Що я хотів би змінити в Україні?
Конкурс дитячих творів «Що я хотів би змінити в Україні?», оголошений «Днем», викликав величезний резонанс. Нам пишуть малюки і підлітки, студенти перших курсів коледжів і вузів з усієї України. Пишуть класами, школами, курсами... От і цього тижня до редакції цілу пачку творів від учнів двох шкіл Херсона — № 15 і № 30 — передала директор Херсонського обласного центру соціальних служб для молоді Любов Русалкіна, яка приїхала до Києва у відрядження. Виявилося, що Любов Миколаївна за першим своїм фахом журналіст і, окрім активної діяльності за місцем роботи, викладає в обласному ліцеї журналістики, бізнесу та правознавства. Свою авторську програму «Мислити — говорити — діяти», що об'єднала основи соціології, журналістики і психології, пані Русалкіна створювала саме для нової генерації, яка хоче і може бути глибоко соціально інформованою і соціально небайдужою. Програма успішно діє вже чотири роки, а реальними її плодами стали неодноразові перемоги учнів ліцею на всеукраїнських фестивалях і конкурсах — «Перлини сезону», «Славутич» (конкурс юних журналістів), успішні вступи і навчання випускників у найрізноманітніших вузах країни. До речі, львівський кореспондент «Дня» Аліна Семерякова — теж колишня учениця Л. Русалкіної.
Щороку в Херсоні проходять власні фестивалі юних журналістів, і навіть карнавал «Журляндія», в яких тільки у фіналі беруть участь до 150 дітей. Ліцеїсти й учні двох «підшефних» шкіл — №15 і №30 — регулярно виходять у ефір обласного радіо і телебачення, друкуються в херсонській пресі, знімають фільми на молодіжній студії «Тотем». Вчаться молоді й основам паблік-рилейшнз.
Молодь, об'єднана ліцеєм і Центром соціальних служб, веде активну волонтерську роботу в госпіталях, лікарнях, дитячих будинках. Величезна частина діяльності центру — це допомога не лише незаможним і знедоленим, але й творчо обдарованим дітям. «Їм також, — переконана Л. Русалкіна, — потрібна підтримка. Будучи особливо вразливими й сприйнятливими, вони потребують допомоги з нормальної соціалізації, ми вчимо таких дітей умінню пристосовуватися в колективі, прийомам психологічного самозахисту».
Серед планів Людмили Русалкіної, як директора Центру — організація виїзних шкіл для обдарованих дітей села. І все це — в умовах хронічної невиплати зарплат і педагогам ліцею, і працівникам Центру. На запитання: «Як виживаєте?» Любов Миколаївна відповіла: «Важко. Але наші діти й наша робота приносять величезну насолоду. Для фінансування численних проектів ми шукаємо й знаходимо спонсорів, беремо участь у різноманітних конкурсах на отримання грантів». Навколо Центру вже згуртувалося коло людей, які хочуть вкладати кошти й сили у виховання нового покоління України.
«Людина, яка не вміє отримувати й користуватися інформацією, — говорить Л. Русалкіна, — не просто нерозумна. Найстрашніше, що не розвивається її душа, а це може спричинити неприйнятні для суспільства вчинки. Наші ж діти вміють нестандартно мислити, тримати перо, володіють важелями до оптимального розуміння світу й людей, які їх оточують. Ми вчимо їх саме позитивному мисленню й готовності до дії, до активної участі в зміні нашого життя. Наші випускники швидко знаходять себе й свою справу, володіють основами менеджменту й стають усюди ніби маленькими центрами нового мислення.»
Сьогодні ми публікуємо кращі, на наш погляд, твори херсонських друзів газети «День». До речі, за словами Л. Русалкіної, наша газета користується серед молоді Херсона особливою популярністю як видання, що можна не лише читати, але й над яким можна думати.
Не змінювати, а будувати
Для мене Україна — це моя Батьківщина. І передусім це моя родина, моя школа, вчителі, товариші. Мені подобається моя сім'я, у мене хороші вчителі, та й витівки моїх товаришів теж вельми стерпні. Попри те, що зараз дорослим важко, я відчуваю їхні турботу й любов, і в цьому сенсі мені нічого змінювати не хочеться. Мені здається, що треба не змінювати щось на Україні, а робити щось потрібне та корисне. А зробити це можна тільки покладаючись на дружбу, розуміння та допомогу друзів, товаришів, рідних. І, можливо, коли всі ми станемо однією родиною, ми перестанемо щось змінювати, а почнемо будувати. Для себе, для Батьківщини. Тому мені здається, що, може, варто змінити щось у кожному з нас? Може, спробувати стати ближчими, добрішими?
Олександр КОСТИК, 11 років, Херсон
У будь-якій ситуації вихід є!
Треба поставити перед собою мету: всіма силами сприяти розвитку України. Цей процес нагадує рух равлика вгору похилими сходами, де равлик — це Україна, а сходи — шлях до розвитку. Щоб досягнути вершини, необхідно піднятися кожною сходинкою, причому робити це треба з надзвичайною обережністю, адже будь-який невірний крок загрожує стрімким падінням униз.
Як відомо, на початку ХХ ст. Україна була аграрно-промисловою державою, нині ж на першому місці стоїть промисловість, а сільське господарство має значні збитки. І це в нас, в Україні, у країні, що має зручне географічне положення, багатій на найродючіші грунти-чорноземи, які не потерпають від браку вологи! Як це сталося? Усе пов'язане з використанням старих методів господарювання, застосуванням застарілої технології, сіянням низькосортного насіння, недостатнім фінансуванням, нерозвиненою базою села. Проте, як і в будь-якій ситуації, знайдеться вихід і в цій. Він полягає в запровадженні в сільське господарство приватного фермерства та досягнень науки.
На жаль, у промисловості справи йдуть не ліпше: переживаючи кризу, зупиняються багато великих заводів і фабрик (у Херсоні — це комбайновий завод ім. Петровского і завод-гігант суднобудівний), що є важким тягарем для економіки України. За даними 1991 року до трудових ресурсів належать 25 млн. осіб, основний відсоток яких зайняті в промисловій структурі. Зупинка підприємств призводить до появи тисяч безробітних, які заради шматка хліба готові піти на злочин. Чи потрібно це нам?
Світлана ПРУДИУС, 9 клас, Херсон
Влада — вигідний бізнес
Я все частіше чую в розмовах: «Держава людей обікрала, так чому я не можу у неї вкрасти?» Ось і відповідайте на це запитання як хочете. Чого ми можемо чекати від держави, якщо вона складається з таких ось дрібних, себелюбних «я». Про уряд «наш» і говорити немає чого. Будинки, дачі, гроші, машини, квартири, лазаренки різні. «Наш» уряд — це яскравий образ духовного зубожіння всієї нації. Я не патріот, але мені прикро.
Люди завжди хотіли, хочуть і будуть хотіти влади. Влада дає гроші. Це самий вигідний бізнес у нашій країні, а що робить народ (тобто ми), нікого це вже й сильно не хвилює. Головне, вчасно мило посміхнутися, з'їздити на передвиборні «гастролі» й вчасно сховати компромат.
Світлана САМОЙЛЕНКО, Херсон
Незалежністю потрібно правильно користуватися
Україна довго чекала незалежності й здобула її. Але річ у тому, що незалежністю ми ще не навчилися правильно користуватися. Потрібен час. Я щиро вірю, що Україна «стане на ноги» і твердо на них стоятиме. А ми ще не раз зможемо помітити вогник надії в очах наших рідних і друзів.
Юлія БАДЗЯН, 9 клас, Херсон
