...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Олександр Биковець, священник

Повернення додому

У Чигирині з’явиться «Резиденція Богдана Хмельницького»
19 листопада, 2003 - 00:00

Збереження культурно-історичної спадщини — нагальне завдання для будь-якої нації, якщо вона хоче утримати самоідентифікацію як таку. Але коли на початку листопада у Верховній Раді України під час Дня уряду відбулися слухання про стан справ на «культурному фронті», відкритою (але все ж заданою) залишилася велика кількість запитань. Депутати говорили і про необхідність скасування податку на додану вартість на твори мистецтва, що повертаються в країну, і про катастрофічний стан таких пам’яток культури загальнонаціонального рівня, як Трипілля, як Хортиця — колиска Козаччини, про невідповідність багатьох норм законодавства здоровому глузду, про гальмування прогресу, що було намітився, у книговидавничій сфері...

Проте є у нас і зрушення, які дають надію на зміну ситуації на краще. Так, нещодавно Президент України видав розпорядження «Про заходи щодо створення історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» (як складової частини Національного історико- культурного заповідника «Чигирин»). Воно зокрема передбачає розроблення та затвердження програми розвитку комплексу на 2004-2010 роки та виділення бюджетних коштів на її реконструкцію. Рівно рік тому гостем нашої газети був Василь Полтавець, який більше нiж 20 років є «директором гетьманської столиці». Скориставшись можливістю поспілкуватися з Василем Полтавцем в Києві, кореспондент «Дня» задав йому декілька запитань.

— Що ви можете сказати про динаміку змін в національній самосвідомості українців і про ставлення з одного боку держави, а з іншого пересічних громадян до збереження культурної спадщини?

— Національний заповідник «Чигирин» нарешті відчув увагу держави. Але ж і з перших років існування незалежної України, державних інституцій, люди приїздять до нас з різних регіонів України, iз західної і східної діаспори. Чигирин як лакмусовий папірець показує зацікавленість та інтерес звичайної, середньостатистичної людини до історії. Нас хочуть навчити історії чи то з Москви, Варшави, та навіть Стамбула. Заповідник — віддзеркалення, відображення цього, саме національного інтересу. На початку 90-х років ми мали максимально 10 тисяч відвідувачів на рік. Останнім же часом ми просто не встигаємо обслуговувати відвідувачів, що найприємнiше — їде до Чигирина молодь (учні, студенти) — велосипедами, приходять пішки. Цей внутрішній поштовх привів до того, що державні мужі самі поїхали до нас. Щороку проводимо семінари з історіографії, етнографії, археології; постійно працюють міжнародні експедиції (нещодавно завершила роботу українсько-німецька, зараз приїхали поляки з Ягеллонського університету та фахівці з Інституту археології НАН України).

— Під час інтерв’ю рік тому ви казали, що «стоїте на місці, профінансували заповідник «Чигирин» лише на 20%». Що змінилося?

— З 2002 року з місяця в місяць фінансується робота заповідника, ми закрили борги, і досить серйозно допоміг в цьому «Круглий стіл» в «Дні», а також Євген Марчук, який мав розмову з колишнім прем’єр-міністром Анатолієм Кінахом. Розпорядження Президента про створення історико-культурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» — це вже другий крок держави. Перший — створення Державної служби охорони культурної спадщини. Тепер ми маємо захищеність на законодавчому рівні перед конфліктними ситуаціями, що виникають і на місцевому, і на обласному рівні. Раніше ситуація була ефемерна — у складі міністерства за цей напрямок несли відповідальність декілька різних відділів. Тепер є державна служба з серйозними повноваженнями, яка звітує перед Верховною Радою України. Раніше як було: дали, не дали коштів, чи тільки задекларували...

— Але ж Чигирин це ж не тільки резиденція Богдана Хмельницького та історія Національної революції ХVII століття?

— Чигиринщина — це край, де були стоянки періоду енеоліту, а також скіфські городища. В Європі таких пам’яток небагато. Більш ніж тисячу років до Київської Русі існувала держава на наших землях. Чигиринщина, можливо, буде презентована в майбутньому не тільки як столиця Великого Богдана, а як край, в якому переплітаються величезні культурні нашарування минулого, які ми тільки починаємо потроху відкривати.

Сергій МАХУН, «День»
Газета: