Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

ЩОДЕННИК

2 жовтня, 2002 - 00:00


2 жовтня

«У нас на фірмі під тобою повинна «горіти земля», – наштовхуюся на черговий вислів чергових роботодавців.

«Звучить неабияк, – міркую я натомість, і одночасно в самому ядрі мозку народжуються численні комбінації земляного вогнища. От горіння торфу цьогоріч – це, наприклад, зрозуміло, хоча й свого роду аномалія – доказ наближення глобального потепління. У світі чимало аномалій, котрими переймається людство, та чи всі вони належать до розряду глобальних? – обірвавшись на цьому, мої думки вдаряються в промовисті очі роботодавця.

«Тобто ви повинні працювати з шаленим ентузіазмом, не покладаючи рук»...

Минув тиждень. Ті ж самі промовисті очі віддзеркалюють протилежне: «Колектив належно оцінив ваш ентузіазм, проте, зважаючи на ваше незнання елементарних правил поведінки, змушений попрощатися з вами... Справа в тому, що в загальному значенні...»

«Тобто в глобальному», – продовжую я і помічаю щось на зразок здивування.

«Абсурд, – мій мозок силується і, врешті, виносить вердикт, – аномалія!»

Ця думка супроводжує мене майже додому: «А що, коли навчитися помічати аномалії власного життя? Це було б глобальне відкриття!»

Незабаром мої очі вже віддзеркалюють сліди дощу на шибі, – відчуваю – це осінь, пора глобального мислення...

Мар’яна ІЛЬЧИШИН
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ