Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

ЩОДЕННИК

13 січня, 2004 - 00:00

Знайомий, котрий утримує в нашому райцентрі кілька так званих «бістро», нещодавно мені поскаржився. Одна з його харчівень «тилом» виходить до невеликої річки Дунаєць, що протікає центром міста. Мальовнича місцина, але невпорядкована. І ось заманулося бізнесменові влаштувати терасу прямісінько коло води. Щоб над відвідувачами шелестіли клени, поруч жебонів струмок. Винайняв чоловік екскаватора, і вже наступного дня «його» відтинок берега (приблизно 25—30 метрів) сяяв чистотою, русло потоку було очищене від сміття. Поставив столики, виніс стільці, й одразу ж «пішов» клієнт: тіниста тераса, аромат духмяної кави — чим не Монмартр? Та недовго тішився знайомий. Після рясної зливи ділянка русла замулилася нечистотами з брудного верхів'я. Сусіди, в котрих «тили» скоріше нагадували звалища сміття, й не думали давати їм лад. Бомжі, маскуючись у кущах на протилежному березі, продовжували глушити самогон. Отож клієнт з тераси потихеньку перекочував назад до задушливих кабінок «бістро».

Бізнесмен занервував. Пішов на прийом до міського голови. Просив, щоб міськрада допомогла очистити Дунаєць. Обіцяв самотужки підтримувати порядок. До речі, «затилля» місцевого «білого дому» теж виходять до славнозвісного потічка. Однак розуміння й підтримки у можновладців не знайшов: у них традиційна «благородна недуга» — клопоти з пенсіями.

Зрештою, знайомий махнув на річку рукою. Тече собі, то й нехай тече.

Отже час розчищати русла ще не настав.

Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ