Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

«Стоднівка» європейської інтеграції

6 травня, 2005 - 00:00

Аби уникнути відмови, Україна, Молдова та Грузія мають не поспішати з подачею заявки на вступ до Європейського Союзу. Про це заявила комісар Європейської комісії із зовнішніх зв’язків і політики європейського сусідства Беніта Ферреро-Вальднер. Скидається на те, що період реверансів і взаємного захоплення у відносинах ЄС і України завершився. Дедалі частіше брюссельські чиновники наголошують Києву: менше слів, більше роботи. Цими днями минуло сто днів від інавгураційної промови Віктора Ющенка, в якій європейська інтеграція була визначена пріоритетним зовнішньополітичним напрямком. Що здійснено в цьому плані? Про це в інтерв’ю віце-прем’єра з питань європейської інтеграції Олега РИБАЧУКА.

— Як би ви оцінили перші результати 100 днів європейської інтеграції?

— Перше, на що я звернув увагу, — вщухло обговорення теми про посаду віце-прем’єра з європейської інтеграції, чи не перетинається вона з посадою міністра закордонних справ. Уже коли пішов такий вал роботи — посли кількох держав Європейського Союзу сказали: ми відчуваємо, що питання координації у вас знято, ми бачимо, що машина запрацювала. Ви пам’ятаєте, що в нас були досить глибокі дискусії з Плану дій Україна — ЄС. Я був здивований існуванням думки, що, мовляв, не варто підписувати цей документ. Знаю, що навіть у глибинах коридорів влади ходила й така директива — відмовитися від підписання цього Плану. Я користувався таким аргументом: непідписання — о’кей, зупиняється діалог, весь рік проговорюються якісь нові умови, а в цей час нічого не робиться. Якби ми пішли таким шляхом — то зараз би не було про що говорити. Я сприйняв іншу логіку, і переконаний у правильності підписання документа. Після того, як ми презентували власне бачення його виконання, яке ми називаємо «дорожньою картою», Україна вперше чітко заявила про свою позицію. Світ відзначає, що Україна стала послідовною, що Київ чітко говорить про свої пріоритети. Пригадую розмови, навіть під час виборів: «А куда они денутся, закончатся выборы, и начнется то же самое: реверансы в сторону Москвы, реверансы в сторону Брюсселя, особые отношения со Штатами…». Цього не відбулося.

Сьогодні особливо завантажений роботою міністр закордонних справ, працює Міністерство економіки, юстиції. Ми дивимося на життя як на проекти. До кінця року маємо 177 пунктів, є «дорожня карта», є два проміжні фініші. 13 червня відбудеться перше робоче засідання Ради Україна — ЄС у Люксембурзі. А наприкінці жовтня відбудеться саміт Україна — ЄС (під час головування в ЄС Великої Британії). Ми сподіваємося, що в ньому візьме участь Тоні Блер. Ми наполягаємо на тому, аби ця зустріч відбулася в Києві. Нам повідомляли про зайнятість прем’єр-міністра Британії під час головування. Але ми закликаємо наших колег у Євросоюзі — цей саміт для нас є кульмінаційною подією року, ми будемо здатні говорити про досягнення, і для підтримки євроінтеграційних прагнень нової влади проведення саміту в Києві є дуже важливим, враховуючи, що це буде в розпалі парламентської кампанії, і питання майбутнього України — це питання і наступних парламентських виборів. Тому я думаю, що в нас тут буде підтримка. На початку червня ми зробимо ще раз публічну презентацію того, що зроблено Україною за цей період.

Ви чули, що буде засідання Ради нацбезпеки із вступу України до Світової організації торгівлі. Зрозуміло, що це є глобальний блок у нашій євроінтеграції. Ми задекларували, що можемо стати членами СОТ до кінця цього року. Для цього нам треба десь до кінця червня зробити ряд речей, які дозволять робочій групі винести на осінь питання про вступ України до СОТ. Візьмімо наступний компонент — ринковий статус України з антидемпінгових питань з Європейським Союзом. Я думаю, що ми можемо сподіватися отримати такий статус 13 червня. Для цього є менша «дорожня карта». Так само — питання віз.

— Чи керівники на місцях готові підтримати та втілювати ідеї європейської інтеграції? Чи відчуваєте ви саботаж? Чи дійсно уряд зробив у перші сто днів усе можливе для успіху європейської України?

— Уряд робить усе можливе для успіху власної програми. Але ми розробили програму уряду, яка абсолютно кореспондується з Планом дій і заявою Президента про стратегічний курс.

Говорити про розуміння керівників на місцях складно, бо ми тільки почали процес. Але працює сім підкомітетів на рівні центральної влади, є чіткий сигнал від Президента, що в кожній області один із заступників займається програмою інтеграції. За два місяці цей механізм не запустиш, тут є певний диспаритет. Найбільш просунуті області — ті, які розташовані на кордоні, тому що в них є маса транскордонних проектів, у них є досвід. І там із села в село перейшли — і ти вже в Європі. І місцева еліта вже на цьому розуміється, ми бачимо значний прогрес регіональних ініціатив. Я вважаю, що зараз дуже важливо зміщуватися в центр. У травні-червні в мене буде чотири виїзди саме на події регіонального рівня.

Ми маємо різне розуміння. Регіональна еліта, можливо, навіть не розуміючи цього, прагне мати, як і колись, своєрідну «генеральну лінію». Єдине, що ми маємо зробити: цю генеральну лінію треба насправді розшифрувати. Має бути зрозуміло, що вона насправді дає бабусі, дідусю, пенсіонеру. Це колосальна інформаційна робота. Саботаж, безумовно, є, і він викликаний тим, що є прихильники іншої моделі розвитку.

— Чи могли б ви у двох словах пояснити бабусі з Черкаської області і шахтарю з-під Луганська, що таке європейська інтеграція та навіщо це їм потрібне?

— Я б не говорив їм про європейську інтеграцію, я б сказав їм простіше: «Люди добрі, у нас є дві моделі розвитку, і все. Якщо там щось триндичать про третю — третьої немає. Одна — це те, що ми з вами бачили, так, як товчуться наші сусіди-білоруси... Вам говорять про якісь зміни, й ви нічого не розумієте. Це називається — пострадянський розвиток, і таким життям ми йшли десять років. Є інша модель розвитку, цим шляхом пішли балтійці, інші наші сусіди. Вони вибрали іншу модель розвитку, й вони живуть інакше». Можна було б дати базові цифри, але бабусі не будуть цифри розуміти. Я сказав би так: «Ви просто нікому не вірте». Я розумію, що в багатьох українців просто немає можливості поїхати за кордон. Але багато родин працюють у Західній Україні. У Східній Україні це треба більше пояснювати, про що ми говоримо. Коли ми говоримо про майбутнє України, я не думаю, що українці вірять деклараціям. Це нація, яка віддає перевагу тому, що можна було б попробувати на зуб, пощупати, побачити, понюхати. У Європейському Союзі — 25 країн, і «старі», й «нові», й ті, що були з нами у цьому ж багні ще декілька років тому. 1 травня виповнився рік, як десять нових країн стали членами цього Союзу. Хоч одна заявила про те, що «ми хочемо назад»? Я не чув. Президент Європейської комісії Баррозо казав, що всі боялися цього розширення: і «стара Європа» боялася, й були у страху ті, що прийшли, ті ж проблеми, що й у нас, — наші свині зникнуть, наше сало стане «хімічним», наше масло буде синтетичним, ми перетворимося на смітник. Чомусь ніхто не перетворився ні на який смітник, рівень життя зріс настільки, що ми ще років через не знаю скільки могли б мріяти про таке. Це відбувається прямо у нас перед носом.

— Що конкретно ви збираєтеся зробити, щоб популяризувати європейський спосіб життя в Україні?

— Цими днями відбулася зустріч з проведення Днів України в Європі. Зокрема, йшлося про Францію. Їхній підхід полягає у проведенні культурних заходів. Нещодавно я мав бесіду з Олегом Скрипкою, Славою Вакарчуком. Ми говорили про проведення Днів культури України в червні. Я хочу переговорити з цього приводу з Президентом, з прем’єром. Це той шлях, яким ми маємо йти, — представлення України як європейської держави.

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ