Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Хороші міни

22 травня, 2007 - 00:00

Глибоко помиляються ті, хто вважає, що нинішні політичні «битви» вирішують долю України та її людей. Насправді — від них залежить лише дуже тонкий прошарок населення, який привласнив собі право називатися політичним класом і організовувати на всеукраїнській сцені небезпечні ігри, що жодним чином не впливають на те, якою буде зарплата в країні і чи не розтане вона внаслідок інфляції, чи буде тепло взимку в наших будинках і чи взагалі діти матимуть дах над головою.

Нагадаємо, що наш Президент внаслідок політичної смути в країні відклав свій візит у Росію, хоча, в принципі, міг би й додержати домовленість. Але, що гріха таїти, і в одному й в іншому випадку Україна виглядала б на цьому саміті дуже блідо й навряд чи могла б розраховувати на успіх складних переговорів. Але, немов би заради помсти, нашого Президента не прийняли у Великій Британії. Секретаріат глави держави, звісно, зробив хорошу міну при поганій грі. Мовляв, до ситуації в країні цей рідкісний у міжнародній практиці випадок відношення не має...

А днями глава Мінпаливенерго Юрій Бойко заявив, що його відомство намагатиметься втримати зростання ціни на природний газ, який імпортуватиметься в країну протягом 2008 року, в межах 7—10%, тобто в межах інфляції. Залишимо в стороні цей доволі капризний показник, який поки що поводиться дуже пристойно і не спустошує без дозволу наші кишені. А подумаємо про те, чи підйомну ношу бере на себе міністр країни, де чи то є парламент, чи то його нема, де державні чиновники дозволяють собі котити нищівну бочку на Конституційний Суд і де завтра ще невідомо що може статися. Більше того, хоча наш паливний міністр і рветься в дипломатичний бій, але напевно розуміє, що його вже значною мірою програно. А почалось усе з відмови нашого Президента нанести візит у Москву. І це ще раз відгукнулося під час практично провального Краківського енергетичного саміту.

Річ у тім, що Росія зуміла зіграти на випередження і таки досягла з Казахстаном і Туркменістаном угоди, спрямованої на будівництво Прикаспійського газопроводу. Вже до 1 вересня цю угоду планується підписати. Крім того, глава Туркменістану Гурбангулі Бердимухаммедов погодився на укладення угоди з Російською Федерацією про поставки газу Росії терміном на 20 років, а президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв пішов на істотне збільшення казахських поставок нафти (з 23 до 40 млн. тонн). За його словами, «Казахстан схиляється до того, аби більшість нафти, якщо не вся, проходила саме територією Росії». Наразі, середньоазіатські візити Путіна вдалися. Росія таким чином зуміла поставити під сумнів будівництво транскаспійського трубопроводу в обхід Росії і отримала істотні переваги, практично законтрактувавши додаткові об'єми дешевого туркменського газу.

Як зазначає керівник групи контролю демократичних змін Українського незалежного центру політичних досліджень Ілона Білан, домовленості, досягнуті в ході азіатського саміту, майже зірвали саміт у Кракові, який був присвячений пошуку альтернативних джерел нафти та газу, а також проекту будівництва нафтового маршруту «Одеса — Броди — Плоцьк — Гданськ». Підсумки азійського саміту, вважає Білан, поставили Україну в скрутне становище, оскільки унеможливлюють отримання Україною туркменського газу за більш або менш прийнятною ціною. «Замикаючи на себе майже весь експорт азіатського газу, Росія стає абсолютним монополістом у торгівлі блакитним паливом і може виставляти Україні будь-яку ціну на нього, — вказує Білан і додає, — тим самим набагато збільшуючи залежність України, що в перспективі загрожує зниженням її прибутків від транзиту енергоносіїв».

Тим часом енергетичному міністру також не залишається нічого іншого, як робити хорошу міну. Тому він із радістю повідомив українцям, що створення Прикаспійського газопроводу може привести до збільшення транзиту газу через Україну на 20—30 мільярдів кубометрів за рік. От тільки ця обіцянка може стати реальністю лише в тому випадку, коли керівництво країни пригадає, для чого воно було вибране народом і займеться своєю прямою справою — підіймати країну, служити їй. Тому що в усьому світі стратегічні рішення приймаються лише першими особами.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments