Чи є Биківня символом декомунізації українського суспільства?
Маємо у цьому році дві схожі «круглі дати», які відділені одна від одної двома десятиліттями. Їхня схожість полягає в тому, що вони започаткували цілу зливу важливих подій.
Зокрема, Лютнева революція відкрила шлях подіям доленосного для українського народу значення, і ми тепер урочисто відзначаємо їхнє 90-річчя. На жаль, в кінці 1917 року відбулися події, які треба пам'ятати, а не святкувати: у листопаді — до влади в Петрограді прийшли більшовики, а в грудні вони створили потужний орган державної безпеки для нищення або ізоляції всіх незгодних — Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК).
Через два десятиліття відбувся лютнево-березневий (1937 року) пленум ЦК ВКП(б). Його рішення стали сигналом до злочинної «зачистки» країни, в якій переміг сталінський соціалізм. Місяць за місяцем чекісти-енкаведисти методично звільняли свої мільйонні картотеки від «ворогів народу» найбільш простим способом: масовими розстрілами.
У великих містах, де люди знищувалися десятками тисяч, виникла серйозна проблема: що робити з речовими доказами злочинів — тілами розстріляних? Керівництво органів державної безпеки вирішило ховати їх на приміських територіях з особливим режимом охорони. Так під Мінськом з'явилися Куропати, у Москві — Бутовський полігон, біля Києва — Биківня. З часом охорона була знята, про поховання забули. Коли вермахт окупував частину території СРСР, нацисти постаралися показати світовій громадськості масштаб сталінських злочинів (зокрема, у Вінниці й Катині). Радянські засоби масової інформації негайно звинуватили в цих розстрілах самих нацистів.
Специфічна ситуація склалася навколо Биківні. Можна здогадатися, що місцеві жителі відразу побачили, що саме возили вантажівки органів державної безпеки на огороджену територію у Биківнянському лісі. Та розмови на цю тему почалися тільки восени 1941 року. У 1944 році биківнянські могили були оголошені радянською комісією у справі воєнних злочинів похованням в'язнів Дарницького табору військовополонених. Це виглядало переконливо, бо сам табір знаходився неподалік, і в ньому загинуло до 75 тис. бійців та командирів Червоної армії. Однак розмови про довоєнні розстріли не вщухали, і в 1971 році Биківнею зайнялася нова урядова комісія, яка підтвердила висновок попередньої. Такої версії дотримувалася й третя комісія, яка працювала в 1987 році. Для більшої переконливості у Биківні було встановлено пам'ятну плиту з написом: «Тут поховані радянські солдати, партизани і цивільні громадяни, знищені фашистськими загарбниками у 1941—1943 рр.»
В країні, однак, вже складалася інша політична ситуація, і Рада Міністрів УРСР у 1988 році дала розпорядження вивчити биківнянські поховання. Виявилося, що в колективних могилах знаходяться жертви довоєнних репресій.
Великий терор вже відійшов від нас на велику відстань у часі — 70 років. У посткомуністичних країнах майже не залишилося ні репресованих, які вижили в ті темні часи, ні свідків терору. Проте пам'ять про 37-й рік залишається з нами. 19 травня патріарх Алексій і глава Руської православної церкви за кордоном митрополит Лавр освятили храм Новомучеників Російських на Бутовському полігоні. 20 травня В. Ющенко взяв участь у скорботних заходах у національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили».
70-а річниця Великого терору мимоволі наштовхує на роздуми: чи відбудеться декомунізація суспільства раніше, ніж зійде зі сцени останнє покоління вихованців радянської школи? Відповісти на таке питання не просто.
Тепер стає зрозумілим, що декомунізація розпочалася в Радянському Союзі дуже давно. Минулого року історики присвятили багато уваги піввіковому ювілею ХХ з'їзду КПРС. Цей з'їзд можна вважати її початком.
Початок виявився аж надто обережним: тоді йшлося лише про «боротьбу з культом особи». Другий етап кампанії, яку історики назвали цього разу десталінізацією, припав на роки горбачовської «перебудови». Останній генсек КПРС зазнав невдачі у прагненні пристосувати комуністичну доктрину, партію й суспільно-політичний лад до викликів сучасності. Однак у країнах, які постали на уламках створеної Леніним і Сталіним імперії, залишилося немало «родимих плям» комунізму.
Україна, мабуть, належить до числа найбільш «заплямованих» країн. Унаслідок збігу обставин Компартія України з минулого року увійшла до складу урядової коаліції. Факти свідчать, що це дозволяє їй затьмарювати пам'ять про жахливі злочини радянської доби, в тому числі шляхом створення умов, за яких стає можливою корекція змісту сучасних підручників з історії для загальноосвітньої школи.
Будемо сподіватися, однак, що протиприродний союз комуністів і соціалістів із регіоналами рано чи пізно втратить політичне значення. Це не обіцятиме, однак, швидких успіхів у справі декомунізації. Треба зрозуміти, що у населення різних регіонів України неоднакова історична пам'ять. Якщо жителі західних областей мають стійкий імунітет до комунізму, прищеплений повоєнними масовими репресіями, то в південно-східних областях минуле згадують нерідко з ностальгією. Навіть найстарше покоління на цих територіях не постраждало від репресій, якими супроводжувалося народження радянського ладу. У свідомості багатьох жителів цих регіонів комунізм ототожнюється з проголошуваними радянськими пропагандистами лозунгами соціальної рівності, а також із державним патерналізмом, який був головною підвалиною соціально-економічного ладу і влаштовував багатьох.
Мова йде, як правило, про старше покоління. Воно не сприймає реалій первинного капіталізму, в якому ми всі опинилися після саморозпаду радянського ладу. Воно не розуміє, що в минуле повернутися не можна, а до майбутнього, яке уособлює сучасна Європа, ще досить далеко. Саме такі настрої серед українського електорату підтримують при житті політичні партії, які ведуть свій родовід від КПРС, а відтак заважають декомунізації суспільства.
На закінчення слід підкреслити, що здійснювати декомунізацію шляхом антикомуністичної пропаганди — це даремна справа. Комуністична доктрина в абстрактному вигляді не несе в собі жодного негативізму. Проте побудована на її засадах держава завжди загрожує свободі й навіть життю громадян. Це засвідчив історичний досвід кількох десятків країн. Остаточна декомунізація залежить, по-перше, від успішного застосування європейських стандартів регулювання економічного та політичного життя і, по-друге, від «лікування» просвітницькими засобами історичної пам'яті вихованців радянської школи.
Спроби сучасних комуністів викреслити з шкільних підручників Голодомор і Биківню приречені на невдачу хоча б тому, що ці та інші злочини радянської влади вже не можна замовчати. Треба домагатися, однак, щоб усі громадяни усвідомлювали глибинні причини цих злочинів, їх закономірний характер в умовах диктатури. Тоді проблема позбавлення Дніпродзержинська імені засновника ВЧК буде розв'язана сама собою. Остаточна декомунізація можлива тільки тоді, коли в суспільстві утвердяться економічна конкуренція та політична змагальність — головні підвалини демократії.
ДО РЕЧІ
Президент України Віктор Ющенко зазначає, що найближчим часом підпише указ про вшановування пам'яті жертв комуністичного режиму третьої неділі травня щорічно. Про це він заявив, виступаючи на церемонії ушанування пам'яті жертв тоталітарного режиму на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянскі могили» в неділю.
В. Ющенко звернувся до всіх учасників церемонії пам'ятати свою історію і винести з неї уроки, оскільки «говорити про майбутнє можна тільки лише через призму історичної правди». «Я впевнений, що дуже багатьом політичним гравцям та історична правда буде колоти очі, оскільки з такою політичною історією немає місця в сьогоднішньому політичному житті, немає жодної політичної перспективи», — наголосив Президент, передає Інтерфакс-Україна.
В. Ющенко зазначив, що говорити про політичні аспекти потрібно, незважаючи на спроби завірити в тому, що всі політичні розбіжності є другорядними, і без них було б набагато краще для української економіки. «Насправді, коли ми забуваємо говорити про політику, політика починає говорити про нас, починає вирішувати нашу долю, і тоді десятки і сотні тисяч людей несуть цю важку історичну плату», — сказав глава держави.
Президент України Віктор Ющенко закликає зробити все необхідне для виконання його указу про створення меморіального заповідника «Биківнянські могили». «Ми все зробимо для того, щоб був повноцінний Національний заповідник «Биківнянські могили», щоб він фінансувався, щоб була організована наглядова рада, відповідні робочі комісії, які могли б розробити та подати на державний розгляд і утвердження всю концепцію розвитку Національного заповідника. Упевнений, що це ми зробимо». Президент наголосив, що «жодний пункт» його указу, підписаного в травні 2006 року, до сьогоднішнього дня не був реалізований. «Я розумію, що це не просто політичне шарлатанство, це не просто плутні влади або прем'єр-міністра, або якогось віце-прем'єра, тут є ще величезний опір цій історичній правді», — зазначив В. Ющенко.
Він підкреслив, що потрібно, щоб була гідна пам'ять всім 100—120 тисячам людей, загиблих від політичних репресій у Биківнянському лісі в 1937—1941 рр.
