Нація - це невсипуща внутрішня «боротьба» сил формотворчих і ідеєтворчих з інертною масою («більшістю») етносу.
Євген Маланюк, український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

Не змішуйте Мазоха із Садом!

На камерній сцені Львівського театру імені М. Заньковецької репрезентували п’єсу «Венера в хутрі» за твором Леопольда фон Захер-Мазоха
4 червня, 2010 - 00:00
ФРАГМЕНТ ВИСТАВИ ЛЬВІВСЬКОГО ТЕАТРУ ІМ. МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ «ВЕНЕРА В ХУТРІ». У РОЛІ ВАНДИ — АЛЬБІНА СОТНИКОВА. ЛЕОПОЛЬД ФОН ЗАХЕР-МАЗОХ — АНДРІЙ СНІЦАРЧУК (ЛІВОРУЧ), СЕВЕРИН — АНДРІЙ ВОЙТЮК / ФОТО АНДРІЯ КУБ’ЯКА

Режисер-постановник вистави — народна артистка України Таїсія Литвиненко. «Я взялася за «Венеру» не через моду на Мазоха, — розповіла «Дню» Таїсія Йосипівна. — Цей роман подарував мені син, і коли я почала читати твір, то наштовхнулася на монолог Ванди про її батька. Тоді й подумала, що цей монолог міг би бути і моїм монологом. Батько мене не то що любив — обожнював: шив чудові сукні й сарафани, на шістнадцятиріччя купив модельні туфлі, а на двадцятиріччя я отримала в подарунок хутро — щоправда, не соболине, а штучне, але дуже гарне, біле, з Парижа. І я справді відчувала себе королевою. Мене навіть у нашому селі називали «Цариця Йосипова». Завдяки тим дуже теплим і щирим взаєминам з батьками сьогодні я саме така. А у «Венері» я мала намір говорити не стільки про сексуальні речі, як про виховання, тобто акцентувала увагу на моральних речах. Зацитую Мазоха: «В усі часи лише серйозна, глибока освіта творила моральний характер. І так мужчина, навіть коли він корисливий, коли він зловмисний, завжди дотримується принципів, а жінка дослухається до почуттів. Не забувай цього і ніколи не почувайся безпечно біля жінки, яку кохаєш».

А ще Таїсія Литвиненко додала, що хотіла б, аби після перегляду вистави люди перечитали цей роман і не змішували Мазоха із Садом.

Вистава «Венера в хутрі» малофігурна — у ній зайнято чотири актори. Постановку режисер розрахувала тільки на один акторський склад, і в цьому, мабуть, нічого дивного, бо всі персонажі, без перебільшення, — стовідсоткове влучання в яблучко. Це можна сказати і про заслужену артистку України Альбіну Сотникову (Ванда), і Андрія Войтюка (Северин), Андрія Сніцарчука (Леопольд фон Захер-Мазох), і Олександра Норчука (грек Алексіс).

Варто зазначити, що глядачі отримали задоволення не лише від гри акторів, а й від музичного оформлення вистави, особливо від пісень у виконанні української Бйорк — Мар’яни Садовської (до речі, колишньої львів’янки). Неможливо не відзначити й чудового перекладу матеріалу з німецької, який здійснила теж львів’янка Наталка Іваничук. «Вистава має яскраве іронічне зерно, і це мені справді заімпонувало: актори в образах своїх героїв не стільки страждають, скільки бавляться, сміються один з одного, іронізують навіть над поважністю почуттів», — сказала Наталка після перегляду вистави.

Репетиції «Венери», розповідає Таїсія Литвиненко, перебігали дуже легко. Із власних вражень скажу, що дуже легко (і навдивовижу швидко) перебігає й сама вистава, яка триває без перерви дві з половиною години.

Постановка «Венери в хутрі» — перша у Львові. «А може, й в Україні», — робить висновок Таїсія Литвиненко. Щойно випустивши прем’єру, режисер готує ще три: «Даму з собачкою» за Чеховим, яку ставить як бенефісну для заньківчанина Ярослава Муки, «Блакитну троянду» за Лесею Українкою та «Французькі мініатюри», де, каже Таїсія Йосипівна, «все матиме значення — пластика, пісні і навіть... шурхіт паперу».

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ