Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука.
Йосип Сліпий, український церковний діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви

Трохи політики, трохи духовності...

І не лише церковні інтереси
7 серпня, 2009 - 00:00

Завершився десятиденний візит Московського Патріарха Кирила до України, який, без сумніву, мав величезний резонанс в українських ЗМІ. Ще багатьма не усвідомлені наслідки цього візиту для українських церков, так само, як, у принципі, й для української політики. Можливо, в теорії держави поруч ці два інститути виглядали б парадоксально, проте переважна більшість розуміє, що на практиці їхня взаємопов’язаність виглядає більш ніж закономірно. Пам’ятаючи, що приїзд Кирила — далеко не перший патріарший візит до України, ми поставили питання нашим експертам: який візит до України справив враження справді пастирського: Папи Римського Івана Павла ІІ, Московського Патріарха Алексія ІІ, Вселенського Патріарха Варфоломія чи Московського Патріарха Кирила? До слова, аналогічне запитання соціологічна служба «Дня» розмістила на нашому сайті. Треба сказати, що відвідувачі взялися досить активно голосувати. За неостаточними результатам з солідним відривом «лідирує» Іван Павло ІІ — 60,94%.

Юрій ШВЕДА, політолог, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка:

— На нинішній день Україна залишається у сфері геостратегічних впливів: з одного боку Заходу, з іншого — Сходу, причому здебільшого — Росії. Впливи є комплексними та різноманітними. Це стосується і релігії, яка, на жаль, є одним із елементів геостратегічного впливу. Тому візити і Папи Римського, і Московського патріарха сприймаються не інакше як спроби впливу західної чи східної цивілізації на свідомість населення України. Тому ні той, ні той не можна назвати пастирським. Пастирським я би назвав візит до України Варфоломія — як найменш політизований. Але якщо порівнювати восьмирічної давності візит Івана Павла ІІ і теперішній — Кирила, то візит глави Російської православної церкви, як на мене, є більш політизованим, ніж візит Папи. Чому? Патріарх прибув до України, коли вже почалася виборча кампанія, тому візит глави Російської православної церкви в цей час може багатьма трактуватися (і, очевидно, трактується) як візит на підтримку тих або інших політичних сил, тих або інших кандидатів. І це видно неозброєним оком, якщо звернути увагу, зокрема, на політичне оточення патріарха російської церкви та географію його поїздок, що можна трактувати як певну мобілізацію тих людей специфічними релігійними способами на підтримку політичних трендів, які стоять за співпрацю Росії та України і слов’янську єдність. Другий момент, який відрізняє візит Кирила від візиту Івана Павла ІІ, це те, що, попри те, що його паства проживає в основному на заході України, Папа Римський відвідував і ті регіони, які традиційно не є прихильниками Римо-католицької церкви, зокрема, він був і в Києві, і в Центральній Україні. Натомість Кирило через імовірні загрози і перешкоди візиту мало уваги приділив Західній Україні, що, безумовно, не на користь єднанню українського народу, примиренню Заходу і Сходу України. Також не можна обійти увагою того моменту, що під виглядом проповіді та молитви за єднання українського народу Кирило не втомлювався повчати нинішню українську політичну владу про те, що ті чи інші особи української історії, які сьогодні піднімаються на щит, явно не сприяють консолідації України, тобто не утримався від повчань, як трактувати нам, українцям, свою історію. Крім того, весь той антураж, бутафорія, створені навколо візиту Кирила, коли людей привозили на зустрічі з патріархом звідусіль, був спрямований на те, щоби продемонструвати, що ідея слов’янської єдності, православної єдності має в Україні досить велику підтримку. Для мене очевидно, що ця карта розігруватиметься пізніше, щоби показати, що Україна є православна держава, яка тяжіє до так званої канонічної церкви, тому впливи західних церков мають бути обмежені.

Андрій ЮРАШ, релігієзнавець, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка:

— На мій погляд, треба відштовхуватися від того, що ми розуміємо під пастирським візитом. Якщо йдеться про духовну підтримку пастви, то кожен із чотирьох візитів є пастирським. Московський патріархат має в Україні досить значну паству. За переконанням представників самої церкви, це є абсолютна більшість, за соціологічними даними — це приблизно третина населення України, яка абсолютно декларує себе прихильниками Московського патріархату і не бачить себе членами інших церковних утворень. Отже, приїзд патріарха Кирила — це пастирський візит. Так само глава Римо-католицької церкви, духовний провідник українських греко-католиків, має в Україні теж значну паству — соціологія стверджує, що від семи до восьми відсотків українського населення є вірними Української греко-католицької церкви. І від піввідсотка до відсотка населення є послідовниками римо-католицизму. Отже, і приїзд Івана Павла ІІ був пастирським. На перший погляд може здатися, що візит Патріарха Варфоломія не можна назвати пастирським у прямому, конкретному значенні цього слова, оскільки Вселенський патріарх не має в Україні свого церковного утворення. Але якщо подивитися на ситуацію глибше, то можна усвідомити, яким великим є відсоток українських громадян, які зустрічали Патріарха Варфоломія не як свого юридичного пастиря, главу того церковного утворення, до якого вони належать або хотіли б належати, але як бажаного главу, котрий може вирішити суттєві проблеми в українському суспільстві, в його релігійному сегменті.

Щонайменше тридцять, за окремими статистичними даними, можливо, 36 % населення України стверджують, що хочуть жити в межах незалежної України під духовною опікою помісної церкви, яка може отримати визнання від Константинополя. Тобто ця частина України зустрічала Варфоломія як бажаного, очікуваного пастиря. Отже, і цей візит був пастирським. Але будь-яка релігійна спільнота, окрім суто духовного аспекту, у своєму функціонуванні має багато інших вимірів. Серед іншого — ідеологічних, соціальних і політичних. І хотіли ми того чи не хотіли, але самим фактом приїзду кожен із цих трьох церковних лідерів уже мав стосунок до інших сфер життя. Тут можна потрошку пригадати фрагменти кожного візиту. Папа Римський, приїхавши в Україну, абсолютно розумів і усвідомлював, що приїхав як духовний глава, як батько меншини в українському суспільстві. І він свідомо працював на духовне зміцнення цієї громади і на підтримку тих ідеологічно світоглядних ідентифікаційних пріоритетів, у якому ця громада живе. Тобто він не поставив все поза межі суспільства, хоча до цього певна частина українських громадян, які протестували (і навіть деякі православні братства проводили молебні, щоби Папа не долетів до України), жодним словом не вийшов поза ту культуральну сферу, в якій живе його спільнота. По-іншому поставив себе Патріарх Кирило — або не розуміючи ситуації (в чому можна сумніватися), або свідомо моделюючи ситуацію під своє бачення. Глава РПЦ декларує себе батьком абсолютно всієї України, всіх українських громадян або принаймні абсолютної більшості. Він поводить себе як глава усіх православних в Україні. Тобто в даному випадку бачимо зовсім інший підхід: коли духовний глава церкви поводиться, не враховуючи реалій суспільства і реально не працюючи на ту спільноту, до якої він приїхав як пастир. І, власне, в цьому сенсі, оскільки претензії виходять за межі спільноти, важко говорити, наскільки це є пастирський візит, оскільки візит перестає бути просто пастирським, стає ідеологічним. Отож, у цьому контексті говорити, що візит Кирила є пастирським, ми не можемо. Цікаво з цієї позиції подивитися на минулорічний візит Варфоломія, в якого, повторюся, нібито пастви в Україні немає. В цьому контексті в нього є унікальна місія. Він змоделював свій приїзд для духовної підтримки тієї частини українського православного світу, яка нині є поза спілкуванням із канонічним світовим православ’ям і відчуває від цього духовний дискомфорт, розуміє свою маргінальність у православному світі й яка не може не відчувати з кожним роком все більшої потуги всередині держави. І, власне, за тих умов не поміченій Папою Римським або зневаженій Московським патріархом частині української спільноти Вселенський патріарх дав певну віру і надію. Інше питання, наскільки вона є реалістичною, чи може зреалізуватися... Отож, саме візит Варфоломія давав українському суспільству хитку, але все ж таки надію, що можна полагодити ситуацію без будь-якого тоталітарного сценарію, який тепер запропонував Патріарх Кирило, а саме — повернутися до ілюзорної єдності, позбувшись власної ідентичності, що за умов ліберального суспільства неможливо. Натомість Патріарх Варфоломій давав надію, що в Україні ці дві групи православних можуть і повинні співіснувати на абсолютно паритетних засадах — визнаності та канонічної правосильності.

Володимир ПРИТУЛА, керівник громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Візит Патріарха Кирила, особливо у східні регіони, звівся до політичних мотивів, у всякому випадку його проповіді мали подвійний смисл, вони дуже легко кладуться на нинішні україно-російські політичні реалії, тому важко назвати цей візит пастирським, надзвичайно багато політичних елементів. Мова йшла не стільки про спасіння душі членів пастви великої української церкви, скільки про спасіння самої церкви. І навіть такий благий заклик не дивитися одне на одного через приціл зброї звівся до того, що Патріарх Кирило закликав українських священників іти в Збройні сили. Тобто повів мову про більше зближення церкви зі Збройними силами, що вже сталося в Росії, але чого ще нема в Україні. І ми пам’ятаємо високий рівень мілітаризації російського суспільства, його суспільної свідомості, ми пам’ятаємо, як покійний Патріарх Алексій II освячував ядерну зброю. Для українських православних віруючих це все далеке, українці значно миролюбніший народ, а Патріарх Кирило цього не врахував тому, що вважав за необхідне користуватися у нас не нашими, а російськими еталонами. Кримська частина візиту Патріарха Кирила була найполітизованішою. Кримське суспільство очікувало, що Патріарх, який відвідав Херсонес вперше за 420 років, мав би чітко відчути його сподівання. Так, кримчани з вдячністю зустріли б слова Патріарха, якби він згадав сотні тисяч російських військових, чиновників, духовенства, безсудно вбитих у Криму під час красного терору, адже освячення хрестів відновленого Олександро-Невського собору давало для цього прекрасний привід. І якби Патріарх Кирило підняв цю тему, це мало б дуже важливе значення для всього російського суспільства, але він цього не зробив. Патріарх не підняв також тему про загибель кримських татар під час депортації, адже в ті часи, в 40-і роки, церква також зазнавала гонінь, і якби Патріарх шанобливіше поставився до історії Криму, це б допомогло єдності українського суспільства, про яку Патріарх так багато і безпредметно говорив. Якби Патріарх все це згадав, то це б сприяло розвитку діалогу між кримськими мусульманами і кримськими православними віруючими, між Духовним управлінням мусульман Криму і кримською єпархією УПЦ МП, оскільки відомо, що цей діалог зараз відсутній, а він назрів, бо накопичилося дуже багато невирішених питань у відносинах мусульман і православних, які ускладнюють життя в Криму, провокують такі явища, як політичний іслам і політичне православ’я. Можна було б також очікувати від Патріарха Кирила засудження такого явища, як політичне православ’я, адже Духовне управління мусульман Криму публічно засудило політичний іслам і оголосило боротьбу з ним. А ці два явища для Криму є актуальними та небезпечними. Для повноцінного християнсько-мусульманського діалогу в Криму потрібне було б також певне покаяння російської православної церкви за її участь у державній політиці ХVIII-XIX і початку ХХ століть, за завоювання, переслідування, утиски мусульман, за відбирання у них вакуфних земель і передачу її православним монастирям, церквам. А російська церква тоді була державною, і нинішня Московська патріархія несе певну відповідальність за ту агресивну політику. Тому якраз було би слушно Патріархові Кирилу висловити своє ставлення до цього, адже ми знаємо, що Папа Римський вибачався перед мусульманами за хрестові походи, перед іудеями — за переслідування. Якщо порівнювати візит Патріарха Кирила з візитами Папи Римського, Вселенського Патріарха Варфоломія і навіть Алексія II, то саме він є найполітизованішим. Навіть візити Алексія ІІ були значно більше пастирськими, ніж цей. Хоча вони і несли певне політичне навантаження, але були спрямовані перш за все до пастви. І якщо порівняти мільйон прочан, які прийшли у Львові зустрітися з Папою Римським і всього-на-всього 10 тисяч віруючих, які прийшли до Патріарха Кирила в Херсонес, у «колиску» православ’я, як стверджує РПЦ, то стане зрозуміло, що Патріархові РПЦ похвалитися нема чим. Зате в Херсонесі був повний набір політичних діячів — функціонери Партії регіонів, багато політиків, депутати, навіть екс-президент України Леонід Кучма. Це і говорить про те, що візит у першу чергу був розрахований на певних політиків і на частину української влади, а не на віруючих.

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, викладач кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки, політичний оглядач радіостанції «Луцьк»:

— Душпастирським, без сумніву, був візит в Україну Папи Римського Івана-Павла II і певною мірою — торішній візит Вселенського Патріарха Варфоломія. Зовсім не душпастирським, а чисто політичним був вояж Патріарха Кирила. Недарма журналісти і політологи нині говорять, що Алексій, а тепер і Кирило — це «кремлівські замполіти». Хоча у Росії церква начебто відділена від держави, проте православ’я на ділі є державною релігією, як це було при Російській імперії. У кожному місті, де виступав Кирило, він говорив про політичні речі, ідентичні словам Путіна, Медведєва чи Лаврова. Справляв враження не духовної особи, а російського, я б сказав, великодержавного чиновника. Тому якщо його ще сприймали у Донецьку і Криму, то у Рівному вже не сприймали, а у Луцьку він перебував дуже нетривалий час. Натомість на зустріч з Папою Римським їхали не лише католики, а й навіть не християни. Він говорив не про політичні речі, а про загальнолюдські, які близькі усім — від мусульман до релігійних нігілістів. І відчуття, що за ним стоять інтереси Ватикану — не було. Його зустрічали сотні тисяч людей і ще й нині місце у Львові, де він виступав, є місцем для паломництва. Тоді і мова не йшла про якісь протестні акції. Як відомо, стосунки України та Польщі — досить непрості, між нами сімсот років протистояння, а останнє закінчилося лише півстоліття тому. Тобто ще живі учасники та жертви тих конфліктів. Проте коли люди їхали на зустріч з Каролем Войтилою, то забували, що він за походженням — поляк. А Кирило не просто росіянин, а, я б сказав, великорос. Принаймні таким показав себе під час вояжу Україною. Вразило, що з його уст звучали дивовижні речі, зокрема, про те, що на Західній Україні прихильникам УПЦ не дають будувати нові храми. Це чиста дезінформація, бо, наприклад, на Волині до 70% усіх віруючих — це прихожани саме так званого Московського патріархату, і цей патріархат у нас значно потужніший, ніж київський.

Микола КОЗЛОВЕЦЬ, докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Житомир:

— Папа Римський Іоанн Павло ІІ був справжнім гуманістом ХХ століття, який виконував велику пастирську місію, задав високі гуманістичні критерії й параметри розвитку світового співтовариства, в тому числі на ХХІ століття. Той візит був не політизованим, мав справді паломницький характер, зі щирим і відвертим вболіванням за Україну, її народ, проблеми миру та безпеки. Візит Вселенського Патріарха Варфоломія у липні 2008 року в дні святкування 1020-ліття Хрещення Русі був коротким, але виглядав більш пастирськими і просвітницьким. Хоча тоді йшла мова про перехід УПЦ Київського патріархату в лоно Константинопольської православної церкви. Приїзд Московського Патріарха Алексія ІІ до України в ті ж дні теж можна вважати більш пастирським. А нинішній візит Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, не зважаючи на запевнення патріаршої групи медіа-підтримки в протилежному, виявився переважно не паломницьким, а політичним. Багато про що говорить географія його поїздок, яка включала територію України від півночі на південь і від сходу на захід, і, схоже, його маршрут визначався не у Києві, а в Москві. Складається враження, що зверненням до святинь Київської Русі він намірився зробити Київ чи то російським, чи навіть своїм власним Константинополем. Досить дивним видається й нівелювання постаті Митрополита Київського і всієї України Володимира (предстоятеля УПЦ МП). Водночас наші деякі політики активно «світили» себе на тлі Кирила. Це має не тільки тішити самолюбство Патріарха Кирила, але й співвідноситись з наступними президентськими виборами в Україні. З уст Кирила постійно звучать слова про єдність, про православні цінності, причому як альтернативні західним. Виголошується антизахідна риторика, яка на тлі закликів до православного єднання Росії й України мало явний політичний відтінок з неприйняттям ліберальної ідеології, наполяганням на якомусь особливому православному шляху. Кирил самодостатня і амбіційна постать, і він може забажати грати велику роль не тільки в духовному, але й політичному житті Росії. Поки ж він збирає паству. А спрямування йде на те, щоб відтягнути Україну від Європи і втягнути нашу країну до російської геополітичної орбіти. Це і урок для наших політиків, і привід для розмірковувань про нашу незалежність, ментальність, національну ідентичність. Тому що Кирил поводив себе у нас як господар, а не як іноземний гість. Нашим політикам замість того, щоб займатися самопоїданням, особливо це стосується представників національно-демократичного табору, є привід задуматися про те, що їх має поєднати, щоб гарантувати збереження незалежності України.

Валентин ЄРМОЛЕНКО, історик, Центр політичного аналізу, Дніпропетровськ:

— Церква в Україні відділена від держави, але аж ніяк не від політики. В умовах внутрішнього конфлікту вітчизняного православ’я, що носить політичну підоснову, візит будь-якого лідера світового християнства, а тим більше Патріарха всієї Русі, об’єктивно не може мати виключно пастирську складову. Але попередні візити ієрархів, у тому числі приїзд до України Алексія II, політизувалися переважно українською стороною, що прагнула витягнути з таких візитів ті або інші ідеологічні дивіденди. Патріарх Кирило ж у своє перше відвідування України сам пішов «назустріч політиці», вельми охоче обговорюючи з політиками й публічно коментуючи мирські проблеми україно-російських відносин, а також ситуацію в Україні та світі загалом. Ідеологічний вектор при цьому направлений на освячення кремлівської тези про «нерозривну єдність народів Росії та України». А вельми красномовним і символічним свідченням істинних цілей патріаршого візиту стало прохання Кирила надати йому виняткове право на подвійне (російське та українське громадянство). Кращу рекламу ідеї політичної реінтеграції пострадянських православних територій для пастви УПЦ (МП) вигадати складно.

Дмитро БІЛЬКО, аспірант кафедри філософії Донецького національного університету:

— З усіх пастирських візитів українцям, напевно, найбільше запам’ятається візит Кирила. Перш за все, тому, що він був дуже тісно пов’язаний із політикою. Візит Івана Павла ІІ, напевно, мав менше політичного підтексту через те, що прагнення геополітичного впливу Європи на Україну не є таким сильним, як в Росії. Як би нам того не хотілось, не вписані ми ще в європейський контекст. З іншого боку, саме по собі поняття пастирства включає в себе не тільки релігійні справи, а й світські, політичні в тому числі. На Донеччині приїзд Кирила в більшості був сприйнятий дуже позитивно. Цей візит робив акцент на начебто історичну єдність двох народів і підтверджував те, що ми єдині в духовному плані, що відповідає очікуванням донеччан. Багато хто не розумів, що мотивація тут, в першу чергу, геополітична, а вже потім духовна. Кирило гарно артикулював свою позицію, тому візит був переконливий для пастви. Люди зрозуміли політичні й духовні меседжі Кирила, на які їм потрібно орієнтуватись.

Підготували: Валерій КОСТЮКЕВИЧ, Наталія МАЛІМОН, «День»; Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь; Тетяна КОЗИРЄВА, Львів; Денис ОПАРІЄНКО, Дніпропетровськ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ