Мова росте елементарно, разом з душею народу
Іван Франко, видатний український письменник, поет, публіцист

На смерть інтернету

7 лютого, 2007 - 00:00

Інтернет помер. Жодних сумнівів: він покинув нас. Точна дата кончини нез’ясована; небіжчика весь час супроводило розмаїття суспільно-шумових ефектів, через які трагічна подія лишилася непоміченою. Але відомо, що майже від самого народження в 1965 році, коли у США в рамках оборонних досліджень було встановлено зв’язок між двома комп’ютерами, він потерпав від цілого букету як уроджених, так і інфекційних хвороб, несумісних із життям. Біль утрати стає ще відчутнішим, коли згадуєш, які сподівання покладалися на неймовірний винахід. Говорили про новий ступінь свободи, про цивілізаційний стрибок, про те, що світ радикально зміниться, адже для Мережі нема ані кордонів, ані авторитетів. Інтернету приписували самостійну гуманітарну й мистецьку якість; констатували появу мережевої «сетератури». До хору славослів’я долучалися такі потужні голоси, як нині підзабутий письменник Умберто Еко, котрий цілком серйозно розмірковував над відповідністю різних програмних продуктів естетиці тієї чи іншої християнської конфесії. І все було б добре, якби не одна системна вада: люди.

Через два роки після історичного сеансу зв’язку в США по другий бік Атлантики, у Франції, вийшла книга знаного культуролога і мислителя Гі-Ернеста Дебора «Суспільство спектаклю». Дуже спрощено основна її думка така: влада і керівні верстви замість реальності демонструють суспільству суцільний безпроблемний спектакль. Провідники тотальної трансляції — мас-медіа, передовсім ТБ, і велика частина мистецтва — масової літератури, кінематографа тощо. Буквально за рік викладеними в книзі ідеями пройнялося все французьке студентство; наслідком стала знаменита молодіжна революція у травні 1968 року.

Але зараз про інше. Зробившись доступним, інтернет майже миттєво перетворився на найубогішу частину того спектаклю. Тобто на несмішну карикатуру, на те ж таки телебачення, на той же кінематограф, на ті ж макулатурні романи. Аби впевнитися в цьому, досить зайти на популярний інтернет-форум і спробувати віднайти бодай з десять користувачів, котрі б писали без граматичних помилок і не поводилися по-хамськи. Ба — більше: модною заведенцією стало калічити мову навмисне, видаючи те за неабиякий шик. Пізнавальною може також бути і спроба знайти більш- менш докладну і серйозну аналітику з будь-якої теми, не передруковану з паперових джерел, а народжену, так би мовити, мережевими діячами. Може, і знайдете. Але доведеться перелопатити тонни, кілометри, гігабайти словесного проносу. Взагалі переважна частина користувачів незалежно від статі й віку підпадає під дві категорії: домогосподарки і гімназисти. Перші здебільшого заходять побазікати, причому на будь-який сайт, хоч про кіно, хоч про політику. Це базікання-трьоп має бути максимально беззмістовним, а в разі виникнення дискусії аргументи будуть на рівні «Чому? — По качану!» Щодо «гімназистів», то для цих головна втіха — ховаючись за інет-анонімністю, облити співрозмовника брудом. Причому і ті, і ті не просто користають з Мережі — вони значною мірою створюють її. Продукти їхньої життєдіяльності — у вигляді нацистських сайтів, порносайтів, кретинічних чатів, тої-таки нездарної «сетератури» й іншої гидоти — на кожному кроці.

А як же свобода? Ніяк. Он у Китаї потужний ІТ-сектор. І цілком контролюється силами безпеки. А хто спроможеться залізти куди не треба — вирахують і посадять. На багато-багато років.

Можна чимало про це писати, але смуток оповиває клавіатуру. Будуть емейли, і буде різноманітна віртуальність, і всі надалі вдаватимуть, що нічого не сталося. Проте Його — електронного месії — більше не буде.

Прощавай, незаконнонароджена дитино Пентагону! Ти була занадто хорошою для нас.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments