Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Коли пращури зобов’язують...

Львівський бізнесмен ініціював відновлення церкви ХVI століття у рідному селі
31 січня, 2009 - 00:00

38-річний львів’янин Степан СОПКІВ — директор Майнової інвестиційної компанії «НЕП», яка займається залученням інвестицій із Західної Європи на українські підприємства. Його діяльність заслуговує на повагу. Йдеться не лишень про бізнес. Степан став куратором-волонтером реставрації дерев’яної церкви ХVI cтоліття — національної пам’ятки архітектури у рідному селі Кліщівна Рогатинського району Івано-Франківської області. Це храм, у якому вціліли одні із найстаровинніших ікон у Західній Україні. На них біблійні сюжети намальовані на липових дошках, а замість фарб використано настоянки цибулі й вишень, глоду й кропиви! Та ще й навколо тієї справи згуртував сільську громаду! Фактично, це — культурний відгомін побудови громадянського суспільства.

— Степане, що вас спонукало взятися за кураторство реставрації церкви, а не, наприклад, поповнення фондів сільської бібліотеки?

— Кліщівнянська церква святого Миколая — пам’ятка архітектури національного значення (її охоронний номер 1192-Н). Одна із найдавніших на теренах Західної України. За переказами, вона збудована місцевими жителями 1572 року. Ця дата також написана на четвертому брусі знизу західної стіни бабинця (тієї частини храму, де стоять жінки. — Ред.). Цьогоріч минає рівно 300 років, як споруда була відновлена після пожежі. Тоді її перенесли на мальовничий горбик поблизу цвинтаря і відбудували із вцілілого та нового дерева. Відбудовою займався священик Вітвицький. Я також походжу з роду Вітвицьких, звідки вийшло багато священнослужителів. Між іншим, деякі з них, як записано у церковних книгах, були настоятелями Кліщівнянської парафії, починаючи приблизно від 1623-го і до 1803-го — усі роки поспіль. Мабуть, перейнятися долею цього храму мені на роду було написано. Знаєте, це коли пращури зобов’язують. До речі, фантастичне відчуття, на жаль, забуте в наш час. В останнє буремне століття зв’язок між поколіннями українців був перерваний. От і виходить, що кожна генерація, витрачаючи силу-силенну часу та енергії, не переймала, а сама визначала цінності та пріоритети, почуваючись при цьому осиротілою чи навіть частково втраченою. Бо їй у спадок не було передано бодай олов’яного персня чи посрібленого портсигара...

— Які виникли труднощі під час реставрації пам’ятки архітектури національного значення? До речі, держава бере у цьому якусь участь?

— Ще коли триста років тому церкву перенесли на нове місце, її поклали просто на землю. Тому після танення снігу чи дощів вода постійно підмивала храм, від чого нижні дерев’яні пласти згнили, а верхні — поросли травою та мохом. Він навіть похилився. Колись недбало перекритий бляхою дах теж протікав. Було очевидно, потрібна негайна реставрація. Півтора-два роки тому, коли я навколо цієї справи згуртував сільську громаду на чолі із сільським головою, невдовзі з’явилася фірма, як ми гадали, реставраційна. Коли почався розбиратися дах, місцеві мешканці тішилися, мовляв, нарешті йдуть відновлювальні роботи, та коли дійшло до стін, почали бити на сполох.

Церква дуже добротно і складно побудована: кожне дерево своїм специфічним «замком» з’єднується з іншими. (Саме красу фасаду творять краї дерев). Оскільки «реставратори» не могли їх розщіпити, то взяли і повідламували ломом... Коли одного разу я приїхав зі Львова, дерева були розкидані по болоті та снігу. Їх нібито мали відвезти до складів у Галич — щоб кожне відновити. До слова, у Львівській області така сама церква була продана з метою на виручені гроші закінчити ремонт нової кам’яної... Отож, як згодом з’ясувалося, фірма «Альянсбуд» з міста Богородчани Івано-Франківської області зовсім не реставраційна, а будівельна... І ліцензію має на виконання лише будівельних робіт... Після моєї зустрічі з губернатором Івано-Франківщини Миколою Палійчуком у Кліщівну було відряджено спеціальну комісію, а потім — справді реставраційний кооператив «Зодчий». Останній вжахнувся від фактичного знищення церкви! На сьогодні складено перший та частково другий поверхи. До речі, поряд із новим максимум використовується старе дерево, яке, як кажуть старі люди, намолене вже сотнями років.

А щодо участі держави... Реставрація здійснюється за бюджетні кошти. Кліщівнянська церква увійшла у перелік тих національних пам’яток архітектури, яким виділено кошти на відродження.

— Село, звідки ви родом, дуже відповідально поставилося до справи реставрації церкви. Степане, на ваш погляд, українці почали більше цікавитися своїм корінням?

— Я бував у багатьох країнах. Наприклад, мене вразило, як відбудували Дрезден після майже цілковитого знищення. Чи як причепурюють Краків і яке ставлення у поляків до власного минулого. Порівнювати різні народи, різні місця — справа невдячна. Однак багато славних і захоплюючих історичних місцин є й у нас. На моє переконання, українці дедалі більше цікавляться своєю історією як у вузькому, так і широкому значенні.

Як відомо, українці ще донедавна обороняли свої святині. Мабуть, найстрашнішим для українських дерев’яних церков вважався 1962 рік — час правління Микити Хрущова. Тоді ці пам’ятки масово спалювалися. Часто люди, аби запобігти такому цілеспрямованому знищенню, перетворювали храми на склади... Технології опору свого народу теж варто досліджувати й знати.

— Коли реставрація церкви буде закінчена? Між іншим, у храмі відправлятимуться літургії?

— Наприкінці весни-початку літа закінчимо «грубу» роботу. Залишаться тільки декоративні роботи. А щодо того, чи відправлятимуться служби... Відправлятимуться. Щоправда, тільки святкові. У селі є ще одна церква — нова й велика, де служаться панахиди, вранішні, вечірні... Оскільки храм, що реставрується, носить ім’я святого Миколая, планується, що перша святкова літургія у ньому відбудеться саме 19 грудня. Приїжджайте! Кліщівна — надзвичайно мальовниче село. Я, наприклад, щоб набути душевної рівноваги, зі Львова їду сюди. Переконаний, час від часу кожному потрібна така змістовна історична пауза серед життєвої суєти.

Розмовляла Надія ТИСЯЧНА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments