Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

«Дорожня карта» на бездоріжжі

21 січня, 2006 - 00:00

КИЇВ. КОНТРАКТОВА ПЛОЩА. СІЧЕНЬ 2006 РОКУ     

Владна криза загрозливо затягується: вчора парламент пішов на канікули, так і не зробивши жодного кроку назустріч Президенту. 9-та сесія — остання для Верховної Ради 4-го скликання — розпочнеться 7 лютого.

Учасники вчорашнього засідання погоджувальної ради лідерів фракцій і груп, схоже, й не намагалися шукати шляхів досягнення гармонії (до якої увесь час закликає Віктор Ющенко) з виконавчою гілкою влади. Теми приведення до присяги суддів Конституційного Суду, долі постанови про відставку уряду й інші, що стосуються висунених главою держави умов примирення, на засіданні не обговорювали.

Зате напередодні Володимир Литвин знову вживався в його улюблений образ миротворця. (У цьому випадку це виглядало особливо штучно, адже ще надто свіжа в пам’яті картинка відставки уряду, в якій Володимир Михайлович зіграв активну роль). Спікер повідомив, що вніс пропозиції — «дорожню карту» (термінологію, на відміну від цивілізованих правил гри, наші політики освоюють швидко. — Авт. ), — згідно з якими, може бути, мовляв, створена комісія з фахівців для «напрацювання загального тлумачення нових положень Конституції», — щоб усі учасники переговорного процесу «розмовляли однією мовою». Незрозуміло тільки, для чого такі складнощі — спеціальні комісії й таке інше? Чи не простіше спершу хоч би дати можливість почати працювати в нормальному режимі Конституційному Суду, який, якщо хтось забув, якраз і існує для того, щоб тлумачити Конституцію?

Взагалі, законотворці, напевно, мають право не довіряти Кабінету Міністрів. Вони навіть можуть, імовірно, підозрювати у чомусь нехорошому Конституційний Суд. Але при всьому цьому вони ЗОБОВ’ЯЗАНІ зробити все від них залежне — без будь-яких ультиматумів, щоб Конституційний Суд у країні функціонував. Це, зрештою, їхня робота — та, за яку вони отримують гроші (і чималі). Та, на яку їх найняли — про це вітчизняний політичний клас також вважає за краще згадувати якнайрідше, — їхні виборці...

Тим паче, що спікер також вважає необхідним — принаймні на словах — привести до присяги суддів КС й обрати суддів КС за квотою парламенту. Його «дорожня карта» містить також «часткове переформатування членів уряду» та «внесення уточнень» у постанову Верховної Ради про відставку Кабміну. На думку Володимира Литвина, нереалізована в четвер зустріч глави держави з депутатським корпусом — «це перша пристрілка, що... дозволить продовжити наш діалог».

Парламентська антиурядова коаліція продовжила «діалог» вельми своєрідно: у другій половині дня в четвер Верховна Рада, як уже повідомлялося, ухвалила постанову про відставку міністра палива й енергетики Івана Плачкова та міністра юстиції Сергія Головатого (раніше вже відставлених укупі з іншими членами уряду) та висловлення недовіри голові Національної акціонерної компанії (НАК) «Нафтогаз України» Олексію Івченку. «Ситуація у Верховній Раді України навколо відставки уряду перетворюється з національної трагедії на звичайний фарс, — заявив у зв’язку з цим блок «Наша Україна». — ...Повторна спроба відставки свідчить про те, що... сама більшість не переконана в правоті і легітимності свого рішення...» Нашоукраїнці обвинуватили своїх політичних опонентів у тому, що ті продовжили роботу парламенту на тиждень виключно з метою використання парламенту як «способу ведення виборчої кампанії». Щоправда, Президент дозволив їм так поводитися, пропустивши один за одним два парламентських «голи». Не можна ж вважати адекватною відповіддю на виклики Ради купання в ополонці, яке стало свідченням стану здоров’я Віктора Андрійовича, але не більше...

Попри все, Президент, за словами його постпреда в Раді Юрія Ключковського, підтверджує «налаштованість на пошук діалогу», наголошуючи при цьому, щоправда, що прийняті з порушенням Конституції рішення не можуть бути предметом політичних торгів.

Відомий український суспільний діяч Євген Чикаленко писав у 1909 році: «Таки паскудна наша національна вдача. Прирожденні анархісти. Поки під гнітом, то живуть і працюють майже одностайно, а тільки полегшає — зараз починається руїна... Не так обурює байдужість, несвідомість, як ота глуха опозиція своїх же тільки через те, що не вони хазяїни... вони готові повалить справу, аби хоч з руїн собі скласти пам’ятник геростратової слави». Хто скаже, що це не про сьогодення?..

Мар’яна ОЛІЙНИК, «День». ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА / «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ