«Ідолізація та ідеалізація — то шлях до станції «маніпулювання та зловживання»
Війна змушує нас визначитися відносно того, яку державу ми хочемо побудувати. Вже майже три роки війна для нас — це жорстокий і прискіпливий екзаменатор, навіть певною мірою час одкровення. Розкручені ідоли стали розчаруванням. Терміни на кшталт «боротьба з корупцією» та «необхідність реформ» вицвіли від відсутності конкретних дій. Проте залишається надія на те, що народ, який зміг у час страшних випробувань мобілізуватися, створивши рухи добровольців і волонтерів, зрештою здатен і до старанної, надскладної роботи з розбудови держави.
Цей рік був 25-ю річницею відновлення Україною незалежності. В Декларації про державний суверенітет, написаній рукою дисидента Левка Лук’яненка, значиться ключова фраза про «тисячолітню традицію державотворення». Експерти «Дня» в черговий раз зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.
Отже, наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2017-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Які події 2016 року, на вашу думку, вплинули на Україну і світ?
2. Чим рік, що минає, став особливим персонально для вас?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначило 20-річчя свого існування. Ви і «День». Які проекти газети за всі ці роки відіграли найбільшу роль для розвитку нашого суспільства?
Світлана ДУБИНА, голова правління ГО «ВІСЬ»:
1. Масове нівелювання прав людини в масштабах країн та світу загалом, і перш за все — права на життя. Смерті людей з площини виняткових випадків стали якоюсь арифметичною констатацією. Іноді здається, що включений тоталізатор і всепланетно приймаються ставки: «В якій країні станеться теракт?» або «Скільки сьогодні життів забере війна?»… А нещодавні викрутаси з «Приватбанком», підвищенням мінімальної заробітної плати та «перспективи» для малого бізнесу — стали крапкою в довірі до уряду. Те, що НІЧОГО не відбулося після цьогорічного оприлюднення декларацій ТОП-чиновництва і ТОП-владних осіб, то фантасмагоричний плювок самих у себе.
2. Після успішної операції мій батько став бачити. І це перевернуло світ нашої родини, бо він знову замайорів різними барвами в багатьох смислах. Я особисто почала координувати проекти, що спрямовані на економічну підтримку людей, які вимушено переселилися до Вінницької області — то важливо, бо крім слів, навчання, є змога надати їм ресурс, підтримку, хоч і за рахунок інших країн. Я вперше з початку війни, та й взагалі вперше в житті, поїхала на Донеччину, зрозуміла вже на рівні відчуттів, що Україна — єдина, але дуже різна, без врахування цього ми нічого не консолідуємо… Мала за радість і наснаження познайомитись і працювати у Вінниці з жінками зі сходу України та Криму, ця співпраця стала плодоносною, і бачу, як відбувається наше взаємодоповнення, співзвуччя, записані та прочитані історії жінок-переселенок, які вибухнули в багатьох інсайтами й болем прийняття. Багато «активничали» з дітками, то були щасливі миті. Так само як і розвиток гендерного соціального театру, яким опікуємося вже кілька років.
3. Хоч як прикро, але таки пані Савченко під №1. Усе в одному флаконі — сплеск, радість, сподівання, віра в можливості і провалля в розчарування. Хоча слухаю її і часом таки чую те, що варто аналізувати і брати до уваги. Це добрячий урок, що ідолізація та ідеалізація — то шлях до станції маніпулювання та зловживання. І звісно, мої антигерої — це перестрашені словом «гендер» депутат(к)и Верховної Ради, які знову «запороли» ухвалення сучасного закону з протидії насильству, було то огидно…
Про хороше — це сучасна українська література. Цього року я знову закохалася в поезію Жадана і Татчина. Вони — герої моєї душі. Налаштовують її струни. Так само і появу у Вінниці спочатку етногурту, а потім структурування в громадську організацію етномайстерні «Коло», сприймала і сприймаю за радість.
4. Я б не починала з проектів, то вже продукт фахової та оперативної роботи. Для мене важливі компоненти у тій «страві», яка має назву — газета «День». Вживаю її щодня, і вона не приїлася!!! Газета викликає інтерес і має вагу в оцінці багатьох ситуацій та подій. Регулярно читаю новини, репортажі та блоги.
З ювілеєм тебе, «День»! З Новим роком! І не бійся, бо для багатьох ти є місцем пошуку правдивого, може, суперечливого, але щирого й відвертого слова.
