Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

«Втікати від бою за Україну — непростимий гріх»

28 грудня, 2017 - 15:14

В Україні триває війна на сході, й це є головним викликом для суспільства. На тлі певних позитивних кроків 2017-й запам’ятався, зокрема, «безвізом», частковим покращанням соціально-економічного рівня життя, успіхами на спортивній та культурній аренах; саме антитерористична операція та порушення прав людей в окупованому Криму стали в році, що минає, «маркерами» відчуття того, на яке майбутнє для країни спрямована політична та інтелектуальна еліти.

Традиційно ось уже понад 10 років «День» пропонує нашим читачам разом із нами підбити підсумки року, що минув, і дивитися в наступний. Експерти «Дня» вкотре зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року наші автори, постійні читачі, партнери та експерти відповіли на три запитання, і в такий спосіб сформували «мозаїку» життя країни за 2017-й.

Переконані, вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим рік, що минає, став для вас особливим?

2. Кого вважаєте героєм і антигероєм-2017?

3. 2017-го наша редакція відзначила 15-річчя Бібліотеки «Дня». Яку саме книгу з нашої Бібліотеки Ви б могли відзначити й рекомендувати іншим?


Тетяна ВЕРГЕЛЕС, журналіст, головний редактор IA ZIK:

1. Не наганяючи печалі, усе-таки назвала б 2017 рік — роком тривожної нестабільності. Очікування старту реформ — медичної, пенсійної, нависання революції на ринку землі тощо кидало людей «у нерви»: куди йдемо й до чого прийдемо? Так, справжні реформи — це, зазвичай, болісно. Але питання: чи реформи — справжні, а не їх імітація? Чи є у надії ґрунт під ногами? Згадаймо: на старті 2017-го — підвищення мінімальної заробітної плати, — здавалося б: прекрасно. Та є другий бік медалі: звідки резерви цього підвищення? Чимало підприємств позакривалося, з робочими місцями проблема... Чи добре — 12-річна освіта у середній школі? Обіцяно було суттєве зниження цін на ліки, а що маємо? У Польщі дешевше купувати... А «пісня» з деклараціями про доходи когорти тих, кому довірено кермо держави? Бурхливі дискусії, суперечки, навіть бійки — ознака року, що минає. Якась суцільна гібридність в усьому: так, ніби російсько-українська війна, якій наразі краю не видно, заражає гібридністю все і вся.

А ще згадати сміттєві завали у Львові... Це ж був жах.

З доброго — безвіз, покращення стану доріг, то там, то тут притомні голови ОДА...

Так, що добре робилося, але основним в усьому, як на мене, було питання: що справжнє,  що — імітація симулякр? І воно перекочовує у 2018-ій. І це питання стосується як пересічних людей, так і політиків: «Ти — справжній чи ти — підробка?»

Для мене цей рік став особливим деякими персональними висновками, які випливають з вище сказаного, «вище передуманого»: доведеться не благоденствувати, а боротися; не можна опускати рук — «зневіра — це форма ліні». І якщо говорити категоріями досвіду Майданів, Революції Гідності: той, хто переміг і застряг у своєму тріумфі, засвяткувався — той на прямому шляху до поразки. В романі Елізабет Гілберт «Природа всіх речей» головна героїня — видатний вчений-біолог робить висновки  — «Рушієм усіх змін є розпач і крайня потреба», «Втікати від бою за життя — боягузливо. Втікати від бою за життя — значить відцуратися від свого головного життєвого обов’язку». Втікати від бою за Україну — непростимий гріх.

З особливого: нові, яскраві проекти як на телеканалі ZIK, так і на сайті Інформаційного агентства ZIK. Є відчуття руху, змін...

Рада, що разом з письменниками Галиною Вдовиченко, Галиною Пагутяк, Богданом Волошиним, Владиславою Москалець, Ланою Перлулайнен, Оксаною Кришталевою, Ярославом Ярішем, видавцем Мироном Іваником взяла участь у проекті з краєзнавства, підсумком якого стала антологія «Зелене яблуко, срібні мечі».

2017 рік став «пробою перекладацького пера» для моєї доньки: у видавництві «Знання» вийшли збірки оповідань Ернста Сетона-Томпсона «Доміно, Лобо, Снеп та інші історії», Теодора Драйзера «Привид золота» і Оскара Вайльда «Злочин лорда Артура Сейвайля», куди увійшли переклади Оксани Вергелес. Звісно, для мами таке — радість. У оповіданні Оскара Вайльда Оксані треба було перекладати сонети Шекспіра. Я засумнівалася, чи зможе. А вона не сумнівалася, а працювала...

2. Герой-2017 — це людина, яка над політичними іграми, вибачте, «собачими боями», — віддано, натхненно, негаласливо робить важливу для людей, суспільства, України роботу. Їх навколо чимало, і саме це живить надію, дає сенс життю. На такі імена хочеться рівнятися. Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Андрій Содомора, який творить сам, а також перекладає з античності речі, які не дають забути людині, що вона — Людина; який виходить перед депутатами з тихою промовою-нагадуванням про високе покликання працювати на громаду, на місто, на свою країну. Це головний редактор газети «День» Лариса Івшина: її просвітницька діяльність, праця, спрямована на формування української еліти, — подиву гідна. Це письменниця, освітянка з Дніпра Еліна Заржицька, яка, як і керівник Луганщини Юрій Гарбуз, зшиває Україну, але робить це по-своєму: скажімо, залучає дітей з львівської школи-інтернату для озвучення книги «Абетка професій» для незрячих діток — книга піде по всій Україні. Це директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина Ключковська з одним з проектів «Відкриймо для України українську діаспору». Це Ахтем Сеїтаблаєв — режисер фільму «Кіборги». І це, без сумніву, хлопці й дівчата, які були в АТО, дістали важкі поранення, але не втратили сили духу, волі до життя — я, зокрема, про українських учасників змагань «Ігри Нескорених».

Це, перепрошую, моя подруга — журналістка, письменниця Ярина Коваль, яка, попри складні обставини життєві, не зупиняється у саморозвитку: вивчила турецьку мову, брала уроки малювання, закінчила курси фотографування, вчиться на екскурсовода (це буде блискучий гід). І скільки таких людей біля кожного з нас! Важливо це бачити й цінувати.

Герої — це ті, яким не до зневіри, бо треба рухатися, діяти, творити.

Антигерой — це Агресивний Популіст. Таких, на жаль, не бракує. Це явище заразне.

3. Час показав велику духовну вагу книги Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене...» з серії Україна Incognita Бібліотеки газети «День».

Та особлива подяка газеті «День» — за видання «Корона, або Спадщина Королівства Руського». «Корона» стала для нас «сімейною» книгою: всі читають й перечитують. Книга, й справді, стала відкриттям навіть для заглиблених в історичні контексти. Очевидно — її слід включати до програм навчальних закладів. Знання, які несе саме така література, здатні зміцнити нас, дати кожному отой державницький стержень, якій додає впевненості, задає напрям руху.  

Дякую, дорога моя газето «День»!

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments