Показник «постколоніального синдрому»

Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду, якими визнано незаконними укази попереднього президента Віктора Ющенка про присвоєння звання Героїв України головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу та лідеру ОУН Степану Бандері. Нагадаємо, що ще під час одного із перших своїх візитів у Москву вже в якості Президента, Віктор Янукович пообіцяв обов’язково «вирішити» це питання. Невже саме таким чином мав намір вирішити його Президент?

Можна погодитися, що укази Ющенка про присвоєння звання Героїв Шухевичу і Бандері були передчасними — перед цим треба було провести роботу із суспільством. Але їх скасування не вирішує проблеми, воно лише її поглиблює. Навряд чи такі рішення додадуть стабільності в суспільстві, напруженість лише зростатиме. «Я протестував, коли нагороджували і Бандеру, і Шухевича, і коли були плани нагородження, і після того, як нагородили, тому що ця нагорода в сучасній ситуації розколює суспільство, — заявив учора на прес-конференції у Києві історик Станіслав Кульчицький. — Обидва лідери українського національно-визвольного руху заслуговують звання «Герой України». Хоча б тому, що вони боролися за Україну, яку ми будуємо вже двадцять років. Але, оскільки український народ розділений, сьогодні говорити про героїзацію цих осіб не варто. Крапку в цій дискусії зможе поставити тільки просвітницька робота з вивчення історії України, а не історії СРСР».

З іншого боку, крапка, поставлена ВАСУ, може виявитися комою. Син Романа Шухевича Юрій, коментуючи рішення суду ЗМІ, заявив, що має намір оскаржити рішення ВАСУ в Європейському Суді з прав людини. Крім того, він назвав його ганебним: «І Роман Шухевич, і Степан Бандера, як були, так і залишилися Героями України. Звання Героя дають не рішенням чи указом, навіть глави держави, а за визнання у людей». У свою чергу, російський адвокат онука Степана Бандери — Степана Роман Орєхов заявив, що їх сторона вимагатиме перегляду даного рішення у Верховному суді України. Він також не виключив можливість звернення до Європейського Суду з прав людини, додавши, що радитиме Степану Бандері не повертати нагороду: «Річ у тому, що нагороди є власністю. Моя рада йому як юриста буде нічого не повертати добровільно до того моменту, поки дане рішення не буде переглянуте Верховним Судом. А для того, щоб він повернув їх примусово, необхідне рішення відповідного національного суду вже в цивільно-процесуальному порядку за позовом винятково Адміністрації Президента України».

Позивачами у суді виступали донеччани Володимир Оленцевич та Анатолій Соловйов. Як пише «Україна молода», «цей чоловік (Володимир Оленцевич. — Авт.), виявляється, упродовж принаймні останніх шести років подав до суду десятки позовів щодо визнання незаконними та скасування указів Президента України про нагородження державними нагородами багатьох відомих осіб. Зокрема, Оленцевич оскаржував героїзацію Василя Стуса та Олекси Гірника...» Показовим є те, що Донецький окружний адмінсуд упродовж 2007—2008 рр. десятки разів повертав Оленцевичу його позовні заяви через непідсудність справи цьому судові, а якщо і розглядав їх, то не задовольняв його позови. Проте на початку 2010 року ситуація змінилася. Суди почали розглядати позови, більш того, ухвалювати рішення на користь позивача. Наприклад, «якщо 29 жовтня 2009 року Донецький окружний адмінсуд відмовив Анатолію Соловйову в задоволенні його позову, то вже 21 квітня 2010 року Донецький апеляційний адмінсуд прийняв рішення діаметрально протилежне своєму ж рішенню від 12 травня 2009 року і задовольнив апеляційну скаргу Соловйова, визнавши незаконним указ», — пише «Україна молода».

Гуманітарна політика нинішньої влади викликає багато запитань. Обіцянки Віктора Януковича — об’єднувати суспільство, поки не виконуються. По багатьом напрямкам дії влади, навпаки, роз’єднують суспільство. Всі ми пам’ятаємо про заяви глави держави щодо невизнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом України, про переслідування історика Руслана Забілого та обшуки у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Сьогодні ми спостерігаємо, що влада дає «зелене світло» діям одеської влади по просуванню «Русского мира» на півдні. У церковно-державних відносинах — аналогічна ситуація. Віктор Янукович відвідує тільки одну церкву — Українську православну церкву Московського патріархату. Інші церкви він ігнорує.

КОМЕНТАРI

Олег БЕРЕЗЮК, президент Українського юридичного товариства:

— З юридичного погляду це рішення не витримує ніякої критики. По-перше, згідно Закону, звання героя України присвоює лише Президент і лише він може скасувати свій указ. Суд міг зобов’язати Президента скасувати указ про присвоєння звань героїв Шухевичу і Бандері. Але він ні в якому разі не мав права сам скасовувати. По-друге, не було ніяких підстав скасовувати укази президента Ющенка, тому що він був виданий в рамках чинного законодавства України, яке передбачає, що не лише громадяни України можуть бути героями, а й іноземці, і особи без громадянства. Також звання героя може бути присвоєно посмертно. Тому рішення ВАСУ — це виключно політичне рішення, яке не має ніякого відношення до права і правосуддя. Нам хочуть показати, що в країні немає права, немає суду, є лише політична воля однієї особи — таке волюнтаристське рішення є цьому підтвердженням. Незалежного суду в країні немає. Якби він був, такого рішення б ніколи не прийняли.

Подібні дії не можуть додати балів нинішній владі, тому що вона не хоче мати нічого спільного з правом та правовою державою. Керівництво держави на кожному кроці порушує Конституцію. Рішенням Конституційного суду ми повернулися до дії Конституції 1996 року, що було абсолютно протиправно. Я солідарний з послом Франції, який нещодавно сказав, що те, що зараз відбувається в країні «дуже далеке від права, але близьке до політики». Я б сказав, навіть близьке до намагання встановити авторитарний режим та диктатуру в Україні.

Не думаю, що це є спробою влади утримати голоси свого електорату. Цьому загалу не цікаво те, що робить нинішня влада в сфері історичної пам’яті. Це є бажання вислужитися перед північним сусідом і показати, що вони проти незалежності України, що вони за зближення із Росією. Скасування військового параду на День Незалежності є цьому підтвердженням. Я вважаю, що це ненормально. Якщо ми незалежна країна, ми повинні мати боєздатну армію. Бо, як сказав Наполеон, «хто не хоче кормити свою армію, буде кормити чужу».Те, що відбувається сьогодні в плані державотворення має негативні тенденції. Щодо якихось вирішення особистих бізнесових питань — так, нинішня влада це робить, систематизують роботу. Але задля української, незалежної, високорозвиненої та сильної держави — вони не роблять нічого.

Владислав ГРИНЕВИЧ, доктор політичних і кандидат історичних наук Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України:

— Політика пам’яті в Україні сьогодні спрямована на нівеляцію й знищення всього того, що було створено за часів помаранчевої команди (історичних персон, подій, бачення формування української ідентичності). Зараз навіть лунають доволі дивні ідеї про те, що, мовляв, утворюється нова ідентичність. У рамках цієї політики і відбувається нищення ющенковських героїв. Для суспільства це, безумовно, має значення, тому що ми живимо в не дуже демократичній країні, яка має дві моделі пам’яті. Перша модель (за радянських часів була нелегальною) — незалежницька. Вона спрямована на розбудову держави — антиімперської, антисталінської, ця модель має в собі дуже багато і позитивних, і негативних історичних моментів.

Друга модель спрямована на подання України як вічного друга-союзника Росії. Вона ніколи не розголошує негативні моменти цього союзу. Саме цю модель і представляє теперішня влада. Тобто якщо попередній президент Ющенко декларував самостійницьку модель, то нинішній — Янукович — так звану «помірковану». Насправді вона зовсім не поміркована, тому що намагається знищити українську ідентичність. Тож не дивно, що політикою влади є знищення всіх символів самостійницької й антиімперської боротьби (Бандери, Шухевича, Петлюри).

Уся ця ситуація дискредитує судову систему, яка є кишеньковою. Хоча влада робить наївний вигляд, що вона до цього немає стосунку, мовляв, у нас незалежна судова система, котра сама вирішує. Пригадую попередні дії влади, коли на День Перемоги ухвалили за державну символіку червоний прапор. Також Президент спочатку пообіцяв, а потім, коли країна негативно відреагувала, опинився в незручному становищі. Як наслідок, ухвалили таке собі Соломонове рішення: дали це питання на розгляд Конституційному Суду, якому потім Президент начебто підкорився. Зараз спостерігаємо таку ж саму наївну гру, що Президент, мовляв, осторонь і немає до цього стосунку. Хоча ми бачимо, наскільки нелогічним є це рішення, тому що основний аргумент суду: Бандера й Шухевич не були громадянами Радянської України (за положенням, це має бути громадянин незалежної України). Хоча в списку героїв є й Августин Волошин, і пожежники Чорнобиля — усі вони не були громадянами незалежної України, тож, згідно з логікою закону, їх усіх треба позбавляти цього звання. Тому треба сприймати це рішення суду як упереджене й політично вмотивоване.

Можна сказати, що певною мірою поглиблюється розкол не тільки між Заходом і Сходом, а й між ідентичностями: незалежницько-самостійницькою й постколоніальною. Зараз у світі дуже активно досліджують феномен постколоніалізму, коли батьки воюють проти колоніальних імперій, а потім їхні діти навчаються в університетах або освоюють культуру цієї імперії і стають її прихильниками й презентантами на тлі своїх країн. У нас певною мірою частина суспільства сповідує постколоніальний синдром, коли вона знаходиться під впливом радянської історії.

В основі цього рішення, про яке ми говоримо, лежить величезний контекст боротьби за ідентичність, що триває і є собою певним мотором, нутром політичних подій в Україні. Крім інших важливих сфер на кшталт переділу майна, панування над певними регіонами, продажу промисловості тощо, є внутрішнє серце проблем — це проблема ідентичності. Тобто сьогодні стоїть питання, якою буде Україна. Провінцією Російської імперії чи незалежною країною, яка тяжітиме до європейських демократичних цінностей.

У нашій історичній пам’яті особливість УПА полягає у тому, що це єдина сила у Європі, яка боролася з двома тоталітарними режимами. Бандера і Шухевич ніколи не були нічиїми поплічниками чи колаборантами, вони бачили незалежність України як свою кінцеву мету.

ТИМ ЧАСОМ

Рішення Вищого адміністративного суду України про незаконність президентських указів щодо присвоєння Шухевичу та Бандері звання Герой України може бути оскаржене у Верховному Суді. Як передає УНІАН, про це сьогодні повідомила журналістам виконуюча обов’язки міністра юстиції Інна Ємельянова. «Якщо говорити про рішення Вищого адміністративного суду, то є єдиний процесуальний шлях — оскаржити рішення вищого спеціалізованого суду у Верховному Суді за винятковими обставинами. Іншого немає», — наголосила Ємельянова. За її словами, такими винятковими обставинами, зокрема, можуть бути: неоднакове застосування практики судами в одній і тій же справі та інше.