Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Стівен ПАЙФЕР: Наше головне завдання — підштовхнути Україну, щоб вона пішла вгору

28 жовтня, 1998 - 00:00

Але чи не схожі відносини держав більше на стратегічну залежність? В якому світлі сприймають Україну за океаном? На ці та інші запитання відповів посол США Стівен Пайфер, завітавши разом із працівниками посольства Мері Крюгер, Кеном Московіцем і Вадимом Ковалюком до редакції газети «День». Пан Пайфер вважає, що Україна саме зараз має шанс показати світові свої відмінності від Росії, яка ще не визначилася зі своїм курсом. Посол Пайфер зазначив, що український уряд непогано справляється з фінансовою кризою, що відносини двох держав все ж можна назвати партнерством, а позиції Києва та Вашингтона щодо Косово різнилися лише в технічних деталях.

— Час Вашої роботи в Україні збігся з часом, коли ми активно намагаємося переосмислити процеси, які в нас ідуть. Нам цікава Ваша точка зору — які Ваші враження від ходу реформ в Україні?

— Часом американці — дуже нетерплячі в тому, що стосується результатів реформ. Але я, коли спілкуюся з американцями, наголошую — дивіться не лише на складнощі в Україні, помічайте також і прогрес.

Наше враження — що Національний банк і уряд непогано справляються з кризою, і нам здається, що ситуація створює й певну користь для України. На Заході часто думають про Україну та Росію як про якесь єдине ціле, й зараз — слушний момент для України, щоб показати свої відмінності. МВФ і Світовий банк дали Україні певний простір для маневру. Дуже важливо, щоб Україна найкращим чином ним скористалася — для дерегуляції, покращення системи оподаткування, що й підвищить бізнесову активність українців, і залучить іноземні інвестиції. А це буде тим двигуном, який просуватиме Україну шляхом економічного зростання. Деякі важливі кроки вже здійснено, зокрема підписано укази про дерегуляцію. Ключовим питанням буде їхнє виконання.

— Чи не складається у вас враження, що після парламентського рішення про межу малозабезпеченості Президент вже не зможе домовитися з парламентом — адже це ставить під загрозу параметри, визначені МВФ? Чи не вважаєте ви, що у цьому рішенні віддзеркалено й популізм, й неможливість контролювати укази, проголошені Президентом?

— Умови, поставлені МВФ при наданні Україні кредиту розширеного фінансування, є дуже важкими політично. Але ми все-таки вважаємо, що ці рішення відкривають гарні перспективи для зростання української економіки. Міжнародні фінансові кола, звичайно, сподіваються, що українська виконавча і законодавча влада все ж зможуть разом ухвалити непопулярні заходи, які б за 6—8 місяців призвели до економічного зростання, створення нових робочих місць.

— Непопулярні рішення повинні приймати популярні лідери, популярний уряд. У нас же жорсткі вимоги МВФ накладаються на непопулярних політиків — чи не боїтеся ви, що це може викликати нерозуміння, зростання антизахідних настроїв, дискредитувати саму ідею реформ і законсервувати наші внутрішні проблеми?

— Такий ризик є. Але МВФ не приходить із стандартним набором вимог — вони є результатом детальних переговорів з українським урядом. По мірі їхнього виконання Захід готовий надавати Україні нову й нову допомогу. Угорщина, Польща, Чехія вже пройшли економічно болісний період і тепер переживають зростання. Наше завдання — підштовхнути Україну, щоб вона швидше пройшла нижню точку кривої й пішла вгору.

— Чим викликана вимога Конгресу США до МВФ перестати надавати допомогу «по дружбі» (як приклад часто наводиться ситуація в Росії)? Чи можна вважати, що реформи в МВФ посилять тиск Заходу на наш уряд — адже досі, як вважається, МВФ контролював лише показники бюджетного дефіциту в Україні?

— Я б не погодився, що рішення МВФ про надання допомоги приймаються на основі персональних дружніх стосунків. МВФ надає кредити, а не гранти — тому він сам хоче бути впевненим у тому, що, виконуючи його поради, країна за 5—6 років зможе повернути цей кредит. Я, звичайно, далекий від того, щоб переконувати вас, що цей процес є повністю незалежним від політичних міркувань.

З точки зору США, МВФ залишається дуже важливим інструментом для вирішення фінансових проблем у світі й надання допомоги країнам із перехідною економікою. Тому Америка — один з основних донорів фонду і збирається додатково внести до МВФ $18 млрд. Що ж стосується реформування способу діяльності МВФ — я не думаю, що це матиме серйозний вплив на програму, яку фонд має з Україною. В цій програмі — не лише показники бюджетного дефіциту. Вона складається з 19 основних кроків, після виконання яких протягом двох років, як сподівається МВФ, українська економіка буде набагато здоровішою й набагато тісніше пов’язаною зі світовим господарським механізмом.

— Посол України в США Юрій Щербак говорив, що на американському ринку з’явилися українські товари, які витримують конкуренцію з американськими. Півтора-два роки тому ця ситуація змінилася не на користь України. Які причини цього?

— За останні 5 років американський експорт до України, як і український експорт до США, зростає. Не так швидко, як хотілося б, але це факт. Американський ринок — найбільш відкритий у світі. Я думаю, посол Щербак мав на увазі 4—5 антидемпінгових процесів, які були розв’язані «квазіюридичними» процедурами. В таких випадках треба довести, що певна галузь американської промисловості зазнає втрат в результаті такого імпорту й імпортовані товари вироблені з допомогою нечесних переваг. Як правило, якщо це доведене, то розпочинаються переговори, на яких досягається рішення про продовження співробітництва, але на інших засадах (в інших кількостях імпорту, наприклад). Через комітет із торгівлі та інвестицій комісії Кучма—Гор ми надаємо Україні всю інформацію, щоб вона могла висловити з цього приводу свої міркування, свої претензії по антидемпінгових процесах, довести, що умови виробництва того чи іншого товару змінилися.

— Що ми насправді маємо у відносинах між Україною та Сполученими Штатами — деклароване стратегічне партнерство чи швидше стратегічну залежність?

— Я б усе-таки використовував термін «стратегічне партнерство». По-перше — це визнання того, що у двох країн є певні спільні інтереси, і, працюючи разом, ми можемо сприяти їхній реалізації. Це проявляється, наприклад, у наших переговорах, як має формуватися нова, стабільніша й безпечніша Європа, а також у тому, як ми працюємо над вирішенням проблем, які я називаю «проблемами після «холодної війни» — зокрема над переборенням міжнародної злочиності та над нерозповсюдженням зброї масового знищення. Останнім проявом такого партнерства є наш діалог із приводу Косово. Ми розуміли, що це питання зачіпає інтереси України, й тому ми постійно вели з нею діалог.

— Нам було б цікаво дізнатися, якою ж була позиція України щодо Косово. Чию саме позицію ви маєте на увазі — Президента, уряду чи парламенту?

— Я кажу про український уряд, і ця позиція була досить чіткою. Вона співпадала з американською у тому, щоб змусити президента Югославії Мілошевича виконати вимоги резолюції Ради Безпеки ООН №1199. У цьому взагалі не було відмінностей між США та Україною. Але український уряд вважав, що для застосування сили потрібно ухвалення окремої резолюції ООН. В цьому технічному питанні й був незбіг позицій США та України — Вашингтон вважав, що невиконання умов резолюції №1199 достатнє для того, щоб виправдати застосування сили. Тут не було непереборного бажання США чи НАТО закидати бомбами сербів. Військові приготування НАТО мали на меті призвести до політичного розв’язання проблеми.

— Уявимо собі, що ваш давній друг, користуючись вашою «територіальною близкістю» до Росії, попросив вас оцінити події в тій країні. Що б ви йому розказали?

— Коли я працював у Раді національної безпеки США, я відповідав і за Росію, і за Україну. В останні місяці, я кажу: «Слава Богу, моя робота пов’язана тепер лише з Україною». Росія зараз проходить дуже складний період. Я думаю, Росія ще не вирішила, яким має бути її стратегічний курс. Ми бачимо період невпевненості, яка лише посилює економічну кризу. Я сподіваюся, що росіяни оволодіють ситуацією і зможуть визначити шлях для виходу з кризи.

— Пересічному українцеві дуже важко отримати американську візу. З чим це пов’язано — чи в США бояться «російської мафії», до якої зараховують і українців, чи зi складним економічним становищем в Україні, яке спонукає декого шукати притулку в США? Якщо економічна ситуація в Україні за кілька років покращиться — чи зміниться ситуація з візами?

— Якби мені раптом дали чарівну паличку, то одним із трьох моїх заповітних бажань я б назвав вирішення саме цього питання. Американське візове законодавство в чомусь є неамериканським. У нас взагалі панує принцип презумпції невинності. Але наше візове законодавство виходить із протилежного. Закон вимагає від консульських працівників вважати, що кожний претендент на візу планує залишитися в Сполучених Штатах і нелегально працювати там — аж поки ця людина не переконає їх у протилежному.

На жаль, ми дійсно маємо значну кількість українців, які їдуть до США за тимчасовою візою, а потім хочуть змінити свій статус, щоб залишитися в Сполучених Штатах. Дуже важливий чинник — економічна ситуація самого претендента. Звичайно, зміна макроекономічної ситуації в Україні матиме значний вплив — з її поліпшенням в українців буде менше мотивації залишитися в США.

Законодавство, звичайно, залишатиметься таким, яким воно є. Але результати його застосування із зміною ситуації в Україні будуть іншими.

— Ви охарактеризували відносини США й України як партнерські. Але ми добре усвідомлюємо, наскільки різними є наші країни. Свобода слова, свобода мас-медіа у нас і в Америці — теж різні речі. Чи не вважаєте ви, що нині за рік до президентських виборів в Україні існує загроза свободі слова? І факт виселення з приміщення редакції газети «Киевские ведомості» — один iз прикладів тому?

— Я вважаю, свобода слова є одним із ключових елементів добре функціонуючої демократії. Ми ставимо питання — чи є свобода слова в Україні? Це не те питання, на яке можна відповісти так чи ні. Коли ми читаємо пресу, ми маємо уявлення про весь політичний спектр в Україні, ми бачимо значну частину преси настроєною опозиційно до уряду, є критика уряду — а це є одним з основних критеріїв, коли ми визначаємо, чи є свобода преси. Але відбуваються певні інциденти, які ставлять певні запитання стосовно свободи слова в Україні.

— Україна має свою репутацію, свій імідж. А як її сприймаєте ви, маючи власний досвід роботи в Києві?

— Я маю специфічний погляд на Україну — зважаю насамперед на те, як подбати тут про американські інтереси. Але, піклуючись про них, дуже часто ми бачимо, що працюємо також на українські інтереси. Американці усвідомлюють роль України дедалі більше.

№206 28.10.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

У розмові брали участь: Лариса ІВШИНА, Людмила ГУМЕНЮК, Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, Наталя ВІКУЛІНА, Віктор ЗАМ’ЯТІН, Юрій ОВСЯННИКОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments