Майже прорив
Віктора Ющенка вітали в Сполучених Штатах як героя. Однаково прихильно до помаранчевого лідера ставилися і українська діаспора, з якою Президент мав зустріч у Чикаго, і представники американського керівництва. Невичерпаний кредит популярності забезпечив Віктору Ющенку щиросердний прийом за океаном. Чи забезпечив, однак, цей кредит конкретні результати?
Захоплення Україною — не довічне. Схоже, помалу це починає розуміти й українське керівництво. За усіма показниками візит Віктора Ющенка до Сполучених Штатів — досить успішний. Причому на всіх напрямках. Перший — політичний. Він провів переговори з найвищими посадовцями, атмосфера симпатії була присутня під час кожної зустрічі. (Не став на заваді ані скандал із контрабандним продажем Україною ракет Ірану, ані рішення Києва вивести свої війська з Іраку). Виступ перед двома палатами американського парламенту — теж подія не буденна. Американські депутати доволі прискіпливо ставляться до відбору ораторів з-за кордону за конгресовою трибуною: досі такої честі не був удостоєний жоден керівник пострадянського простору. Саме на сьогодні запланована промова Президента України в Конгресі. Другий напрямок — конкретних досягнень. У будь-якому випадку про реальні результати візиту Віктора Ющенка можна буде говорити лише через певний час, оскільки окремі домовленості-пропозиції мають більше довгостроковий характер. Приміром, поки що складно спрогнозувати, наскільки дослухається до запрошення українського лідера американська бізнес-еліта. «Я вас запрошую як президент, як колишній глава Нацбанку. Настав той час, коли ви у своїх записних книжках повинні записати один маршрут, куди вам потрібно вилетіти, що потрібно зробити — це Україна, місто Київ, там, де вас ждуть, там, де ви бажані», — заявив Віктор Ющенко, виступаючи перед представниками відомих американських компаній у Торговельній палаті США у Вашингтоні. «Україна вас потребує, вас не вистачає Україні. Будьте сьогодні з нами. Нехай Бог благословить Америку і нехай Бог оберігає Україну», — сказав Президент на завершення зустрічі з бізнесменами, після чого увесь зал встав, вибухнувши аплодисментами. Подальший прихід серйозних іноземних інвестицій залежить передовсім від зусиль українського уряду в створенні необхідних для цього умов. Запрошення, пропозиції, обіцянки побороти корупцію, які так і залишились на декларативному рівні, лунали і від попереднього керівництва... Попри все, Віктор Ющенко і Джордж Буш, згідно зі спільною заявою, досягли цілої низки конкретних домовленостей — підтримка щодо вступу України до СОТ, скасування поправки Джексона — Веніка, виділення додаткових $45 млн. на завершення Чорнобильського укриття... Віктор Ющенко, крім того, закликав США взяти участь в «реанімації проекту Одеса — Броди», а також співпрацювати в реалізації нової ініціативи зі створення газотранспортного консорціуму вздовж Каспійського узбережжя. Третій напрямок — громадського сприйняття. Пересічні американці, судячи з усього, були не менш раді приїзду Віктора Ющенка, аніж керівництво країни. Американська преса в цілому досить позитивно відгукувалася про перебування делегації українців. «Символічна та обставина, що Віктор Ющенко приїхав до США як рекламна афіша поширення демократії на нові куточки планети у той момент, коли адміністрація Буша загострює свою увагу на демократизації — особливо в арабському і мусульманському світі — як головної мети своєї зовнішньої політики», — пише Christian Science Monitor.
«Український Президент розпочав поїздку по США, під час якої йому виявляють величезні почесті. У США захоплені вождем минулорічного демократичного перевороту», — так відгукується про візит українського лідера швейцарська Neue Zuercher Zeitung.
Демократичний приклад нової України і її нового лідера продовжує лишатися популярним у світі. Скидається на те, що кожен закордонний політик вважає за особливу честь сфотографуватися поруч із українським керівником. Для Джорджа Буша присутність Віктора Ющенка була корисною ще й для того, аби довести виправданість своєї зовнішньополітичної програми. На прес- конференції американський президент кілька разів згадав Ірак, Ліван у контексті демократичних перетворень. Український лідер при цьому відігравав роль своєрідного живого втілення американських намірів демократизувати світ. У цьому плані виглядає досить показовим рішення Буша і Ющенка докласти зусиль у поширенні свобод — на Кубі і в Білорусі. По ідеї, до Києва з такою пропозицією звертаються вперше. Раніше було навпаки — Україна фігурувала у резолюціях, де містилися заклики до поваги прав людини. Не менш важливим є обіцянка двох лідерів співпрацювати задля мирного розв’язання конфліктів у Грузії і Молдові. У цьому особливої новини немає, оскільки Київ і раніше виступав активним посередником у врегулюванні територіальних проблем у цих державах, однак саме сьогодні перед Україною відкриваються реальні можливості заявити про себе як про впливового регіонального актора.
Справжнім проривом можна вважати заяву президента США щодо намірів України приєднатися до НАТО. Хоч сам Віктор Ющенко уникнув публічних заяв з цього приводу (йшлося, як завжди, про абстрактне приєднання до європейських та євроатлантичних структур), однак немає сумнівів, що питання інтеграції України до Альянсу всерйоз обговорювалося під час візиту. Інакше не з’явилося б відповідного формулювання і в спільній президентській заяві: «Сполучені Штати підтримують прагнення України до НАТО і готові допомагати Україні досягати своїх цілей, надаючи підтримку у проведенні складних реформ. Сполучені Штати підтримують намір запропонувати Україні під час зустрічі міністрів закордонних справ Альянсу у Вільнюсі (Литва) наприкінці цього місяця Інтенсифікований діалог із питань членства». Це, звичайно, не членство, однак суттєвий сигнал, що членство — не за горами. (І в цьому плані саркастичні зауваження російських журналістів, що Україні знову вказали на своє місце, мовляв, вона не готова до приєднання ані до НАТО, ані до ЄС, зовсім не доречні). Аби приєднатися до Інтенсифікованого діалогу потрібно теж відповідати визначеним критеріям, інакше Україна могла б виконувати нові зобов’язання в рамках цієї ініціативи ще за часів минулого керівництва, яке висловлювало відповідне прагнення.
Чого не вдалося досягнути? Перед візитом до Президента зверталися батьки українського репортера Тараса Процюка підняти питання загибелі їхнього сина в Іраку. Вони хочуть знати, чому США не погоджуються визнати самого факту вбивства, нехай і ненавмисного. Батьки також просять посприяти в отриманні від американської сторони компенсації. Якщо про це і йшлося під час зустрічі Віктора Ющенка з американським керівництвом, то не публічно (принаймні на час підготовки цього матеріалу відповідна інформація була відсутня). Хоч секретар РНБОУ Петро Порошенко заявляв, що це питання — яким би непростим воно не було для американських партнерів — підніматиметься...
Про «касетний» елемент візиту Віктора Ющенка фактично не згадувалося. Хоч за кілька тижнів перед візитом існувала інформація про можливу зустріч Президента з колишнім охоронцем Леоніда Кучми Миколою Мельниченком, згодом з’ясувалося, що подібне «рандеву» не стоїть на порядку денному президентського візиту. Як поінформувало радіо «Свобода», з володарем скандальних плівок мав зустрітися цими днями Генпрокурор Святослав Піскун. Однак, за словами екс- депутата Олександра Єльяшкевича, «в останню хвилину Піскун повідомив, що він не приїде до США, і фактично зірвав цю зустріч, яка мала відбутися під час візиту Ющенка вранці у вівторок»...
...Такими стали результати лише першого дня перебування Віктора Ющенка в США. Закордонне спостереження за Україною крізь помаранчеві окуляри дає поки що бажану віддачу. Що буде після цього? «Нову еру» підйому, як і період спаду відносини Києва і Вашингтона вже переживали. Такий досвід мав би відповідно загартувати українських політиків, дипломатів. Цей же досвід мав би навчити іншому — вмінню говорити не лише те, що від тебе хочуть почути.
