Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Хто виграє новi вибори?

9 лютого, 2000 - 00:00

Майбутні вибори, як до Верховної Ради, так і Президента, «розпочались», як і має бути, наступного дня після закінчення попередніх.

Думаю, що поважні партії, блоки зробили відповідні аналізи попередніх виборів і в майбутньому не допустять (або постараються не допустити) виявлених промахів.

Усе воно так. От тільки блокування партій, напевно, буде трохи іншим. Адже ситуація, можна сміливо заявити, на політичній карті України суттєво змінилася. Народний рух України навряд чи зможе нині стати об’єднуючою силою на «правому фланзі», чи в «центрі». Центристами ж стали сьогодні пропрезидентські партії. Що ж, усе на своїх місцях за результатами президентських виборів. Явним опонентом, як зрештою й прогнозувалося, була «ліва» опозиція. Вона нині такою й залишилася, тільки трохи в іншому — даруйте, непривабливому вигляді. «Праві» працювали у своїй більшості на Євгена Марчука (результат відомий). Чи в змозі нинішня «ліва» опозиція показати попередню згуртованість? Мабуть, ні. І найголовнішою тут є проблема лідерів. Це стосується як «лівих», так і «правих». Якщо лідери НРУ так і не змогли вийти за рамки концепції, написаної колись у Спілці письменників Української РСР, то «ліві» не в змозі розлучитися з програмою КПРС. А світ на місці не стоїть. Міжпартійні чи внутріпартійні пересмикування дозволили буквально вискочити на політичний олімп партіям і лідерам ще не зовсім державницького напряму. Утворення нині парламентської більшості (умовно назвемо — «нелівої орієнтації»), зрештою, зробило свою справу в можливому подальшому розкладі політичних сил в Україні. Але не все так просто. Бо от пропонується, наприклад, на пост віце-спікера пан Костенко, а в оточенні пана Удовенка — ревнощі. Це вже не велика політика, а просто дріб’язкова амбіційність. Та ж сама амбіційність і творила шкоду на шляху до об’єднання як на парламентських виборах-98, так і на президентських-99.

Такі резонансні політичні акції, як вибори, або підносять, або опускають їх лідерів. Візьмімо «ліве» крило. Чи може нині Петро Симоненко, який був запрограмований на програш у президентських виборах (сам того не приховував!), претендувати далі на місце лідера КПУ? І чи є нині в КПУ лідер, окрім Симоненка?

Чи зажив собі слави на цих же виборах лідер СПУ пан Мороз? Однозначно — ні. Він втратив, і багато. Про пані Вітренко і мову вести не хочеться — там поведінка за стереотипом: як і куди подме вітер. «Селяни» зі своїм «спаленим» лідером Ткаченком, які тримались ще на старих колгоспних засадах, також навряд чи зможуть щось новітнє запропонувати.

Щодо «правих» (відкритих «правих» — КУН і ОУН), то тут давня незагоєна рана, але в разі нагальної потреби — блокування можливе. Далі — НРУ, УНР, УРП, ПРП, ХНС, ХДС, ХДПУ, РХП. Можливість їх співпраці очевидна. Наприклад, у НРУ чи УНР ( матиме успіх той, хто знайде себе в співпраці з тими організаціями, які започаткували себе тоді ще в єдиному НРУ). Християнського напрямку партії різняться, як на мене, тільки деякими розмежуваннями між лідерами. Організація реального «правого» блоку абсолютно можлива. І якщо ми вище казали, що «ліве» крило відчуває явний спад (чи, коли хочете — крах лідерів), то в «правому» крилі — трохи не так. Тут є особистості і не заплямовані. Щоправда, далеко ще не «розкручені», але з великими потенційними можливостями.

Тепер — щодо «центру». Тут явних три партії-лідери: СДПУ(о), ДС, НДП. Партії, які тримаються на нині не бідних лідерах і мають відповідне фінансування, а отже, — і структури, що й є найголовнішим на будь-яких виборах.

Якщо СДПУ(о) і НДП творили президентські вибори, то тоді майже невідомий ДС закріплював їх, завдячуючи рекламі, та жвавій пропаганді головного із лідерів, що й вивело її... в авангард політичного бомонду України.

І, насамкінець: чи можливе блокування, наприклад, «правих» із «центром»? Цілком можливе, і для цього є підгрунтя. Я бачу його на засадах тих же ХНС, ХДС, СД, ДС, але нинішнього європейського взірця. Тому що нашим і «есдекам» і «деесам» ой як багато ще є над чим працювати. І насамперед — творити соціальну опору в суспільстві, а не бути «підвішеними» тільки на гілках влади. «Правим» націонал-патріотам також є про що подумати, бо інколи надлишок патріотизму, або вдавана на цю тему гра, шкодили й шкодять справі, як і їх брак.

Реальний патріотизм, помножений на вболівання за долю власного народу, держави — ото і є основне підгрунтя для співпраці, єднання і подальшого успіху.

Iгор ГАВРИЛIВ Ужгород
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ