Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Моя думка

20 листопада, 2004 - 00:00

TD>

Перед виборами 1999-го я написала статтю, яка називалася «Тест на наявність народу». Сьогодні перечитала (/4653/)... Тема важлива і актуальна. Як пишуть у темниках — витворі останньої п’ятирічки.

Кілька цитат:

* «Непросто робити газету, коли в країні чути хрускіт кісток тих, кого ламають об коліно, роблячи безвільними, примушуючи плазувати, залякують або обіцяють, що «війна» все спише, а в разі перемоги — країна «на три дні — ваша»... Непросто, але абсолютно необхідно. Нині заведено давати рокам визначення, на мій погляд, 1999-й — це рік громадянської позиції»...

* «Я вважаю, що головна причина в тому, що досі влада в Україні — не українська. (Йдеться, звичайно, не про етнічні ознаки). Вона за своєю суттю — не для людей України. Дехто при владі, як особливий вид номенклатури, взагалі не належить ніякому народові. Правомірною є універсальна порада (вона стосується і дуже завзятих «лівих», і фанатичних «західників»): перш ніж зайнятися політикою — знайди свою Батьківщину»...

* «У цих виборах доведеться утвердитися: ми українці чи «хохли», ми — нація, народ? Чи випадкові сусіди?»

...Кандидат, якого ми підтримували, у 1999-му програв — чесно, мужньо і гідно. Свій виступ у ніч виборів на каналі «1+1» я ще й зараз не можу дивитися. Зашкалює від напруження і від болю. Не лише тому, що було втрачено унікальний шанс (адже програмна планка, яку відстоював тоді кандидат у президенти Євген Марчук, ще й досі не досягнута — НАТО, демократичні соціальні стандарти Євросоюзу, реабілітація УПА...), а й тому, що занадто багато було тоді навколо страху, байдужості, підлабузництва, підлості, зради. Найперше, в так званій еліті... Це — а не лише адмінресурс — продовжило життя цього режиму.

Вранці, після поразки, я сказала своїм журналістам: «Вони перемогли, але ми були праві».

Ну а згодом усе, що ми разом пережили: вбивство Гонгадзе, Александрова, страшні репутаційні втрати для України — «касетний скандал», новий виток корупції, Скнилів, трагедія з Ту-154 — ще й досі не заліковані. А тепер ще й загроза розколу. Всього цього можна було уникнути. Не було єдності. Був лідер, не було народу.

Не було ТАКОГО народу, як тепер — на вулицях і на виборчих дільницях. Але нинішній — теж не сам по собі з’явився: «декабристи розбудили Герцена»...

Я люблю казати: каструля закипає з країв. У 1999-му вона почала, тепер цей процес дійшов, схоже, вже до температури 99,9 градуса. Крім роботи свідомих громадян (де б вони не працювали) і опозиції, додайте фактори, яких не було п’ять років тому: інтернет, не такі потужні, та все ж, опозиційні TV-ресурси...

Підросло в нових умовах молоде покоління: тим, хто тепер голосує, у 1999-му було 13 років!

А головне — небачена активність: зрiлiсть людей... І підтримка лідера, який говорить з народом його мовою.

Я не буду говорити про Віктора Януковича. Знаю, що він не дуже хотів брати участь у всьому цьому.

Я не буду аналізувати, що мені подобається, а що не подобається у Віктора Ющенка.

Дії представникiв влади грубі й аморальні, відхід їх від дотримання національних інтересів зробили зайвою цю розмову. Звертаю увагу на вислів добре відомого Марата Гельмана: «...впервые, когда Путин был в Украине, стало понятно, что, может быть, для нас гораздо более ценным является непосредственный контакт с украинцами. Прямой эфир Путина на украинском телевидении показал — этот контакт возможен и без политиков-посредников (! —йшлося про кандидатів у президенти. — Ред.). Это положительный опыт».

Стало абсолютно очевидно, що «український вибір» у 2004-му має дуже високу ціну. Ось чому кожен повинен прийти на вибори і проголосувати по совісті.

Лариса ІВШИНА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments