Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Ігор ГУЛИК, політичний експерт «Дня», головний редактор «Львівської газети»

30 грудня, 2013 - 10:24
Фото vgolos.com.ua

Уже традиційно «День» просить своїх авторів, експертів та постійних читачів підбити підсумки року, що минає, відповідаючи на запитання новорічної анкети «День»-2013:

1. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ і Україну? Які з них — на краще, які — навпаки?

2. Яка подія в житті країни за рік, що минає, стала найважливішою особисто для вас?

3. Поділіться прикладами ситуацій або людей, які додають вам сил та оптимізму.

4. Автори, статті, проекти газети «День», які вирізнялися  2013 року?


1. — Звісно, Майдан. Він змінив і Україну, і ставлення світу до України. А ще відбулася неочікувана трансформація в людській свідомості, усталилося переконання у власних можливостях на щось впливати, щось змінити. Мільйонні зібрання небайдужих людей у революційному Києві, на мою думку, змусили вітчизняні політичні еліти (що провладні, що опозиційні) переглянути самооцінку своїх потенціалів. Позаяк останнім часом планка цієї самооцінки схилялася явно в бік завищення. Гадаю, після подій останніх двох місяців політичні партії в Україні впритул наблизилися до одного із двох можливих вислідів: або поступове вимирання, як динозаври пострадянської епохи, як продукти олігархічно-лідерських форматів, або негайна реконструкція ідеологем, практик, внутріпартійних відносин. Бо Майдан, зрештою, наблизив українське суспільство до точки, після якої стало можливим народження партій «знизу», поява нових лідерів і нових стратегій.

Із негативу згадаю рішення влади про превалювання російського вектора у зовнішній політиці. Насправді це — тимчасове явище, але, на жаль, Україна досі вже так довго перебувала в стані транзиту (після багатовекторності Кучми), що реанімація імперської пуповини просто вкраде час у нинішнього молодого та динамічного покоління, народженого вже після СРСР. 

2. — Усе той же Майдан. Для мене особисто він став відкриттям нових, досі незнайомих, облич або ж подиву від знайомців, чиї особистості зблиснули досі невідомими гранями. Вражає, коли серед позірно сірої, байдужої маси співвітчизників, яку бачимо в будень, раптом виринає щира, відверта, зацікавлена, активна, а головне — альтруїстична громада, якій під силу не тільки самоорганізація, а й, видається, досі не підйомні речі: наприклад, людське порозуміння між затятими опонентами.

3. — Таким прикладом для мене завжди був і, мабуть, залишиться мій... двірник Влодко. Йому вже далеко за шістдесят, але щоранку він має у сховку під серцем усмішку в «добридень» для кожного із мешканців нашого 250-квартирного (!) будинку. Випадково дізнався від сусідів, що цей чоловік недавно пережив страшну трагедію із сином. Але зумів приховати її, вважаючи особистою справою, яка не вплинула на його ставлення до інших людей, не спровокувала на агресію чи на безпробудну зневіру. Хотів би бути таким, але, на жаль, не вдається. Як і не випадає сказати це пану Влодкові, — не дає він, завжди усміхнений, нагоди говорити про печалі.

4. — Як завжди, залишаюся палким прихильником розділу «Україна Іncognita», із задоволенням і «білою» професійною заздрістю читаю статті головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, а також Сергія Грабовського та Ігоря Лосєва. Останнім часом більше читаю блоги молодих.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments