Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

День народження футболу

В Україні він співпадає с першим етапом кубкових змагань
10 серпня, 2004 - 00:00
У БОРОТЬБI ЗА М’ЯЧ — ЄДИНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛIСТ У СКЛАДI «ШАХТАРЯ» НА МАТЧI В РАВI-РУСЬКIЙ АНАТОЛIЙ ТИМОЩУК / ФОТО ЄВГЕНА КРАВСА

Не секрет, що попри значні зусилля футбольного керівництва, про які нам регулярно повідомляють ЗМІ, популярність футболу в українських містах і містечках зростати не поспішає. Залишається лише згадувати переповнені трибуни стадіонів у райцентрах на матчах чемпіонатів області щонеділі після обіду. Там, де зусиллями місцевих ентузіастів продовжують іще існувати футбольні команди, їхні турнірні успіхи цікаві лише вузькому колу «посвячених», для яких, власне, і грають футболісти. Грають вони, якщо відверто, лише для самих себе. І лише один раз на рік у кілька забутих футбольним богом містечок повертається справжній футбол, футбол, на який ідуть усі, від дітей до пенсіонерів, футбол, про який потім будуть ще довго згадувати.

МЕЛIТОПОЛЬ, РАВА-РУСЬКА, ОВIДIОПОЛЬ...

Одна із небагатьох хороших традицій, що залишились у нашому футболі, — положення про те, що команди вищої ліги грають перші кубкові матчі в гостях. Цим гарантується хоч якась інтрига у двобої, а головне — можливість для жителів невеликих міст побачити на власні очі зірок вітчизняного футболу. Таке неможливе навіть у Києві, де футболістів від трибун відділяють або триметрові металеві загорожі, або потужні міліцейські кордони. На стадіонах райцентрів металевих парканів не може бути через існування поблизу пунктів прийому металобрухту, а наявної міліції вистачить хіба що для охорони автобуса, на якому прибула команда гостей. Саме така, майже домашня, обстановка панувала на перших кубкових іграх і торік, і позаторік. Цього разу пощастило уболівальникам Мелітополя, Рави-Руської та Овідіополя, куди приїхало київське «Динамо» та донецькі «Шахтар» і «Металург», аби зіграти у 1/32 Кубка України.

Про спортивну сторону поєдинків говорити не доводиться. Напіваматорські команди другої ліги намагалися, звісно, протистояти зірковим суперникам, які, в свою чергу, грали далеко не на повну силу. Але рано чи пізно давалася взнаки перевага в майстерності і, що важливо, у фізичній готовності. Гравці команд, нижчих за класом, після години перебування на полі втрачали концентрацію через утому. І тоді з’являвся результат. І «Динамо», і «Шахтар» забили у других таймах по чотири м’ячі. Лише «Металургу» довелося провести на полі більше двох таймів: спротив овідіопольського «Дністра» вдалося подолати лише на 98-й хвилині гри, тобто вже в додатковому таймі.

Ми ще не готові, напевно, до сенсацій, коли команда райцентру перемагає фаворитів у кубкових матчах. Це у Франції чи Німеччині таке трапляється постійно. Для їхніх аматорів Кубок — це шанс показати себе, обігравши лідерів. Для наших поки що Кубок — всього лише шанс подивитись на інших. Хто знає, може, після приїзду команд вищої ліги підуть хлопці із райцентрів та навколишніх сіл записуватись, як колись, «на футбол». А в райцентрі — вважати день кубкової гри другим днем народження місцевого футболу.

ГРОСМЕЙСТЕРИ ІЗ МАРІУПОЛЯ

На жаль, загальне свято кубкового старту було дещо неповним. Дві команди — «Дніпро» та «Іллічівець» — попросили перенести кубкові ігри у зв’язку із зайнятістю в Кубку УЄФА, а замість того зіграти календарні матчі чемпіонату. І наша як завжди принципова ПФЛ пішла назустріч «проханням трудящих» і порушила власний регламент, який дозволяє перенесення ігор учасників єврокубків лише на один день. Жодних «рокіровок» матчів Кубка та чемпіонату в затвердженому два місяці тому календарі передбачено не було.

У підсумку замість того, щоб втішати своєю майстерністю уболівальників команд другої ліги із Івано-Франківська, Південноукраїнська та Нікополя, чотири команди вищої ліги зіграли між собою календарні ігри п’ятого туру. Учасники Кубка УЄФА виграли: «Дніпро» вдома у «Волині», а «Іллічівець» на виїзді в «Чорноморця».

Безумовно, командам, які представляють Україну в офіційних міжнародних турнірах, слід іти назустріч. Якщо дніпропетровська та маріупольська команди успішно зіграють «на Європі», всі забудуть маленьке порушення регламенту, на яке пішли заради цього. А про скромні колективи другої ліги, які так і не дочекалися поки титулованих гостей, ніхто не згадає взагалі. І дарма. Той же «Дніпро» зіграє в кваліфікації Кубка УЄФА зі словацькою командою «Петржалка». Грізний суперник, чи не так? Залишилось знайти місто, де дислокується цей гранд європейського футболу.

Отак і виходить: команди закордонних райцентрів ми поважаємо й готуємося до матчів з ними як до фіналу першості світу. Свої ж райцентри роками чекають великого футболу. Не всюди вистачає терпіння, і заростають футбольні арени будяком, перетворюючись або на пасовиська, або на смітники. Хоча Маріуполь, власне, теж райцентр. І можна зрозуміти бажання керівників футбольного клубу із цього міста якомога довше протриматись на європейській арені. А у внутрішньому чемпіонаті зіграти по- гросмейстерському, економлячи сили.

СЬОГОДНІ — ЛІГА

Легко уявити собі почуття уболівальника із Мелітополя, який ще в п’ятницю бачив гравців «Динамо» на відстані простягнутої руки, а сьогодні уболіватиме за них у Лізі чемпіонів. Те ж саме можна сказати й про любителів футболу із Рави-Руської, де побував «Шахтар». Виявляється, відстань від скромного стадіону із дерев’яними лавами до Ліги чемпіонів не така вже й велика. Шкода, але переконатися у цьому можуть не всі й не всюди. І лише один раз на рік.

Микола НЕСЕНЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ