Вигідна імперії політика повного "єдінообразія" не може мати нічого спільного з мовною політикою унітарної національної держави
Ігор Калинець український поет, прозаїк, дисидент, політв'язень

ЩОДЕННИК

19 грудня
19 грудня, 1998 - 00:00

Стомлений, повертаюся з роботи. Похмурий галицький дощовий
надвечірок. Хмари за вікном нагадують безнадію. Ледве встиг переодягнутися
— дзвінок.

— Старий, привіт, я тут, в Івано-Франківську, проїздом.
Які в тебе плани на вечір?

Внутрішньо скривився, але ж вихований на прислів’ї «давній
товариш кращий за двох нових». Роблено-бадьоро вигукую на кшталт: радий,
заходь і т. д.

П’ємо сухе вино, гомонимо. Кухонні інтелігентські розмови.
Товариш потрапляє в регістри мого настрою. Так-так, людина самотня, загублена,
одинока в цьому світі. Так-так, нікому ще не вдалося розрубати гордіїв
вузол цієї одвічної екзистенційної покинутості, чинної для всіх рас і континентів.
Так-так, будь-які способи пошуку внутрішньої гармонії виявляються, зрештою,
самообманом. Я глянув мимохіть у вікно: вже майже темно, хмари набрали
бронзово-зловісного відтінку. Точиться, витікає із-за стола сумовита, некваплива
бесіда із вкрапленнями кінцестолітнього (та й кінцетисячолітнього) декадансу.
Раптом чую голос дружини:

— Ходи сюди! Наш малюк вже дві хвилини лепече «тя-тя, тя-тя»
(тобто тато).

Йду. Повертаюся на кухню. І, наче в унісон моїй іншій енергетичній
аурі, товариш зронює:

— Увечері, як приїду додому, може, ще встигну прочитати
синові казку. Він завжди чекає мене й моїх казочок.

Я глянув за вікно. Вже не було дощу. На небі з’явилася
перша нічна зірка. Отже, завтра буде сонячно?

№244 18.12.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»

Степан ПРОЦЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ