часу власні амбіції стримали, — тоді як багато членів партії вважали, що Віктор Медведчук повинен іти на президентські вибори та створювати таким чином основу для участі партії в майбутніх парламентських виборах зокрема і майбутнього партії загалом, — і підтримали кандидатуру Віктора Януковича, хоча дуже багато осіб сприйняли це рішення неоднозначно. Але ми розуміли, що команда Ющенка — категоричний противник політичної реформи. А команда Януковича була згодна на її реалізацію після президентських виборів, тобто була в цьому нашим союзником... На початку нинішнього року наша партія розглядала можливість створення сильного опозиційного блоку. Але не знайшли ні розуміння, ні підтримки з боку Партії регіонів.

— Яка сьогодні «платформа для наступу» СДПУ(О)? Як ви маєте намір доводити виборцям, що їм варто за вас голосувати на виборах- 2006? Чи здатні ви, наприклад, сформувати привабливий виборчий список?

— Думаю, так. У партії чимало відомих людей — це і Віктор Медведчук, який на сьогодні, на моє переконання, ще не розкрив свого потенціалу, і Нестор Шуфрич, і Олег Блохін, і Григорій Суркіс, і багато інших.

— А чому ви Леоніда Кравчука не назвали?

— Звісно, Леонід Макарович — один із наших лідерів. Але я розумію, до чого ви ведете, — до перспектив створення Блоку Кравчука. Поки що на жодному засіданні наших керівних органів цього питання не розглядали. Нарівні з цим наша партія сьогодні всіляко підтримує ініціативу першого президента України, який у важкий для країни час спробував звернути увагу суспільства на роз’єднувальні його проблеми, у створенні Форуму «Об’єднаймо Україну!» Хай би там що, а рішення про входження партії до такого блоку, в разі його створення, прийматимуть на партійному з’їзді. До речі, об’єднуватися на цьому етапі Партії регіонів і СДПУ(О) немає сенсу ще й тому, що багато виборців сприймають ці політичні сили як одну команду. Не виключено, що й рейтинги наших партій мали б трохи інакший вигляд, якби учасники соціологічних опитувань чіткіше розуміли, хто є хто. Наприклад, Шуфрич приїжджає кудись, а його запитують, чому він вийшов із Партії регіонів. І дивуються, коли він відповідає, що ніколи туди не входив... Тому вигідніше сьогодні йти в парламент паралельними шляхами, а там вже укладати союзи, створювати коаліції тощо. Тобто сьогодні СДПУ(О) готується до майбутніх виборів так, наче вона йде на них самостійно.

— А як ви вважаєте, кому більше пішов на користь розкол помаранчевого табору — Ющенку чи Тимошенко?

— Я знаю, кому він не пішов на користь. Насамперед цей розкол не був потрібен народу. Помиляються ті, хто вважає, що він був вигідний опозиції, зокрема СДПУ(О). Оскільки завжди легше працювати в якихось усталених умовах.

А вигідний цей розкол був Юлії Тимошенко. Адже попри всю красу її пояснень, чому сьогодні зростають ціни на цукор, м’ясо, бензин, на якомусь етапі їй як прем’єру довелося б відповідати за все це.

— У нас в країні склалася дуже хитромудра політична ситуація. З одного боку, ПРП начебто повинна нести відповідальність за те, що відбувається в країні, оскільки її лідер — в уряді, а вони на з’їзді вирішили, що будуть у блоці з Юлією Тимошенко. І як бідному виборцю в усьому цьому розібратися?

— До кого в опозицію йде ПРП разом із БЮТ? Вони кажуть, що не до Президента. А тоді до кого? До народу? Кажуть — до команди. А що таке команда? У команди має бути лідер. А лідер у неї — Ющенко. Отже, вони все-таки в опозиції до Ющенка. І треба чітко це говорити та не соромитися. Що стосується Пинзеника, то він був зобов’язаний написати заяву або про вихід із партії, або про те, що він не працюватиме в уряді. У СДПУ(О) такого б не було. Коли ми програли вибори й ухвалили рішення про те, що партія переходить в опозицію, прийняли також рішення про вихід усіх наших представників із влади. І при цьому ті, хто не захотів піти з влади, написали заяву про вихід із партії (Кремень, Пісоцький та інші).

— Очевидно, в них перебір із демократією. А ви ще на шляху до цього?

— Я в партії вже три роки, але я ніколи не бачив, щоб Медведчук тиснув на людей. До моменту прийняття рішення кожна людина має право на власну думку. Але якщо рішення прийняте, його треба виконувати. Навряд чи хтось із наших лідерів вважає, що партія — це просто чийсь проект. За цим проектом (і це недооцінюють політологи та журналісти) стоять конкретні люди — їх десятки тисяч. Точно так само ми сьогодні несемо відповідальність за ті помилки, що їх припустилося наше керівництво. Бо це помилки не керівництва — це наші помилки. Сьогодні я категорично критикую тих людей із нашої партії, які намагаються перекласти відповідальність за всі прорахунки тільки на лідерів партії. При цьому критикують переважно ті люди, які могли отримувати більше благ від присутності нашого лідера на тій чи іншій посаді.

— Раніше, особливо якщо робити висновки про голосування в парламенті, соціал-демократи були дуже близькі до соціалістів. Але сьогодні соціалісти перебувають у владній коаліції, а есдеки — в опозиції. Ви свого часу були членом СПУ, сьогодні ви соціал-демократ. Як ви поясните свій відхід і сьогоднішнє розходження партій, близьких за ідеологією?

— Мій перехід із СПУ в СДПУ(О) — це мій моральний вибір. Я чесно служив партії — не Морозу, не Вінському, а партії. І я не думаю, що будь-хто з тих, хто мене знає, може сказати, що я був випадковою людиною в СПУ. Моя організація і я в тому числі були одними з перших, хто підтримав досить спірну на той момент позицію О. Мороза щодо розкручення справи Гонгадзе. Усе було дуже щиро та чесно з нашого боку. Тому я не зміг потім зрозуміти, чому перед початком виборів почалися якісь залаштункові ігри, нашу молодіжну організацію, яка стільки сил поклала на імідж одного-двох осіб, не приймали в СПУ, зате до партії почали притягуватися за нашою спиною молодіжні комуністичні організації… Звісно, певну роль у моєму відході з СПУ зіграли амбіції. Але йшов не тільки Місюра, йшла організація. За це рішення проголосували 19 наших регіональних осередків із 27. А загалом, мій перехід — це моя особиста трагедія. Розчаровуватися неприємно. Ми апелювали до Олександра Мороза, але це справді дуже зайнята людина. Він — «геополітик». І тому він, очевидно, не помітив, що відбувається всередині партії.

МОМЕНТ ВИБОРУ

— На нещодавній своїй прес-конференції Ющенко визнав, що було помилкою не запрошувати на круглий стіл у парламенті після відставки уряду дві фракції — СДПУ(О) і комуністів. Сказав, що треба було запрошувати всіх. Коли ви це почули, ви відчули задоволення?

— Президент непослідовний. Визнати це на прес-конференції — одна справа. Зовсім інше він говорить, коли з Президента раптом стає публічним і популістським політиком, як це було недавно у Львові. Там, перед тисячами людей, він сказав: я не розумію, чому три фракції не прийшли та не підписали договору про співпрацю — БЮТ, комуністи і СДПУ(О) з маленькою буквою «о»? Чи допустимі подібні образи відносно партії, за якою стоїть мільйон виборців?

— Ці вибори відбуватимуться за новим — пропорційним — принципом. Чого у зв’язку з цим ми можемо чекати від майбутнього парламенту?

— Один із плюсів пропорційної системи виборів — це те, що швидше пройде структуризація суспільства. Настане момент, коли будуть визначені політичні еліти, що займуть свої ніші. Вони чітко прив’язуватимуть свої погляди до своїх ідеологічних позицій. Лібералам нічого соромитися того, що вони за скорочення пільг. Я взагалі переконаний, що соціал-демократи можуть прийти до влади тільки після того, як «погосподарюють» ліберальні сили, які проведуть економічну шокову терапію, створять умови для швидкого стрибка виробництва. А вже на цьому ґрунті розвинуться інші сили. Це — досвід Європи. Тому для нас зараз головне завдання — це асоціюватися в людей із соціал-демократичною ідеологією. І ми не маємо права голосувати за закони, які йдуть на догоду комусь із адміністрації, як це було раніше, і при цьому повністю нівелюють нас як соціал-демократичну силу.

— На жаль, така українська політична реальність. Ми говорили про Пинзеника, який в уряді, і його партію, яка в блоці з найреальнішим конкурентом Президента. Ми говорили про Тимошенко, яка є реальним конкурентом Президента, але не хоче називати себе опозицією. Ми хочемо, щоб наступні вибори стали першим кроком до структурованого парламенту, але ніхто не хоче ідентифікувати себе з ідеологіями, і називають себе іменами. Тобто всі ці роки ми йшли в абсолютно протилежну сторону від парламентської республіки. Хоч усі вже давно погодилися з тим, що для того, щоб цю владу ослабити, треба її розділити.

— Я скажу більше — говорили про парламентську республіку, але при цьому лідер кожної політичної сили тримав у думці: як після мого приходу зробити так, щоб повноваження стали президентськими? Віддаючи нам належне, соціал- демократи думають не про це. Вони думають про те, щоб реалізувати політичну реформу та застрахувати її від тих еліт, які сьогодні бачать себе царями.

— А чи не здається вам, що політреформа реалізовуватиметься в абсолютно невідповідний для парламентської республіки час? Адже, швидше за все, в наступному парламенті зберуться ті ж самі політичні сили. І що в результаті — низка урядових криз?

— Можливо. Але мені здається, що в наступному парламенті зросте роль невеликих фракцій, які будуть держателями так званої золотої акції. А що стосується відповідного часу, то вважаю так: завжди треба з чогось починати. Тому що ніколи не настане той «відповідний момент», коли ми зможемо сказати: ми до цього дозріли, суспільство змінилося... Я впевнений, що коли йшлося про створення незалежної української держави, також усіх лякала невідомість.

— Есдеки сьогодні так критикують Президента, наче на носі президентські вибори. А вони все-таки через чотири роки. Не боїтеся, що у вас зникне запал?

— Ми критикуємо Ющенка, бо він Президент і гарант. До того ж він — один із головних керівників виконавчої влади. Навiщо нам було критикувати прем’єра, якщо прем’єр мав обрізані повноваження? Нащо нам було критикувати голову секретаріату, якщо в нього половину повноважень забрала РНБОУ? Тому ми критикували Президента, який за все це несе відповідальність.

— А якими, на вашу думку, можуть бути наслідки скандалу навколо фінансування Березовським української демократії? Усе це створює враження якогось великого політичного «прохідного двору».

— Ми одна з дуже небагатьох країн, у якій політики дуже довго трималися й не оперували подібною крамольною інформацією. Але на якомусь етапі в Україні відкрився шлюз компромату, який дуже важко буде закрити. І який так виваляє в бруді всіх наших політиків і політику загалом, що громадяни просто розчаруються в усьому й усіх.

Лариса ІВШИНА, Мар’яна ОЛІЙНИК, Наталія ТРОФІМОВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments