І все-таки ринкова...

Європейський Союз офіційно визнав Україну країною з ринковою економікою. Про це учора заявив прем’єр-міністр Юрій Єхануров. На тлі загострення взаємин України з Росією такий «подарунок» виглядає більш ніж символічно. Особливо на тлі намагань Москви привернути увагу брюссельських чиновників до нібито «неринкової» поведінки Києва у газовому питанні.

«У Брюсселі в офіційному журналі Євросоюзу надруковано, що Рада міністрів ЄС 21 грудня офіційно визнала Україну країною з ринковою економікою», — сказав учора глава українського уряду. Він також відзначив, що до 23 січня 2006 року планується завершити усі процедури, необхідні для надання статусу країни з ринковою економікою з боку США. За словами прем’єра, очікується, що США нададуть Україні такий статус 27 січня. Навряд чи можливо точно з’ясувати, з чим пов’язане схвалення рішення Брюсселем саме в час напруження українсько-російських стосункiв. Однак українськими дипломатами, політиками воно розшифровувалося як однозначна підтримка дій Києва — у тому числі і в переговорах із Росією. Москва активно намагалася останніми тижнями зіпсувати імідж українського керівництва в очах «єесівських» чиновників через газову проблему: мовляв, зверніть увагу на безвідповідальність свого партнера... Однак сталося інакше.

Цими днями Європейський Союз висловився за продовження переговорів між Україною і Росією з метою досягнення взаємоприйнятного рішення з газового питання, що передбачить ПОСТУПОВИЙ ПЕРЕГЛЯД ЦІН, як на постачання, так і на транзит газу. Цю позицію озвучив спікер Верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Хав’єра Солани Крістiна Галлах. Вона відзначила очікування ЄС від обох сторін, як України, так і Росії, на безперебійні постачання газу європейським споживачам, про що раніше неодноразово заявлялося і Києвом, і Москвою. «Досягнення компромісу з газового питання відповідає інтересам усіх сторін», — підкреслила Галлах. У дипломатії головне — нюанси і натяки. Основний нюанс цього повідомлення полягає у фразі «поступовий перегляд цін». На цьому в переговорах із Росією наполягає і Україна.

Учора ж в інтерв’ю одному iз київських видань комісар Євросоюзу із зовнішніх відносин і європейської політики Беніта Ферреро-Вальднер заявила, що ЄС розгляне можливість втручання у газову суперечку України і Росії, якщо ці країни не зможуть знайти компроміс. «Якщо проблема буде дійсно велика, подивимося», — сказала єврокомісар. За її словами, переговори України і Росії по газу — це питання двосторонніх відносин і ЄС «вітає досягнення справедливого компромісу між сторонами». Вона також сказала, що «співпраця ЄС із Україною в енергетичній сфері допоможе Україні пристосуватися до ринкових цін, а також запровадити енергозберігаючі технології».

Утім, позиція Євросоюзу ще не є приводом для того, аби гадати, що вона якимось чином посприяє вирішенню газового питання. Деякі країни не в меншій мірі залежать від російських енергоносіїв, аніж Україна, а тому заспокоюватися українським переговірникам поки що не слід. У цьому контексті дивною видалася вчорашня заява глави секретаріату президента Олега Рибачука, який, згідно з повідомленнями інформагентств, висловив упевненість у тому, що Україна виграла інформаційну війну у Російської Федерації з газового питання. «Ми виграємо в інформаційному плані», — заявив він. За словами О.Рибачука, Європа підтримує позицію України, і європейські дипломати сподіваються, що між двома країнами буде знайдено порозуміння. Виникає природне запитання: Україна проводить із Росією серйозні переговори чи бере участь у інформаційних війнах? Із російського боку можна було спостерігати елементи інформаційної атаки, однак ніхто з російських посадовців не відважився визнати, що вони мали якусь до того причетність... У світі, безумовно, стежать за подіями на українсько-російському «фронті». І, без сумніву, інші країни складають свої позиції про перебіг подій. ЄС, схоже, більше схиляється до підтримки України. Це — справді аргумент у переговорах із Москвою. Однак стан речей може змінитися, коли Київ дасть хоча б натяк на несерйозність своєї поведінки у переговорному процесі.

Жорсткий підхід росіян, які де в чому, можливо, перегравали, виявився неефективним. Особливо гострою і необґрунтованою була недавня заява Сергія Ястржембського, помічника президента Росії, спецпредставника глави держави з питань розвитку відносин із ЄС.

Він висловив упевненість, що ЄС мав би відіграти важливішу роль у газовій дискусії Києва і Москви: «Тут, звичайно, ЄС можна було б порадити зіграти більш активну роль, тому що він недавно надав Україні статус ринкової держави». Він зазначив, що «незручно говорити про абеткові істини, але статус ринкової держави має усувати взагалі розмови про будь- які бартери і так далі». «Але, видно, професорам ЄС слід поговорити про це з тими, хто приймає відповідні рішення в Україні», — відзначив помічник російського президента.

Заява пролунала як своєрідний виклик Євросоюзу. Причому виклик від країни, яка сама отримала ринковий статус зовсім не за досягнення в економічній сфері. Можна, приміром, нагадати, що промисловість ЄС рішуче виступала проти надання Росії у 2002 році статусу ринкової економіки. Основною причиною для цього були механізми формування цін на газ. У матеріалах скарги європейської промисловості, поданої навіть в цьому році, через три роки після надання Росії ринкового статусу, стверджується, що «певні країни, особливо Росія практикують подвійне ціноутворення; газ на внутрішньому ринку для промислових користувачів продається за неринковими, заниженими цінами, водночас експортні ціни встановлюються на максимально можливому рівні». Можна пригадати й інші факти — про проголошення Росії ринковою державою. Це сталося 29 травня 2002 року під час двостороннього саміту. Тоді делегація Євросоюзу надала Росії ринковий статус без попереднього погодження з усіма державами-членами ЄС, що викликало бурхливу реакцію всередині Союзу як на рівні європейських інституцій, так і «єесівської» промисловості. Росію прийняли «авансом», за умови, що вона проведе додаткові ринкові перетворення, особливо у сфері енергетики. Цього, як бачимо, досі не сталося. Чи варто «кидатися» за подібних умов гострими заявами?

КОМЕНТАРI

Євген НIКОЛАЄВ , експерт Центру структурного прогнозування:

— Статус країни з ринковою економікою — це більше політичний, аніж економічний жест. Я приходжу до висновку, що сьогоднішні досягнення керівництва країни і довгожданий статус, дуже незначні. Але тому як інших немає, роздуваємо й афішуємо те, що маємо. Загалом, ринковий статус — зовсім не питання стану нашої економіки. Зате це мотив для політичних заяв російський політиків, які використовують сьогодні будь-які аргументи, щоб відстояти свою юридично не зовсім обґрунтовану позицію з газових питань. Знову ж висувають політичну тезу: якщо Україна з ринковою економікою, то нехай платить.

Олександр ОЛIЙНИК , експерт Iнституту реформ:

— Фактично країна, яка отримує статус країни з ринковою економікою, стає повноцінним суб’єктом зовнішньоекономічних відносин, світової загальноекономічної діяльності. Будь-які дискримінаційні дії, на зразок антидемпінгових розслідувань, недопущення на ринки інших країн, проти цієї країни, бізнесу країни, вже не будуть застосовуватися. Тому, незважаючи на те, що ми вже п’ятнадцять років вважаємо, що у нас ринкова економіка, лише зараз це буде підтверджено офіційно Євросоюзом та, за прогнозами, через місяць-півтора Сполученими Штатами. Відповідно набуття нашого членства в СОТ буде набагато легшим процесом, коли ми будемо мати такий статус. Та й можливі наші плани евроінтеграції будуть набагато простіше здійснюватися, коли ми будемо у рівному становищі з країнами ЕС. Але класичне правило говорить, що нема жодного закону без винятку і, відповідно, відносини Росії та України в газовій сфері чи проблематика плати Росії за Чорноморський флот є такими винятками. Рафінованих ринкових відносин в усіх сферах немає в жодній країні — кожна має певні обмеження. Тому, якщо є певні факти неринкового ціноутворення, не можна говорити, що це цілком неринкова країна. Це абсолютно заполітизовані речі, які переносяться на економічні відносини.