Ми з вами дивимося на те, як у нашій Україні народжується громадянське суспільство. Українці вже не бояться і мають відвагу виявляти ініціативу
Левко Лук’яненко, український дисидент, громадський діяч

ЩОДЕННИК

4 лютого
4 лютого, 1999 - 00:00

Йду замислений всякою всячиною післяобідньою міською вулицею. І раптом пронизує мозок картинка з морозивом: проходить середнього віку втомлена жінка в поношеному пальті, а хлопчик десяти років, в окулярах, із некрасивою дешевою оправою («Боже, та це ж я чверть століття назад!..»). Вони несміливо вовтузяться на багатолюдній та байдужій вулиці обласного центру, чомусь знічено посміхаються, ці заїжджі люди із Городенківщини чи Рогатинщини. Спостерігаю, обпалений щемливо-сентиментальним розчуленням. Хлопчик, мнучи пальці, просить маму купити морозиво. Мама (обличчя таке інтелігентне і трохи змучене, напевне, сільська вчителька) відмовляє, бо порція дитячого задоволення тут коштує аж 75 копійок. Хлопчик в окулярах (личко так болісно скривилося...) дає мамі руку й вони далі продовжують свою невпевнену ходу центральною вулицею.

Я не посмів показати їм кіоск з дешевим морозивом, аби зробити дитині подарунка. Скупо зблиснув на вулиці холодний сонячний промінь, неначе шкодував хлопчикові свого величного світла...

Степан ПРОЦЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ