Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Євромрії потрібен закон

8 жовтня, 2008 - 00:00
НЕ ПІДЛЯГАЄ СУМНІВУ, ЩО УКРАЇНА Є ЧАСТИНОЮ ЄВРОПИ. ПИТАННЯ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, КОЛИ ГЕОГРАФІЧНА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ ПЕРЕРОСТЕ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНО-ПОЛІТИЧНУ? / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День» «НЕ ЛУСНЕ» ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Більшість українців свій вибір зробили на користь вступу країни до Європейського Союзу. І це підтверджується будь-якими опитуваннями громадської думки. А у зв’язку з нещодавніми подіями на Кавказі, коли в серпні цього року російські війська вторглися на територію Грузії, стала зростати підтримка населенням вступу України до Північноатлантичного альянсу.

І, здавалося, українська влада і політичний клас повинен був скористатися цією ситуацією і використати нові можливості для більш швидкої інтеграції як до європейських, так і до євроатлантичних структур. Але чомусь політики в цей час вирішили вкотре з’ясувати між собою стосунки. В результаті може виявитися, що країна опиниться ще далі від європейської спільноти і системи колективної безпеки. Але хоч що б відбувалося в країні, потрібно думати про те, як наблизити країну до європейських стандартів життя. І залишається сподіватися, що певну роль у цьому відіграє нещодавно створене Координаційне бюро європейської та євроатлантичної інтеграції, про роботу якого в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» розповідає його директор Вадим ТРЮХАН.

— Що стосується створення Бюро, ситуація виглядає досить логічно. Починаючи з 1998 року, в нашій країні ухвалювалася велика кількість документів, у яких декларувалися євроінтеграційні перспективи України. Спочатку була Стратегія інтеграції України до ЄС, потім Програма інтеграції України до ЄС, Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС, програма інформування громадськості, підготовки фахівців, низка різноманітних планів, заходів з виконання цих програм тощо.

Окрім того, 1998 року набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, покликана стати свого роду малою конституцією відносин Брюсселя з Києвом. Нарешті, 2005 року було підписано План дій Україна — ЄС як додатковий інструмент розвитку відносин Україна — ЄС. Але, незважаючи на велику кількість документів, реальних позитивних результатів щодо внутрішньої підготовки України до входження до ЄС не було.

— Чому?

— Тому що система органів, які відповідали за імплементацію політики європейської інтеграції, була досить розпорошеною. Міністерство закордонних справ координувало один аспект відносин, а саме — зовнішньополітичні та безпекові питання. Мінекономіки — питання торговельно-економічних відносин та секторального співробітництва. Мін’юст — питання, пов’язані зі співробітництвом у сфері юстиції, свободи та безпеки.

У 2005 році, коли вперше було запроваджено посаду віце-прем’єр-міністра у справах європейської інтеграції, яку обійняв Олег Рибачук, говорилось про наміри створити інституцію, яка б забезпечувала координацію політики європейської інтеграції. Йшлося і про міністерство, і про комітет, проте завершилося все механічним збільшенням граничної чисельності відповідного підрозділу секретаріату Кабінету Міністрів до 50 осіб. До речі, навіть це рішення так і не було реалізоване. Як уявляється, у 2005 році не вдалося реалізувати задекларовані наміри, бо дуже важко було зламати опір і консерватизм окремих міністерств та їхніх керівників, які не хотіли створення, на їхню думку, конкурентного гравця.

Віце-прем’єр Немиря йшов на посаду з чітким розумінням, що існуюче status quo необхідно рішуче ламати, бо інакше результат буде, як у відомій байці Крилова «Про лебедя, рака і щуку». Самотужки євроінтеграційного воза витягти не під силу нікому.

Головною причиною недостатньої ефективності євроінтеграційної роботи органів виконавчої влади була відсутність їхньої горизонтальної координації. По вертикалі бажаючих координувати традиційно вдосталь. А от механізму, який би забезпечував координацію по горизонталі, не існувало. Насправді ж потрібно, щоб існував своєрідний центр, який би відігравав роль такого собі дискусійного майданчика, де узгоджуються і стратегічні, і тактичні питання, які стоять на порядку денному відносин Україна—ЄС.

Виходячи з цього, починаючи з грудня 2007 року, ми відстоювали ідею створення Національного агентства європейської інтеграції, покликаного якраз відігравати роль такого центру. На жаль, в силу деяких об’єктивних та суб’єктивних факторів цю ідею не було реалізовано. Проте як продукт компромісу, врешті-решт 16 липня 2008 року було ухвалено рішення уряду про створення Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (далі Бюро. — Авт.) безпосередньо в рамках апарату уряду України.

— Пане Вадиме, ви сказали — дискусійний майданчик, але ж мова має йти про виконання конкретних завдань...

— Так. Існує два рівня підготовки та ухвалення рішень. Політичний — та технічний, чи експертний, якщо хочете. Парламент, Президент і Кабінет Міністрів розглядають та ухвалюють закони та підзаконні акти, які, як правило, пропонуються знизу. Нерідко у міністерств та інших органів виконавчої влади різні інтереси.

Якраз одним з основних завдань Бюро і є узгодження цих інтересів і спрямування зусиль всієї державної машини на забезпечення досягнення стратегічної мети — підготовку України до вступу до ЄС. Важливим елементом цієї роботи є недопущення прийняття будь-яких актів, які б суперечили acquis communitaire (законодавство ЄС). Віце-прем’єр-міністр Григорій Немиря як особа, яка відповідає за ці питання на політичному рівні, відстоюватиме ці позиції на політичному рівні, а Бюро озброїть його на експертному та забезпечить необхідну горизонтальну координацію. Важливим позитивним чинником в роботі Бюро стане також те, що його діяльність безпосередньо керуватиметься керівництвом секретаріату Кабінету Міністрів, яке здійснюватиме прискіпливе вивірення того продукту, який надаватиметься профільному віце-прем’єр-міністру та уряду.

І ще одне. Говорячи про «дискусійний майданчик», ми не маємо на увазі дискусію заради самої дискусії. Мається на увазі ухвалення в результаті дискусії набагато якісніших управлінських рішень та подальше забезпечення їхнього виконання. На це буде спрямовано щоденні зусилля Бюро.

— Які будуть важелі у Бюро, щоб забезпечити горизонтальну координацію між відомствами?

— Для цього не потрібно винаходити велосипед. Зараз ми маємо спільні органи, створені відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво. Це Рада та комітет з питань співробітництва та сім відповідних підкомітетів за напрямками співробітництва. До призначення Григорія Немирі українська частина комітету з питань співробітництва, яка, до речі, як з’ясувалося протягом цього року, може бути доволі ефективним колегіальним органом, збиралася не частіше одного разу на рік. Як правило, безпосередньо перед проведенням спільного засідання Комітету. Ефективність роботи української частини була нульовою. З весни цього року за ініціативою віце-прем’єр-міністра запроваджено регулярне щомісячне проведення засідань. Під час цих засідань не просто ухвалюються рішення з тих чи інших питань відповідно до суто формальної процедури. Це форум для узгодження позицій. Наприклад, по переговорах стосовно Угоди про асоціацію, в тому числі щодо зони вільної торгівлі.

Ще один майданчик для фахового розгляду спірних чи неузгоджених євроінтеграційних питань — урядовий комітет європейської інтеграції та міжнародного співробітництва, на якому узгоджуються позиції різних міністрів. Раніше керівники міністерств і відомств могли фактично усуватися від спільного вироблення позицій чи узгодження рішень, перекладаючи спірні питання на розгляд того чи іншого віце-прем’єра чи навіть прем’єра. Насправді ж міністри мають бути самодостатні в ухваленні рішень у ввірених їм сферах. Якщо компетенція пересікається, то має бути орган, де ця позиція узгоджується. Якраз рядовий комітет, який очолює віце-прем’єр-міністр Григорій Немиря, є тією ефективною платформою, на базі якої врегульовуються практично всі спірні питання.

Завдання Бюро саме і полягає в тому, щоб забезпечити глибоку аналітичну проробку будь-яких питань, які виносяться на розгляд УЧК чи Урядового комітету з питань європейської інтеграції та міжнародного співробітництва, з’ясувати можливі варіанти компромісних рішень, щоб їхні учасникі були готові до тих компромісів, які пропонуються віце-прем’єром як головою цих органів. Окрім того, Бюро буде присутнє в роботі семи підкомітетів, які є допоміжними органами комітету, а також братиме участь у переговорах України з ЄС.

Підсумовуючи цей блок, слід зазначити, що насправді Координаційне бюро не має повноважень, які має окреме міністерство чи відомство. Разом з тим, готуючи ті чи інші матеріали, які використовуються віце-прем’єр-міністром, обговорюються на УЧК чи Урядовому комітеті, цей орган має достатньо впливу на якість тих управлінських рішень, які, пройшовши горнило професійної дискусії, будуть ухвалюватися потім урядом.

— До речі, чи не виникне у Бюро проблем при співраці з Міністерством закордонних справ, яке фактично теж займається зовнішньою політикою, європейською і євроатлантичною інтеграцією?

— Це дуже добре запитання. До недавнього часу чомусь вважалося, що європейська інтеграція — це частина зовнішньої політики. Так, частково це справедливо, проте не більше, ніж на 5—10 відсотків. Решта ж 90— 95 відсотків — це внутрішня політика. Чому внутрішня? Щоб претендувати на вступ чи на отримання статусу кандидата на вступ до ЄС, потрібно задовольнити певні чітко визначені Євросоюзом критерії. В першу чергу йдеться про стабільність демократичних інститутів влади, наявність ринкової економіки, спроможність витримати конкуренцію на ринку ЄС. Це все внутрішні чинники. І саме Україна повинна зробити свою домашню роботу, незалежно від того, які вимоги ставитиме ЄС чи про які часові рамки вступу йтиметься в подальших переговорах. Це в інтересах України як незалежної суверенної держави, яка претендує на те, щоб бути авторитетною державою не лише в Європі, а й у світі.

— А як щодо запровадження європейських стандартів життя? Чи відіграватиме тут якусь роль Координаційне бюро?

— Існує певне кліше: «наближення України до європейських норм і стандартів». Насправді норми і стандарти десь перегукуються. Стандарти прописані в нормах, а норми містять стандарти. Абстрагуючись від загальної мети щодо вступу до ЄС (а це, власне, не може бути самоціллю), можна стверджувати, що для наших громадян важливо відчувати в реальному житті такий рівень норм і стандартів, який би був не нижчим, ніж середній по ЄС. Будь-який захід, чи то нарада, чи переговори чи конференція, якраз на це і спрямовані. Крок за кроком ми маємо підтягувати країну до того рівня життя, який є в ЄС. Це комплекс взаємопов’язаних питань.

— До речі, на вашу думку, коли реально можливо підписати Угоду про асоціацію? Президент нещодавно заявив, що політична частина угоди готова на 80 відсотків, а економічна — на 40 відсотків.

— У будь-яких переговорах, якщо їх ведуть професійні переговірники, діє принцип: Nothing is agreed until everything is agreed — нічого не погоджено, поки не погоджено все. Бо інколи буває, що погоджено 99 відсотків тіла договору, але всі ці відсотки не мають жодного сенсу без погодження останнього ключового абзацу. Тому, на мою думку, не можна чітко прогнозувати, скільки часу займуть ті чи інші переговорні процеси. Аналогічно у випадку з Угодою про асоціацію. Натомість украй важливо забезпечити підготовку якісного документу. Ця угода не повинна сліпо повторювати європейські угоди про асоціацію, які укладалися на початку 90-х років. Світ пішов набагато далі. Вона не повинна сліпо копіювати угоду з Чилі чи середземноморськими країнами, бо там немає євроінтеграційної перспективи, оскільки ці країни не відповідають географічному критерію членства. Коли створюється щось якісно нове, прогнозувати якісь терміни на порядок складніше. Єдине, як на мене, що важливо, окрім змісту, — це домогтися того, щоб переговори були завершені у максимально короткі та розумно обгрунтовані терміни. Ми не повинні допустити повторення досвіду зі вступом до СОТ — процесу, який зайняв понад 14 років.

— Пане Вадиме, ми говорили в основному про європейську інтеграцію, але до повноважень Координаційного бюро входить і євроатлантична інтеграція. Як відбуватиметься розподіл роботи з координації європейської та євроатлантичної інтеграції?

— Тут ситуація виглядає наступним чином. Щоб відповідати тим нормам і стандартам, які є в НАТО і які великою мірою перетинаються зі стандартами ЄС і більшою мірою стосуються цивільних, а не військових аспектів, Україні потрібно мати чітку горизонталь органів влади, які забезпечують виконання документів, укладених з НАТО. Йдеться про два документи: План дій Україна-НАТО і щорічний Цільовий план Україна—НАТО. Коли буде отримано План дій щодо членства в НАТО, то відповідно Україна повинна буде виконувати й зобов’язання, які вона візьме в рамках нового рівня відносин з Альянсом. На даний момент, на жаль, дієздатної горизонталі практично немає. Існує міжвідомча комісія з підготовки України до вступу в НАТО на чолі з першим заступником міністра закордонних справ, проте, як відзначено у відповідному рішенні РНБО від 21 березня ц. р., її робота у 2006—2007 роках була «малорезультативною». З огляду на це, тим же рішенням Кабінет Міністрів України зобов’язано вжити заходів щодо «підвищення ефективності координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади України з питань реалізації державної політики щодо співробітництва з НАТО...» Окрім того, уряд мав підготувати пропозиції щодо національної системи координації співробітництва з Альянсом. Вони були підготовлені у визначені терміни. Наразі триває їхнє міжвідомче погодження. Сподіваюся, що невдовзі буде підписано відповідний указ Президента України.

Одне з головних завдань Бюро полягатиме в забезпеченні виконання чіткого плану інформування суспільства і надання об’єктивної інформації про те, що таке НАТО, чим воно займається, які воно сповідує принципи, якими методами воно діє. На жаль, до цього часу робота з роз’яснення, з інформування суспільства системно фактично не велася. І тому суспільство до цього часу пронизане стереотипами Радянського Союзу, згідно з якими НАТО є «агресором».

На моє переконання, ситуація давно вже змінилася корінним чином. Зараз НАТО не те. Це союз, у якому зібрані країни з найвищим рівнем демократії. Це організація, яка заохочує розвиток демократії на континенті й світі. Вона не зазіхає на чиїсь інтереси, на чиюсь незалежність чи суверенітет.

— Чи буде Координаційне бюро робити свої пропозиції щодо необхідності виділення коштів на програму інформування населення про НАТО?

— Безперечно, Бюро гратиме в цьому сенсі ключову роль. По-перше, одне з головних завдань полягатиме у виконанні ухвалених програм інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Також ми будемо займатися моніторингом того, як виконуються передбачені заходи, перевіркою якості їхнього виконання. А найголовніше — ми здійснюватимемо аналіз ефективності тих чи інших заходів у рамках програм. І, відповідно, будемо наполягати на їхньому коригуванні. Суть не в коштах, а в якості тих чи інших заходів, які реалізовуватимуться в рамках тих чи інших програм.

— Пане Вадиме, як можна буде оцінювати роботу Координаційного бюро? За якими показниками чи критеріями?

— Ви знаєте, відповідь на ваше запитання доволі проста. Результати нашої діяльності оцінюватимуться в залежності від якості документів, які укладатимуться спільно з Євросоюзом та Північноатлантичним альянсом, якості законів чи підзаконних актів щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, які ухвалюватимуться в Україні, темпів, з якими будуть наближатися норми та стандарти, що діють у нашій країні, до норм та стандартів ЄС. Врешті-решт, якість сприйняття суспільством європейської та євроатлантичної інтеграції буде віддзеркаленням результатів роботи Координаційного бюро. Думаю, що через рік чи півтора частково відповіді на ці запитаннями ми отримаємо. Проте, оскільки це процес тривалий, для серйозних результатів нам потрібно як мінімум два-три роки.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments