Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Лариса Зіновіївна Роднянська померла в суботу

Словам цим доведеться вірити
7 вересня, 2004 - 00:00


Хоча б тому, що вчора в Будинку кіно співав Синатра, якого вона любила, а вона лежачи приймала квіти — на сцені. Слухала вона, здається, уважніше за все Синатру, щоб не чути ці розгублені дурниці — адже, безсумнівно, у всіх виходила справжня нісенітниця! Адже це абсурд — подумати лише! — як із нею можна попрощатися назавжди?.. Тут вона часто сміялася і говорила в зал — зазвичай про кіно, знову нею зняте. Зазвичай вона говорила не «кіно», а «картина», як це було прийнято раніше у її світі і в її сім’ї. І всі, безсумнівно, пам’ятають цю чудову картину — тут на сцені вона одного разу, розчервонівшись, танцювала у свій день народження з молодими людьми. Їй дуже пасували красиві молоді люди — так думали всі в залі, милуючись і дивуючись її дівчачому лукавству. Лариса Зіновіївна так і не постаріла — вчора вона приймала тут квіти лежачи, велична і непереможена красуня, а молоді люди горбилися, схиляли перед нею голови, прикрашали її ложе вересневими квітами і йшли старіти.

Поряд стояв і дивився на це її улюблений, єдиний дорослий син. Розповідаючи про неї своїм друзям, він міг говорити так: «На той час маминим кавалером був Такий-то». У цьому було захоплення і схиляння перед красою її життя. Вона передала йому свою любов до краси Жити. Лариса Зіновіївна це життя завжди шалено хотіла. Вона його жадібно брала — і сину передала це жадання до життя в кров. Вона, розповідаючи про нього друзям, називала його не інакше як Олександр Роднянський. У цьому була гордість за свого хлопчика, який прославив її прізвище. Він вийшов у неї такий красивий і талановитий. Так вона говорила про нього, як про своє найголовніше щастя — говорила тут, у Будинку кіно, у свій останній день народження. Вона сама встала і оголосила його останнім. А всі тоді зашуміли, замахали на неї руками. Їй подобалося, як на неї тоді всі налетіли. Вона теж не хотіла собі вірити.

Учора все було, як вона любила. До неї прийшли всі. Всі були одягнуті красиво і причесані красиво — старалися, готувалися для неї. Вона б не схвалила іншого сценарію — адже це її «картина». Як вона любила — поряд стояла вся її красива сім’я, її сім’єю повинні були милуватися. Шкода, правда, що довелося їм бути у всьому чорному. Адже було чорно…

Дорога красуне, Ларисо Зіновіївно Роднянська… Доведеться повірити Вашим словам і правді Вашої останньої «картини»… Та лише, пробачте, не відразу…

Продовження теми на стор. "ДЕНЬ УКРАЇНИ"


Ольга ГЕРАСИМ’ЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments