Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні

«Такою, як раніше, Україна не буде. Люди не дозволять»

28 грудня, 2015 - 11:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?

2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.


Кирило КАРАБИЦЬ, диригент:

1. Якщо говорити про політику й події, що відбувалися в Україні та довкола неї, а зараз так чи інакше все України стосується... Ви знаєте, тут, по-перше, всього не перерахуєш, ми надто швидко живемо, а по-друге, люди в нас уже настільки заглиблені в українські й світові новини, що й без переліку все знають. Скажу так: якщо Майдан 2013-2014 років зламав попередній устрій і вивів Україну з того летаргічного стану, в якому вона перебувала, то 2015 рік уже окреслив напрямок, у якому вона буде рухатися далі. Точку неповернення пройдено, ми не можемо стверджувати, що попереду безхмарне щасливе майбутнє, але можемо впевнено сказати: такою, як раніше, Україна не буде. Люди не дозволять.

Якщо мова йде про мої проекти, то рік запам’ятався двома концертами — в Національній опері України та на Майдані — в День Незалежності, а також естрадно-симфонічним проектом «Мадонна Україна» в Палаці «Україна», де звучали пісні мого батька, композитора Івана Карабиця, у виконанні українських артистів. І цей концерт, і виступи на честь головного державного свята з I, CULTURE Orchestra, такою собі музичною збірною Європи, тут, у Києві — знакові речі для мене. Я відчув, що українцям цікаво й потрібно те, чим я займаюсь, і що вони починають розуміти, наскільки важлива присутність України не лише на політичній, а й на культурній мапі світу.

2. Як я вже говорив, проектами в Україні (цього року їх більше, і вони помітніші для широкого загалу, ніж ті, що були в попередні роки) і призначенням у Ваймар, у театр, із яким пов’язані імена Гете, Шиллера, Ліста й Штрауса. (Із 2016 року Кирило Карабиць — шеф-диригент і музичний директор Національного театру  і Державної капели у Ваймарі, Німеччина. — «День»).

3. Героїв року багато, і це не гучні імена, а прості люди, які роблять усе для того,  аби наша країна лишилася незалежною і взагалі існувала. Нинішня Україна — країна волонтерів, і цих волонтерів — на різних фронтах, у різних галузях — мільйони. Тому говорити, що хтось один герой і ось йому ми завдячуємо чимось, неправильно. Герої — всі ті, кому не байдуже. А за «звання» антигероя року точиться запекла боротьба — передусім, серед політиків. І дуже шкода, що в тому числі українських.

4. Історія досить довга. Газету «День» для мене відкрив видатний український філософ Сергій Кримський. Він товаришував із моїм батьком, ми бачилися на відпочинку в Будинку творчості композиторів у Ворзелі, я з величезним задоволенням спілкувався з ним, а він вашу газету любив і часто давав інтерв’ю журналістам «Дня». Він був  духовним орієнтиром, людиною, до якої варто йти по відповіді. На жаль, Сергія Борисовича з нами вже немає, але я зберігаю і час від часу перечитую публікації в «Дні» — і його, і про нього. Спасибі за таку увагу до людини, яка справді уваги варта.

Вітаю «День» із 20-літтям! 20 років — прекрасний вік, усе тільки починається...

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments