Групи тиску

Днями на Громадянській асамблеї України об'єдналися понад 470 громадських організацій, щоб спільними силами повернути в краще русло хід подій в державі. Роль громадянського суспільства експерти оцінюють по-різному, хоча останнім часом, як засвідчує всеукраїнське опитування фонду «Демократичні ініціативи», 71% українців вважають, що громадські організації можуть вплинути на політичне життя країни. Так не думають лише 12% опитаних. Проблема «лише» в тому, яким чином громадяни можуть вплинути на парламентарів та керівників держави...

Саме це й вирішували представники громадських організацій з усіх регіонів в Українському домі в Києві. На їхню думку, зараз головною проблемою є політична криза, яка назріла перед майбутніми перевиборами і виражається у тотальній зневірі українського народу до керівного апарату держави.

«Політична криза — це загострення хронічних проблем країни, — зазначила голова фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. — Це дійсно хронічна хвороба України. Час від часу вона загострюється, але з нею можна існувати довго. Проблема в тому, що з кризою жити дуже погано, тому Україну треба лікувати».

Про те, що це дійсно так, свідчать цифри соціологічних опитувань фонду «Демократичні ініціативи». Зокрема, 62% громадян вважає, що зараз Україна на неправильному шляху розвитку, і 17%, що ми рухаємось правильно. Також 60% українців переконані, що вересневі вибори до парламенту відбудуться нечесно: аж 42% опитаних не довіряють Центральній виборчій комісії. І все ж кожен третій українець переконаний, що вибори будуть чесними, а 24% громадян довіряють ЦВК.

Учасники асамблеї також дуже стурбовані недовірою громадян до правоохоронних органів та судової влади. Адже лише 24% людей довіряють прокуратурі, 19% — Верховному Суду і 23% — Конституційному Суду. Але про яку довіру тут можна говорити, коли лише 14% населення України відчуває правову рівність громадян, а 89% — її не відчувають?

«Одна з основних причин виникнення кризи в Україні — це занадто ідеалізована та ідеалістична Конституція України, вона містить нереальні засади, — вважає конституційний експерт Харківської правозахисної групи Всеволод Речицький. — І задля того, щоб вийти з кризи треба, перш за все, внести зміни до Основного Закону держави або й взагалі його переписати. Адже Конституція для суспільства — це гарантія прав і свобод, а в її нинішній редакції гарантій свобод для громадян немає. Крім того, сучасна судова влада носить службовий характер, тобто підпорядкована законодавчій та виконавчій владі. Я вважаю, що зараз Україні потрібний двопалатний парламент і верховенство права».

Голова Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86» Ганна Голубовська-Онісімова вважає головними заходами виведення України з політичної кризи такі: визначити стратегію розвитку країни, внести зміни до Конституції або переписати її, оприлюднити списки кандидатів до Верховної Ради від тієї чи іншої партії, а на місцевому рівні обирати їх на мажоритарних умовах; розробити методи боротьби з корупцією, визначити конкретні положення, на підставі яких можна буде зняти з посади народного депутата або якого-небудь іншого посадовця.

«День» звернувся до учасників асамблеї з запитанням, як громадяни України можуть впливати на політичну ситуацію?

Ірина БЕКЕШКІНА, голова фонду «Демократичні ініціативи»:

— Після дострокових парламентських виборів половина політичного табору і суспільства може не визнати результатів голосування. Але політики діють так, як їм дозволяє народ. Тому треба жорсткіше публічно ставити конкретні запитання парламентарям. Зокрема, це треба робити у ЗМІ. Наприклад, запитати в прямому ефірі: що зараз треба робити з неналежною медициною. І допитуватись по декілька раз — доки народ не побачить, що та чи інша особа не здатна дати конкретну відповідь на це питання. Так люди зможуть зробити відповідні висновки.

Любов ЄРЕМІЧЕВА, член правління Громадянської мережі ОПОРА:

— Нині представники громадянського суспільства — громадських організацій, повинні якомога щільніше об'єднати свої зусилля, аби сказати своє слово політикам, які загубилися у власних амбіціях, інтригах та подекуди аморальності. Крім того, громадські активісти мають зробити все, аби вибори до Верховної Ради відбулися в рамках закону та моральних норм. Суспільство повинно знати, кого обирає. Для цього необхідно створити всі умови, аби політики не використовували заяложену революційну риторику, а нормально пояснювали, як вони бачать свою політику у сфері економіки, медицини, ЖКГ, освіти... Тобто, вони мають говорити про реальні кроки у тій чи іншій сфері, не просто казати «безкоштовна освіта» чи «безкоштовна медицина» — вони полюбляють спекулювати такими речами. Результат нових виборів більшою мірою залежить від нас, виборців — від нашої активності, відповідальності та солідарності, від тих вимог, які ми зобов'язані поставити політикам. Тільки в такому разі ми зможемо розпочати співіснування з чистого аркуша.

Михайло ШЕЛЕП, голова Волинської обласної молодіжної ради «Асоціація молодих реформаторів»:

— Ми можемо вплинути на політику тільки організувавшись в групи тиску, лобістські групи. Так, з 2000 року ми бачимо, що вплив суспільства на політику ставав все активніший. Це повинно бути постійно, а не один-два дні. Про Майдан вже всі забули, але саме тоді був організований демократичний тиск на владу. Люди повинні голосувати за тих політиків, які щось роблять, а не говорять.

Олександр БУКАЛОВ, керівник суспільно-правозахисної організації «Донецький Меморіал»:

— Суспільство може впливати на владу, але поки що цей вплив дуже слабкий. Відстоювати свої права треба спокійно, а мітингувати — лише у крайньому випадку. Я бачу таку проблему: суспільні організації не хочуть працювати так, як треба, їх не вистачає надовго. Діяти необхідно спрямовано, бачити, як ви і ваша спілка чи організація щось робите разом. Ось, наприклад, наша організація чекає відповідей з прокуратури, оскаржує права людей у судах України та Європи. Таким чином, ми можемо зараз стверджувати, що влада поступово, не відразу, але все ж таки повертається до нас.

Любов ЛУК'ЯНЦЕВА, президент Кіровоградської асоціації «Суспільні ініціативи»:

— Ми можемо впливати на стан політики, але треба систематизувати механізми впливу. Починаючи з певного регіону, не просто обговорювати, а приймати конкретні рішення стосовно нього. Форум Асамблеї задіяв по кожному регіону 30—40 представників третього сектору влади. Мітинги, пікети — це одні з методів впливу, але й вони бувають невдалими, тому що перш за все необхідно знати закони — моніторити рішення влади з народом (для цього існують місцеві ініціативи, суспільні слухання). По-друге, суспільність повинна заробляти авторитет. Поки що цього авторитету немає, дуже слабкий третій сектор: в кадровому потенціалі, в менеджменті, в фінансовому плані.