У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Про «м’який вплив»

Минулої п’ятниці на семінарі-презентації у Києві експерти з України, Молдови, Грузії, Латвії, Литви та Естонії представили спільне дослідження гуманітарного виміру зовнішньої політики РФ
22 грудня, 2009 - 00:00
НА ДУМКУ ЕСТОНСЬКОГО ЕКСПЕРТА ЮХАНА КІВІРАХКА: «НАЙБІЛЬША ПОМИЛКА РОСІЇ — ЦЕ НЕПІДТРИМКА ДЕМОКРАТИЧНИХ ПРОЦЕДУР У КРАЇНАХ, ДЕ ПРОЖИВАЮТЬ РОСІЙСЬКІ «СПІВВІТЧИЗНИКИ» / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

З розпадом Радянського Союзу правонаступниця країни рад — Росія неодмінно намагається зберегти свій вплив на величезному просторі колишнього СРСР. Наскільки це їй вдається — це окреме питання. Але цікаво дізнатися, які застосовуються при цьому засоби тиску на своїх сусідів.

Отже, вплив може бути прямим, як, наприклад, продовольчі конфлікти з Естонією, Білоруссю, Молдовою, газовий з Україною і ще гірше — військовий із Грузією, або опосередкованим. Для цього вчені-політологи навіть вигадали спеціальний термін — «м’яка сила» (soft power). Він означає рівень впливовості цінностей і взагалі привабливості однієї країни всередині іншої.

Цікаво, але вчені зазначають, що країни, які здатні ефективно просувати свої цінності — «soft power», мають значно більший вплив на інші країни, ніж ті, що діють методами економічного, політичного чи військового тиску. Тому саме це правило взяли на озброєння сучасні російські ідеологи. І якщо у відносинах з ЄС чи США Росія досі використовує переважно економічні чи політичні засоби впливу, то на пострадянських теренах ще й активно насаджує російські цінності, ідеї чи моделі світобачення.

«Зовнішня політика Росії дуже пов’язана з м’яким впливом, — говорить виконавчий директор Центру східноєвропейських політичних досліджень (Латвія) Андіс Кудорс, — і якщо в 90-х рр. концепція «Русский мир» не застосовувалася, то з приходом в 2001 році до влади Володимира Путіна про неї згадали. Російським співвітчизникам за кордоном пропонується духовне возз’єднання з Росією через інтернет, мас-медіа, мову, тощо. Хоча питання «хто є співвітчизником?» так і залишається відкритим».

З 2001 року російська зовнішня політика значно змінилася — вона стала більш агресивною по відношенню до тих сусідів, які демонстрували і демонструють самостійну позицію. «Російська сторона дуже критикує політику естонської інтеграції, яка спрямована на закріплення ідентичності естонців, — зазначає в своїй доповіді експерт Міжнародного центру досліджень (Естонія) Юхан Ківірахк. — Сьогодні Росія розглядає своїх співвітчизників як «п’яту колону» в Естонії. Звісно, це ніяк не сприяє дружнім стосункам між нашими країнами. Найбільша помилка Росії — це не підтримка демократичних процедур в країнах, де проживають російські співвітчизники».

За словами Адамаса Давала, литовського експерта Центру геополітичних досліджень, у відносинах із Росією Литві більше пощастило, ніж Естонії. Тому що російських співвітчизників у Литві значно менше. «Коли ми сьогодні питаємо в них «чи відчувають вони себе дискримінованими?», відсоток позитивних відповідей набагато менше, ніж в Естонії або Латвії. Проте вплив Росії в Литві залишається досить великим. Менше того, останнім часом через проект «Русский мир» він посилюється. Більшість литовців розуміють і говорять російською. З боку Росії присутня широка інформаційна підтримка. На відміну від Латвії та Естонії, російськомовним литовцям видаються російські паспорти, яких вже близько 16 тис.», — підкреслив Адамас Давала.

90% латвійського населення теж розуміють російську мову, що як і в Литві, є основою розповсюдження російських мас-медіа. «Це безпосередньо впливає на формування думок щодо загального культурного простору: кіно, музика, вплив на формування історичної пам’яті», — говорить редактор та співавтор дослідження з Центру східноєвропейських політичних досліджень, латвієць Гатіс Пеленс. —Наприклад, в Латвії живе багато українців, — продовжив Андіс Кудорс, — які з точки зору Росії теж є російськими співвітчизниками. Це неправильно. Серед 250 неурядових організацій десь близько 100 — це організації етнічних росіян, більшість яких підтримується через російські посольства та фундацію «Русский мир».

Тим не менше, які б проблеми не існували в країнах Балтії, вони є членами ЕС та НАТО, а це значно зменшує тиск із боку Росії. Адже водночас це певні гарантії й правила, по яких змушена грати Росія. Тому Сергій Терешко, експерт Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції, зазначає, що «ставлення Росії до росіян в країнах Балтії, а зараз після анексії Абхазії та Південної Осетії, можливо, і в Грузії, виглядає як ставлення до меншості. Натомість, росіян в Україні та Молдові вони розглядають як власних громадян. Звідти висновок: з державністю країн Балтії Росія вже змирилася, що поки не можна сказати про державність України та Молдови. Звідти і випливає зовнішня політика щодо згаданих країн».

«Маємо надію, що з приходом нової влади в Молдові ситуація зміниться, — говорить координатор програм від Молдови, експерт Асоціації зовнішньої політики Раду Врабе. — У нас ситуація зовсім інша. В Придністров’ї щоб отримати російське громадянство, люди повинні заплатити 1000 дол. Присутність Росії в культурному просторі Молдови дуже потужна. Російська мова в ЗМІ іноді навіть представлена більше, ніж румунська та молдавська мови. 90% населення Молдови довіряють телебаченню, де для 50% російські ЗМІ є першим джерелом інформації. Якщо ж спитати сьогодні громадян Молдови «в якому напрямку слід розвиватися Молдові?», 70% вважають, що треба йти в Європу, але в той же час 70% скажуть, що треба єднатися з Росією. В Придністров’ї тільки дві українські школи, решта російські».

Щодо України Росія має специфічне ставлення. Воно в основному базується на слов’янській єдності, православній церкві, присутності Чорноморського флоту РФ у Криму тощо. І не дивно, що тиск Росії на Україну є одним із найпотужніших серед представлених країн. Стосується він багатьох напрямків. Говорить координатор проекту з українського боку Дмитро Кондратенко (Школа політичної аналітики при НаУКМА: «В Україні розвиваються російські культурні центри. Останнім часом активізувалася діяльність російської православної церкви, яка фактично бере участь у формуванні «Русского мира». Російські ЗМІ все ще залишаються досить потужними в українському інформаційному просторі».

Але найбільш постраждалою серед всіх країн, напевно, є Грузія. Тому що ця країна є прикладом, коли так звана «soft power» із боку Росії переросла в прямі військові дії. Як наслідок — сьогодні Грузія практично не контролює територію Абхазії та Південної Осетії. «В Грузії сильна самостійна православна церква, — говорить голова Міжнародного центру геополітичних досліджень (Грузія) Тенгіз Пхаладзе, — менше того, російські канали програють конкуренцію грузинським медіа, але біда з Абхазією та Південною Осетією сталася. У нас мав вплив єдиний засіб: масова нелегальна роздача російських паспортів, що стало приводом для військового захисту своїх співвітчизників».

Після доповідей країн-учасниць дослідження вся увага була зосереджена на реакцію російської сторони, яка була представлена відомим істориком, директором Центру вивчення Росії Російського університету дружби народів Ігорем Чубайсом та головою Правозахисного руху «Ми» Романом Доброхотовим.

«З моєї точки зору, всі дії російської влади носять характер подвійного стандарту, — говорить Ігор Чубайс. — Звичайно, так буває і в інших країнах, але в діях Кремля це особливо помітно. Наприклад, Володимир Путін домовився з Туркменбаши про те, що 130 тис. російських громадян в Туркменії втратять свої російські паспорти замість дешевого газу з Туркменистану. В результаті росіяни в Туркменії залишилися без паспортів, а газу досі так і немає. В свою чергу ми бачимо, що ситуація з російськими паспортами в інших країнах абсолютно інша.

Інший приклад. Ми пам’ятаємо гучний скандал із перепохованням останків п’яти солдатів у Естонії. Хоча ніхто не говорить, що в самій Росії близько двох млн. росіян так і залишилися взагалі непохованими. В Калінінградській області влада заборонила здійснювати перепоховання, тому що не хочуть давати на це гроші. Тому шукачам, які знаходять останки, доводиться зберігати їх у себе в гаражах.

Ставлення Росії до росіян за кордоном — це на 90% ставлення російської влади, тому що ситуація в самій Росії настільки важка, що російські люди не можуть думати про те, що відбувається десь там. Сьогоднішні російські політики небезпечні для самої Росії. Ця влада не здатна якісно розвивати країну. Винні не росіяни, а Кремль, який проводить таку політику.

Коли ви говорите про російську мову, як про негативний вплив, я не можу з цим погодитися. Тому що російська мова була тисячу років, а радянська тільки сімдесят. Між тисячолітньою Росією й Радянським Союзом стільки ж схожого, скільки між Третім рейхом і ФРН. Це різні держави. З моєї точки зору, в Російської імперії були проблеми, але вона існувала як організм. Радянський Союз з самого початку існував як ненормальна система. Нас на 70 років знесло з дороги. Допоможіть нам повернутися до свого коріння».

Після виступу пана Чубайса дискусія набула більш жвавого характеру. «Ми не проти російської мови. Я дуже радий, що я знаю російську, — говорить Андіс Кудорс. — Але якби Росія була демократичною країною, ми б не хвилювалися про її «м’який вплив». Якби в Росії пройшов процес десовєтизації, ми б не піднімали питання щодо окупації в 1940 році. Ті цінності, які сьогодні Росія намагається поширювати у нас, — це не наші цінності. Ми вже зробили свій вибір. Нинішня Росія — це не зовсім мова Пушкіна».

«Між мовою Путіна й мовою Пушкіна — велика різниця, — продовжив дискусію другий представник Росії Роман Доброхотов. — Мені здається, що в доповіді мова йшла про пропаганду радянського типу через російські ЗМІ в сусідніх країнах. Мова в цих країнах використовується як елемент російського впливу. Тому може скластися враження, що російський «м’який вплив» — це якась свідома стратегія, яка планується в Москві й реалізується під впливом так званих організацій та ЗМІ. Насправді ж йдеться про спонтанні дії, які переслідують конкретні цілі вузької еліти. Це не подвійні стандарти — це відсутність стандартів. У ранкових новинах Юлія Тимошенко — наш головний друг, а у вечірніх — головний ворог. Те ж саме стосується й Лукашенка, й Обами.

Але як представнику Росії мені хочеться сказати про позитивний вплив російської зовнішньої політики на сусідні країни для того, щоб хоч якось задобрити представника російського посольства, який тут присутній. Демократичні перетворення в східноєвропейських країнах багато в чому стали можливими завдяки тому, що під боком у них був агресивний сусід, який постійно намагався нав’язувати їм свою ідеологію. У Росії немає такого джерела, наш головний ворог — це США, які є демократичною країною. Я дуже радий, що в Україні вміють використовувати це «джерело зла», але тут потрібно бути дуже обережним. Навіть тій же Юлією Тимошенко, яка дружить із Володимиром Путіним. Тому що він може кілька разів привітати її з перемогою на самому початку виборів, і вона потім просто програє».

Таким чином, рядом країн колишнього Радянського Союзу вперше було проведено дослідження, яке вимірює міру «м’якого впливу» Росії на своїх сусідів. Не дивлячись на членство ЕС, тиск відчувають як країни Балтії, так і країни, які поки не включені в європейську структуру. Проте шлях Балтійських країн для багатьох на пострадянському просторі все ще залишається прикладом для наслідування. «Для того, щоб попередити надто гомогенне використання російськомовних проросійських ЗМІ, — ділиться досвідом Андіс Кудорс, — необхідно створити позитивну альтернативу — підтримку громадських мас-медіа (включно з інтернет-порталами), що відповідають потребам місцевої російської громади, а також створити загалом альтернативні медіа-пропозиції російською, та орієнтовані на меншини видання і програми державною мовою».

За висновками дослідження, перевага має надаватися більш формалізованим формам дискусії. Двосторонні переговори є найгіршим типом такої дискусії, коли юридичні аргументи мають найменшу вагу. Більш результативними в даному випадку виступають багатосторонні переговори, які можуть принести певну мінімальну формалізацію. Однак найкращі засоби вирішення суперечок знаходяться в міжнародних судових процедурах.

Тенгиз Пхаладзе підкреслює: «Дуже важливо вигравати інформаційну війну на своєму полі й давати зрозуміти своїм громадянам, що тих, кого Росія вважає своїми співвітчизниками в наших країнах — це, перш за все, наші співвітчизники. Вони мають чекати підтримки від своєї держави, а не від Росії».

Щодо подвійного громадянства, автори дослідження рекомендують Верховній Раді прийняти державну програму щодо питань громадянства та міграцій. Програма має включати в себе заходи щодо протидії набуттю подвійного громадянства та має окреслити загальне ставлення Української держави до посвідчень співвітчизників, що видаються громадянам України іноземними країнами. Кабінет Міністрів має проект міжнародної угоди по уникненню подвійного громадянства. Учасники такої угоди мають інформувати одне одного, якщо громадяни не відмовилися від першого громадянства, приймаючи інше, чи якщо людина вірогідно може мати подвійне громадянство.

«Єдиний спосіб протистояти «м’якій силі» — це здатність продемонструвати свою «м’яку силу» за допомогою різних прикладів, — впевнений Роман Доброхотов. Коли в Грузії була проведена реформа міліції, що істотно знизило рівень корупції, одночасно в Росії ми бачимо скандали в правоохоронних органах. Насправді наші урядовці дуже уважно стежать за тим, що відбувається в Грузії, просто про це ніхто не говорить. Стосовно України, то тут прикладом може слугувати свобода слова. У нас у прямому ефірі виходять одні новини й ті тільки на Далекий Схід. Напевно, там у нас вже живуть найосвіченіші люди».

Натомість Дмитро Кондратенко звертає увагу на те, що «методи Росії часто не відповідають поняттю «м’яка сила»: вони не завжди підкреслюють привабливість російської культури, гуманність її соціальних цінностей чи відкритість її політики». При цьому, як підкреслив Олексій Гарань, «російський вплив в Україні більше не є вирішальним в українській політиці. Ця політика визначена, перш за все, внутрішньою логікою та кореляцією сил серед українських еліт».

За результатами спільної роботи експертів із шести країн, видана англомовна книга на 300 сторінок, в якій читачі можуть ознайомитися з детальним аналізом «м’якого впливу» зовнішньої політики Росії в Прибалтиці, Україні, Молдові та Грузії.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments