Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

День національного мазохізму

2 листопада, 1999 - 00:00

Саме так можна визначити враження про хід і результат
передвиборної кампанії у громадян, з якими поспілкувалися кореспонденти
«Дня» на виборчих дільницях. Що в нинішній передвиборній кампанії «висвітилося»
такого, від чого Україні потрібно позбуватися негайно? Що нового ми дізналися
про самих себе 31-го жовтня? Про що думали громадяни, коли робили свій
вибір?

Артур БІЛОУС, народний депутат:

— Більшість виборців — конформісти і це зрозуміло. Ті
порушення прав і свобод, які «бачить» політична еліта, основній масі виборців
— «по барабану». Помилка політичної еліти, передусім опозиційної, полягає
у тому, що вони не хочуть зрозуміти власних огріхів. Прорахунок конкурентів
Кучми у тому, що вони думали і вірили, що вибори пройдуть «згідно із законом»,
який вони приймали, а Кучма з командою проводили виборчу кампанію, як у
нашому житті, а не як годиться у демократичних країнах. Звідси колосальний,
у три рази відрив «кандидата номер один» від своїх опонентів, який не можна
було забезпечити ніякими фальсифікаціями — це просто разюче! Опозиційний
корабель чітко йшов на риф, хоч на наявність рифів вказував дуже чітко
російський маяк-1996. Треба було ще уміти зробити так, щоб програти, бачачи
очевидні політичні перспективи. Опозиція сама зробила з себе політичний
цирк, клоунів у нас люблять, але серйозно їх не сприймають. Це той самий
варіант: погано, коли народ не вірить владі, але ще гірше, коли він не
вірить опозиції. Біда у тому, що нинішні опозиційні політики звинувачують
у тому, що сталося, кого завгодно, тільки не себе Я все-таки до останнього
моменту сподівався, що вони професіональніші, і це також стало неприємною
новиною виборчої кампанії.

Здивувала реакція населення — я не можу зрозуміти, як люди,
що живуть у державі з десятимільярдним внутрішнім і двадцятимільярдним
зовнішнім боргом, знову ж вибирати лозунг: «Аби не було війни». Це навіть
не латиноамериканський варіант — він дуже хороший для України, а африканський
шлях — ці країни десятиріччями живуть у такому стані: проїдають кредити,
не отримують роками зарплату, але й не платять податків... Ганебно.

Юрій БУТУСОВ, незалежний журналіст:

— Я нічого нового не побачив і не дізнався на виборах-99,
крім, може, того, що побачив дуже погане виконання старих технологій. Я
знаю, що люди вбухали набагато більші суми грошей, аніж на минулих виборах,
ще більше техніки привезли, більше людей залучили до штабів — та щоб штабісти
вигадали щось...

Кандидати від опозиції, на яких орієнтувалася «передова
частина» суспільства, наробили стільки помилок у ході виборчої кампанії,
що їх програш нікого не здивував. А Леонід Кучма встиг створити таку адміністративну
машину і залучив стільки фінансових ресурсів, що його виграш також нікого
не здивував.

Георгій ПОЧЕПЦОВ, професор:

— На людей впливають події. У цій виборчій кампанії подій
практично не було, якщо не враховувати створення «Канівської четвірки».

Ольга КУЛЬЧИЦЬКА, студентка Iнституту культури:

— Для мене було неприємним відкриттям розшарування молоді,
причому не на багатих і бідних, а на тих, хто бажає щось знати, і на тих,
хто абсолютно інформаційно деградував. Так вийшло, що мої друзі політично
і соціально активні, тому для мене були абсолютним шоком і прозрінням ці
включення з молодіжних дискотек і гуртожитків, де молодь живе за інерцією,
де їх не цікавить нічого, крім «поїсти, поспати і поспати одному». Ті,
хто підспівують на концертах, «обираючи майбутнє», перед мікрофоном не
можуть навіть назвати ім'я кандидата, якого начебто підтримують. Разюче
— люди, яким жити в цій країні, одружуватися, народжувати дітей, допомагати
батькам, абсолютно духовно атрофовані. Ще здивувало, що молодих можна купити
навіть набагато дешевше за пенсіонерів, які йдуть голосувати за пайок або
мінімум за 20 гривень. А студентам додали усього п'ять гривень до стипендії,
на три пляшки пива або на півлітра поганої горілки і їм усе одно, що буде
з Україною. Якось виразно усвідомила — це покоління молодих рабів. І навіть
сподіватися, що з'явиться якийсь, умовно кажучи «Спартак», не доводиться,
тому що «політична активність» молодих лідерів — це не більше ніж ширма
для успішного бізнесу.

Андрій ГОЛОТЬКО, колишній інженер заводу «Генератор»:
— Найпечальніша і найнеприємніша новина президентської кампанії — це
розуміння того, що нас тримають за бидло. Якщо на минулих президентських
виборах і на парламентських у 1998 році кандидати створювали хоч якусь
видимість, якусь ілюзію того, що їм потрібна наша довіра, наші накази,
то тепер відвертий цинізм: бидло зробить те, що йому скажуть. Мене вразила
інертність суспільства, стадна покірність. Ось у Вірменії — протест вилився
хоч у таку спотворену терористичну форму розстрілу парламенту і уряду,
але це — виплеск протесту доведених до відчаю людей, у нас при нашій ментальній
покірності такого немає і не буде. На те і розраховано. І ще — почуття
страху у суспільстві, якесь тривожне напруження, від якого почали відвикати
за 8 років незалежності. Здавалося — так, залякали, шантажували погрозами
позбавити роботи чи пенсії, чи стипендії, а ти думав: «Ну ось зайду в кабінку
і усім яа-ак помщуся за ці знущання!» А не вийшло — цей страх залишився
з тобою навіть у кабінці для голосування... Неприємно здивувало, що серйозні
політики, опозиційні кандидати, виявилися такими маріонетками, які залежать
від думки своїх штабів, від порад оточення. Я, чесно кажучи, мав намір
голосувати за Мороза, а потім зрозумів: чим він кращий за Кучму, якому
також підказували радники кожен його крок і слово? Про враження жителів
Сум від виборів-99 виборців обласного центру розпитував кореспондент «Дня»
Сергій ХАНІН.

Володимир ДЕМЧЕНКО, підприємець:

— Зайвий раз переконався, що ми живемо в поліцейській державі,
де відсутні навіть паростки демократії, де правлять олігархічні клани,
котрі сприймають нас за бидло. Коли голосував, думав про наших дітей, які
спитають нас неодмінно, за кого ви голосували, кого обрали? У мене стосовно
цього совість чиста: я зробив все, що міг, аби президентом стала гідна
поваги людина.

Юрій СТЕПАНЕНКО, вахтер Зарічної райради:

— Під час передвиборної кампанії народ України дізнався,
що його «незалежна» держава найбільш корумпована в світі, що доля простих
людей повністю в руках невеликої купки людей, які стоять біля керма влади,
що їх обманювали та й продовжують обманювати.

Світлана КУРИЛКО, працівник Сумського міського архіву:

— З'ясувалося, що народ України не байдужий до майбутнього
своєї держави. От тільки впливати на процеси в ній він ще не здатний: заважає
на рівні підсвідомості відчуття своєї неспроможності змінити на краще...

Завідуючий відділенням Хмельницької обласної клінічної
лікарні

Микола Янчук серед перших прибув голосувати на виборчу
дільницю. Охоче відповів на питання кореспондента «Дня» Михайла Василевського.

— Досі актуальна давня народна мудрість про двох козаків
і трьох гетьманів. Аргумент перший: аж тринадцять кандидатів на одну «булаву».
Аргумент другий: зрада Олександра Мороза «канівської четвірки» та й народу.
Хоча від лівих цього треба було чекати. Ще взнали, що виколисали собі цинічну
владу, яка, довівши народ до зубожіння, називає чорне білим. Страшно, що
виявилося дуже багато тих, які за якийсь шеляг безсовісно їй підспівують.
Так звані непрохідні кандидати, які б'ють себе в груди, що патріоти України,
що демократи, чомусь не об'єдналися довкола Особистості, аби протистояти
і Кучмі, і лівим. Багато фарисейства...

— Про що ви думали, коли голосували?

— Про себе, про дітей своїх, які ще тільки на порозі життя,
про хворих, яких немає чим лікувати, про Україну. Просив Всевишнього, аби
дав людям розум, і вони проголосували так само, як я і багато моїх однодумців...

Канівська міська дільниця № 65 територіального виборчого
округу №198 зустріла якоюсь гнітючою тишею, повідомляє Євген БРУСЛИНОВСЬКИЙ,
«День». Людей було мало, і вигляд вони мали невеселий, якщо не сказати
приголомшений. Намагаючись з'ясувати в нечисленних громадян причину їхнього
стану, я підійшов до молодої жінки.

— Представтесь, будь ласка. За кого ви проголосували?
Якщо можна, поділіться думками на тему: яких рис ви позбулися, чи, навпаки,
набули під час нинішніх виборів?

— Я проголосувала за Євгена Кириловича Марчука. За нього,
до речі, віддала свій голос і моя мама-пенсіонерка. Щодо рис, яких я позбулася
чи надбала... Знаєте, тут скоріше можна говорити про риси, які були й залишилися.
Вона одна — страх. До останнього дня я сподівалася, що ось настане 31 жовтня,
і я перестану боятися. Та ба — сьогодні я не можу навіть відповісти вам
на елементарне запитання, тобто назвати своє прізвище. Я боюся за себе.
За свою роботу. За мамину пенсію. Не виключено, що тепер усі, хто був проти
Кучми, зазнають певних утисків, а можливо, й переслідувань. Навіть учора
ще жевріла надія. Однак коли ми з мамою в неділю вранці перед тим, як іти
на голосування, ввімкнули телевізора й подивилися по УТ-1 фільм про катування
заручників у Чечні з підтекстом, мовляв, не проголосуєте за «стабільного»
Кучму, то й вам таке буде, я зрозуміла, що ця павуча влада так просто не
здасться. Після «кіна» я годину відпоювала маму валідолом та заспокійливим
чаєм. Навіть у мене, фахового медика, який загалом звичний до вигляду крові,
кадри, де заручникам перерізали горлянки або відрубували голови, викликали
нудоту й страх. І хоч ми з мамою все ж проголосували за свого кандидата,
сумнівів у тому, що Кучма знову видряпається на трон, майже не залишилося.
Але мені здається, страх — не найкращий засіб керівництва державою. Можливо,
правління Кучми обірветься всенародним референдумом або ще в якийсь спосіб.
Робота для нього буде. Що ж до народу... Між іншим, в «чеченському» фільмі
є й раціональне зерно. Тим заручникам, які в страхові покірно чекали своєї
долі, кінець-кінцем, як баранам, перерізали горлянки. А тим, хто, попри
переламані ребра, пробиті черепи, вирвані нігті, тримався з гідністю, зрештою
вдавалося вирватися на волю. Може, хтось і вважає українців за отару овець,
але мені здається, мій народ не такий.

Думкою дніпропетровців цікавився Вадим РИЖКОВ, «День»

Владислав Шапошников, Дніпропетровськ, пенсіонер, колишній
співробітник конструкторського бюро «Південне»:

— На мій погляд, нинішні вибори дали можливість українському
суспільству подивитися на себе збоку. Виявилося, що людям дуже легко нав'язати
помилкові стереотипи через офіційні засоби масової інформації, і багато
хто при цьому не може або не здатен відділити «зерно від полови». Брехню
сприймають за чисту монету. Таке враження, що виборців, які голосували
за збереження чинної влади, не цікавлять ні сьогодення, ані майбуття їхніх
дітей. Вибори давали шанс українському народові позбутися корумпованої
влади. Та, здається, цю можливість прогавили.

Сказати про те, що люди думали, коли робили свій вибір,
мені важко. Найімовірніше, що кожен покладався на власні міркування, але
багато хто поставився до своєї долі, так би мовити, у вигляді «все одно».
Дивує одне — задоволених нинішнім життям дуже мало, люди живуть погано,
і разом з тим багато тих, хто голосує врешті решт за те саме. Зрозуміти
це важко, але, можливо, виявляється традиційна недовіра до політики і до
політиків взагалі, незалежно від того, хто і що пропонує.

Репортерська група Західного бюро «Дня» у Львові в день
виборів зробила експрес-опитування львів'ян, котрі вже проголосували та
зробили свій вибір.

Микола Володимирович, працівник місцевих мас-медіа:

— Я вважаю, що українці, насамперед галичани, знову переконалися
в тому, які вони інертні, боягузливі і вчорашні. Коли людина, всохлою від
голоду рукою кидає свій виборчий бюлетень за того, хто її до цього голоду
довів, такий вчинок інакше як садомазохізмом назвати не можна. Але я бачу,
що життя нікого нічого не вчить, а ці вибори, які проводяться скоріше як
фарс, передовсім для людей недумаючих і заляканих вигаданими символами.
За місяць-два народ позбудеться ілюзій, а при таких самих темпах економічного
занепаду через рік- два він втратить і державність. Мої спостереження й
розмови з сусідами та родиною вказують на те, що так чи інакше голосували
через брак інформації та ідеологічні догми.

Олег ЮЛІАНОВИЧ, директор бару «Шато»:

— Нічого нового про українців не дізнався. Позбутися нам
треба надії. Коли я голосував, то думав, що не хочу залишитися з одного
боку барикад з усіляким непотребом, який привільно розташувався на всіх
рівнях влади.

Олександр Н., майор Національної гвардії:

— Ми бачимо, скільки ще в нас залишилось страху. Колись
я думав, що часи страху минули, а нині гадаю, що вони знову повернулися.
З перебігу виборів видно, що ми позбудемося майбутнього, або повернемося
в минуле...

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ