Майдан-2004 — початок шляху
Учора країна відзначала третій ювілей помаранчевої революції. Коли цей матеріал готувався до друку, на Майдані зібралося близько 150 осіб. Причому більшість — журналісти. Особливу увагу привертали танці колоритних стареньких, одягнутих у помаранчеві хустки. (Очевидно, не дає їм спокою слава баби Параски.) Кияни ж досить байдуже пробігали повз Майдан у своїх справах...
Проте відрізнилися представники молодіжної організації «Нашої України». Вони розклали на Софійській площі величезний прапор України розміром 1300 кв. метрів. Постоявши з прапором недовго на площі, молоді люди його скрутили і пішли.
Звичайно ж, учора було і привітання від Президента. «Я твердо вірю в наш успіх. Україна не зійде зі шляху демократії... Тут зник страх, тут гідність здатна перемогти приниження, тут росте наше покоління надії — покоління вже вільних людей».
А Юлія Тимошенко своє привітання розмістила на сайті «Української правди». «Шляху назад немає», — переконана Тимошенко. «Ніякі універсали, круглі столи й меморандуми не в силах скасувати велич нашої революції, велич Народу України».
Вона вбачає певну символіку в тому, що майже день у день із річницею революції збирається на своє перше засідання нова Верховна Рада. «Парламент, в якому ті сили, що стояли на Майдані, знову отримали більшість», — підкреслює політик. «Незначне, — кажуть прихильники так званої широкої коаліції. — Ось біда яка велика, — іронічно відповідаю я їм. У Данії успішно працює коаліція з перевагою в один голос. А в нас цілих три. Які проблеми? Якщо в датському королівстві все гаразд, всупереч Шекспіру, то чому в нас повинно бути за Лесем Подерв’янським (див: «Гамлет»)».
Дійсно, на цих виборах, хоч і з невеликою перевагою, перемогли «помаранчеві» сили. І мабуть, це — головний результат Майдану. Попри все розчарування, в країні є стабільна більшість, яка хоче, щоб Україна була суверенною, європейською країною. Щоб Україна була самостійним геополітичним гравцем і не озиралася на північного сусіда...
Із 2004 р. у нас почався новий етап складного процесу самоідентифікації. Ми намагаємося заново осмислити свою історію, знайти своє місце у світі. Намагаємося з малоросів перетвориться в гордих українців. Ми тільки на початку цього шляху, не все в нас виходить, але обов’язково вийде. Адже після 2004-го ми реально можемо впливати на долю країни, й наш вибір — не формальність. Сьогодні при владі одні політики, завтра будуть інші. І тільки від нас залежить, якими вони будуть. Це право нам дав Майдан. Вірніше, ми його взяли.
