Посудна лавка. З нафтою
Питання про те, чи продуктивно країнам товаришувати не між собою, а проти когось, завжди залишається актуальним. Упритул до нього примикає і проблема диктаторів, яких через певні обставини можна такими не вважати, оскільки в деяких країнах, які виступають у ролі гуру демократії, одночасно вважається, що «наш негідник» набагато менший негідник, ніж не наш. Список «нафтогазових» диктаторів, до яких не має відношення демократична критика, загально відомий. І деякі американці навіть червоніють, коли про це йдеться. Зате в тих, яких критикують, як азіатських, так і останніх європейських диктаторів, завжди є шанс. Варто їм зіпсувати відносини з Росією або хоча б якоюсь мірою постраждати від її спроб нав'язати ринкову ціну на енергоносії, як у них з'являються адвокати і в Європі, і за океаном.
Але що до того Україні (вона, до речі, також помічена в улесливому відношенні до деяких режимів і в нелюбові до деяких опозиціонерів)? Природно, наша країна, яка сидить на російській нафтогазовій монопольній голці, не вільна від будь-яких союзів, що відкривають перед нею перспективу диверсифікації джерел енергоресурсів. Але чи варто піддаватися також і на будь-яке неперевірене і необґрунтоване політичне запрошення лише тому, що в ньому проступає бажання позбутися «московського диктату»? Можливо, краще спочатку все обміркувати і зважити, в тому числі й можливі негативні наслідки?
Це риторичне запитання, як читач уже, напевно, здогадався відноситься не стільки навіть до заяви Президента України Віктора Ющенка. Він у четвер висловив сподівання на те, що Україну як країну-транзитера не забудуть в енергетичній стратегії Європейського Союзу, і підтримав ініціативу президента Литви Валдаса Адамкуса про необхідність координувати дії країн- транзитерів — України, Білорусі, Литви. Більше дивує позиція деяких наших колег, які поспішили зробити з цієї, по суті, нафтової мухи, справжнього слона, здатного розтоптати непрості, але все ж таки вигідні сьогодні нашій країні домовленості з Росією щодо питань поставки нафти і газу.
Нагадаємо, що українська служба «Німецької хвилі» в середу повідомила, що президент Адамкус, перебуваючи у Вашингтоні, заявив, що Литва спільно з Україною та Білоруссю працюють над альтернативними шляхами енергопостачань через литовський порт Клайпеда.
Що, власне, сказав Ющенко? Він сподівається, що найближчим часом буде розроблена спеціальна енергетична стратегія ЄС — Центрально-Азійський регіон. «Безумовно, в цьому контексті Україна та інші країни- транзитери не мають бути забуті», — сказав Президент, додавши, що ці країни повинні стати учасниками такої стратегії і що йдеться про гармонізацію інтересів у рамках загальноєвропейського оптового енергетичного ринку. На думку Ющенка, це питання вимагає окремого напряму й окремого розгляду в ході розробки енергетичної стратегії. Говорячи про ініціативу Адамкуса, який обіцяв допомогти Білорусі в транспортуванні нафти з Роттердамської нафтобіржі, Президент сказав, що такий діалог необхідно розвивати. Він також зазначив, що змістовних переговорів з цього питання поки не було. «Хоча, безумовно, порозуміння є... Коли наголошують на транзитній діяльності держави, то, очевидно, йдеться про окрему економіку, яка повинна гармонізуватися з аналогічною економікою наших партнерів», — сказав Ющенко, очевидно не ставлячи перед собою мети бути до кінця зрозумілим. Але, разом із тим, якесь враження про те, що і Україна разом із Литвою набивається в адвокати Мінську, виникає. Питання лише в тому, чи потрібно настільки в лоб трактувати слова Президента України, в останніх промовах якого можна знайти дуже багато висловлювань, які підтверджують курс на стратегічний союз з Москвою (в думці пишемо — на її нафтогазові поставки). Навряд чи наш Президент дозволить собі ось просто так, як-то кажуть, за компанію, натякати союзнику, що ми, мовляв, уже товаришуємо з деким проти нього...
Але все це, звичайно, як з нашого, так і з погляду опонентів, усього лише припущення. Ніхто не знає, які насправді плани та проекти можуть роїтися в головах наших політиків (учора це був газовий консорціум, завтра все може розвернутися на 180 градусів і перетворитися на дорогий троїстий нафтовий струмок).
Ось лише справжні фахівці в галузі нафтотранспортних магістралей, з якими «Дню» вдалося зв'язатися, зовсім не в захваті від спроб помістити такого собі інформаційного слона в лавку з нафтовими пляшками. На їхню думку, зараз потік нафти, що йде з Росії як для нашої країни, так і на експорт через її територію, помітно зростає. І галас щодо нафтової «адвокатури» може лишень зашкодити. Водночас експерти «Дня» зауважили, що пропозицію, яка прозвучала з Прибалтики, потрібно вивчати. Але не більше...
