Хорватський пролог

Двадцять п’ять тисяч уболівальників залишались після фінального свистка на трибунах. Люди навстоячки аплодували своїй команді. Гравці в повному складі залишились на полі й дякували глядачам за несамовиту підтримку під час гри. Так на стадіоні «Максимір» у столиці Хорватії Загребі проводжали гравців місцевого «Динамо», які щойно... програли динамівцям Києва з рахунком 0:2 й вибули із боротьби за Кубок європейських чемпіонів. Того вечора було одразу два свята. Перше у чемпіонів України, які впевнено пройшли кваліфікаційний раунд Ліги чемпіонів. Друге у чемпіонів Хорватії і тисяч їхніх прихильників, які зробили все, що могли. Було радісно за всіх учасників гри. Український клуб одержав ще один шанс поборотися за звання клубного чемпіона Європи, а хорватський вкотре переконався, що вірні уболівальники ніколи не зрадять своїй команді. Це все було опівночі в середу. А починалось усе так...

ЧИ РОБИТИ З ЛІГИ КУЛЬТ?

Керівництво київського «Динамо» ніколи не приховувало, що пріоритетом для команди є виступ у європейській Лізі чемпіонів. У відповідь на закиди щодо недостатньої уваги національному чемпіонату звучав цілком резонний аргумент — без успішної гри в чемпіонаті України участь у Лізі чемпіонів неможлива.

Сталося так, що за останні два тижні чемпіони України зіграли в трьох турнірах на переповнених стадіонах. Кульмінацією став двобій у Загребі з місцевим «Динамо». Але перед цим слід було зіграти в рамках чемпіонату країни в Запоріжжі та в 1/16 Кубку України в Миколаєві.

Запорізький «Металург», який традиційно розглядає зустріч з «Динамо» як головну подію року, зумів зіпсувати настрій чемпіонам — на останній хвилині гри «металурги» зрівняли рахунок, зігравши з динамівцями внічию на радість шести з половиною тисячам глядачів, які заповнили стадіон заводу ЗАЗ. Ще одна сенсація ледь не назріла в Миколаєві, де місцева команда першої ліги на очах двадцяти тисяч глядачів ледь не відкрила рахунок у кубковій грі з «Динамо». Однак після першого ж голу у власні ворота господарі знітились, і кияни перемогли з дуже великим рахунком 6:0.

Переключившись після внутрішніх баталій «на Європу», київські динамівці мали достатньо причин для хвилювання. Домашня перемога над загребським «Динамо» 3:1 ще не гарантувала успіху за підсумками двох матчів. Усе міг вирішити невдалий відскок м’яча, одна-дві помилки у захисті. А ставка була чималенькою: окрім виходу до числа 32 найсильніших клубів континенту переможець двобою двох «Динамо» гарантовано одержував від УЄФА близько трьох мільйонів доларів преміальних.

Ні для кого не секрет, що всі без винятку іноземці, які виступають у складі київського суперклубу, мріють насамперед «засвітитися» в Лізі чемпіонів, аби показати себе всій Європі й підняти свою трансферну ціну. Хоч як би запевняли динамівські бразильці, румуни чи хорвати, що для них важлива кожна гра за прославлену команду, всі розуміють, що головне для них — Європа!

Те ж саме можна сказати й про наших глядачів. Єврокубки ще з радянських часів були для нас усіх шансом хоч кілька годин побути європейцями. Тому ми традиційно їх так любимо. Наші люди знають, що в єврокубках неможливі договірні матчі, «сплав» гравцями тренера, «робота з арбітрами» та інші характерні для вітчизняного футболу явища. Тому і прагнуть цього видовища, прагнуть Ліги чемпіонів, заповнюючи напівпорожні під час матчів внутрішніх турнірів трибуни стадіонів. Але до Ліги ще слід потрапити. Динамівці зробили це всьоме поспіль. Здається, час звикнути. Проте й досі у всіх уболівальників завмирає серце, коли команда грає за право виходу в чемпіонську Лігу.

«ПРОХІДНІ» БАЛКАНЦІ

Хоч які б зміни відбулися на політичній карті світу, нас ще довго будуть ототожнювати (часто заслужено) з СРСР, а громадян балканських держав — з Югославією. Ні Україна, ні Хорватія не з’явились на порожньому місці. Спорт і футбол, зокрема, — не виключення. Радянські та югославські футболісти багато разів грали між собою у різних турнірах. І жодного разу команда з Югославії не зупинила київське «Динамо» на турнірному шляху в єврокубках. Традиція знайшла продовження й у нові часи. Три роки тому динамівці подолали, хоч і не без труднощів, «Црвену Звєзду» з Сербії на цій же стадії Ліги чемпіонів.

Футболіст чи тренер може й не пам’ятати колишніх успіхів чи невдач своєї команди, проте результати минулих років якимось дивним чином впливають на стосунки футбольних команд, гравці минулих поколінь ніби посилають нинішнім футболістам сигнал із минулого століття: «Не хвилюйтесь, хлопці, з цією командою можна грати!» Що стосується загребського «Динамо», то з ним і взагалі вийшла нова для нас ситуація. Рік тому до Києва переїхав Єрко Леко, один із кращих динамівців із столиці Хорватії. Єрко знаходиться в такому віці, коли переходять до сильніших клубів. Ця обставина теж «грала» за киян. Єдине, чого слід було непокоїтися, — шалений настрій, з яким грають молоді хорвати в єврокубках. Причина проста: якщо команда й не виграє, то кілька футболістів точно запросять до сильніших європейських клубів. До того ж київського «Динамо», наприклад. Недарма ж перед грою в Загребі ширилися чутки про можливість переїзду до столиці України 19-річного капітана загребського «Динамо» Кранчара.

«БІДНИЙ» ФУТБОЛ У НЕБІДНІЙ КРАЇНІ

За рівнем життя Хорватія завжди була попереду України. І сьогодні середній прибуток на душу населення в цій країні щонайменше втричі вищій ніж у нас. Але це ще не привід, аби футбольні клуби Хорватії були багатими. Футбол у цій країні відносно бідний. Досить подивитися на головний стадіон Загреба, щоб у цьому переконатися. Споруда знаходиться у стані «вічного» ремонту: пошук нормального туалету для глядачів завершився безрезультатно. За інфраструктурою загребське «Динамо» знаходиться від провідних європейських клубів на тій же відстані, що й наші команди-середнячки. Поки що ніхто в Хорватії не додумався «подарувати» людям футбол високого рівня, як роблять це окремі клуби України, а особливо Росії.

Матеріальна скромність зовсім не впливає на популярність команд: десятки тисяч вірних уболівальників бережуть традиції клубів, підтримуючи свою команду найсильніше саме в періоди невдач, а не навпаки, як у нас. Хорватські футбольні зірки, які грають за кордоном, теж не забуті. Загалом країна дуже спортивна — олімпійську чемпіонку з гірських лиж Яніцу Костелич, яка прийшла цієї середи на гру двох «Динамо», трибуни «Максиміра» зустріли як найбільшу зірку. Одне слово — є чого вчитися в хорватів, причому не рік і не два. Єдине, що ми поки що можемо — обіграти їх у футбол. Це теж немало.

«КОТЕЛ» БЕЗ КРИШКИ

Те, як підтримують своїх на стадіоні в Загребі, словами не передати. Глядачі, всі як один, на повний голос скандують клубні гасла, від чого просто дзвенить у вухах. На щастя, одна з трибун стадіону була на ремонті. І саме в її бік, у далеку гарячу темряву уходив «пар» із котла трибун, які ревіли і стогнали, як Дніпро до побудови каскаду гідроелектростанцій, що документально засвідчив свого часу класик вітчизняної літератури.

Тренери київського «Динамо» на увагу письменників поки не заслужили, скромно роблячи свою справу. З перших хвилин гри українські чемпіони насамперед організували захист власних воріт з тим, аби уникнути найменшого ризику. Зовсім уникнути не вдалося. Граючи досить примітивно, господарі таки створювали напругу біля воріт Шовковського, сміливо йдучи в обводку чи просто закидаючи м’яча верхом ближче до воріт. Киянин Леко у цій грі одержав завдання «закрити» свого співвітчизника Кранчара, з чим в основному впорався. Без точних передач та ударів свого капітана атаки загребського «Динамо» виглядали скоріше «психічними». Хоча один-два рази в господарів були моменти для того, аби забити м’яч. Більше моментів, ясна річ, мали кияни. Динамівський «диригент» Белькевич уміло спрямовував товаришів у контратаки. Двічі зі стовідсоткових позицій не забили Шацьких та Діого Рінкон.

З ЧУЖОЮ ПІСНЕЮ ДО ПЕРЕМОГИ

Після гри в Києві стало ясно, що на весь матч сил у молодої команди із Загреба не вистачить. А втома — це помилки. Вже на першій хвилині другої половини гри така помилка призвела до контратаки гостей, і Шацьких добив м’яча в ворота після удару Гусєва. Наступні сорок хвилин мали вже не турнірний, а чисто спортивний інтерес. Рахунок за сумою двох матчів став 4:1 на користь киян, переконавши всіх у невідворотності загальної поразки господарів. Та попри те, що ніхто вже не вірив, що динамівцям Загреба вдасться забити українцям три м’ячі, гра стала ще цікавішою. Господарі атакували — наші грамотно захищалися й відповідали «контрударами». Врешті дався взнаки вищий клас киян. Після штрафного удару першим до м’яча встиг Діого Рінкон — 2:0 на користь киян, і всі запитання зняті.

Що було б у такому випадку на українському стадіоні? Скоріше за все, публіка, голосно матюкаючись, залишала б трибуни, а футболісти приречено відбивали м’яча куди подалі. На загребському ж «Максимірі» з кожною хвилиною ставало все «спекотніше». Я не про плюс тридцять на термометрі, а про трибуни, де запалали факели, димові шашки та інша піротехніка. Залпи з трибун супроводжувалися такими ж гучними піснями й закликами атакувати, що й на початку гри. Як писали в часи соціалізму — фінальний свисток застав господарів поля в атаці.

Загребське «Динамо» до останньої хвилини грало на повну силу, і не вина хорватів у тому, що сьогодні київське «Динамо» сильніше. З високо піднятою головою, під оплески трибун залишали поле загребські динамівці, разом з якими публіку вітав їхній колишній партнер Єрко Леко. Наші пішли з поля тихо. Справжня Ліга чемпіонів ще не починалася.