Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

«Той мурує, той руйнує...»

15 липня, 2004 - 00:00

Доборолась Україна
До самого краю:
Гірше ляха свої діти
Її розпинають...
Т. Шевченко

Що ближче день президентських виборів в Україні, то сильніше її лихоманить. Дискомфортом обертається наближення цієї дати для всіх її громадян. Фрондуюча опозиція, що співає під «фонограму» про грядущий колапс в країні, заряджає суспільство негативом. Їх стараннями Верховна Рада стала більше нагадувати біблійні Содом і Гоморру, ніж парламент. Чи не про це говорив Шевченко: «...той мурує, той руйнує...», «...орють лихо, лихом засівають...»? Такі елітні політики вважають себе за Мойсеїв, що ведуть людей до щасливої обітованої землі. Можна погодитися з Макіавеллі в тому, що «Політика — це мистецтво маніпулювання масами». Але не можна погодитися з тим, щоб це мистецтво перетворювалося на такий чорний піар, коли опонентів під час руху намагаються виштовхнути з політичного потягу. Можна зрозуміти те, що зараз йде тотальне полювання на голоси виборців. Але не можна зрозуміти тих «мисливців», які увійшли в такий раж, що почали «відстрілювати» своїх конкурентів з полювання. Той кандидат, який побудував свою передвиборну кампанію на тому, щоб розчавити того, хто йде поряд і, переступивши через нього, досягнути своєї мети, нехай не розраховує на симпатії виборців, які не сприймають заборонених прийомів боротьби. Їм, особливо молодим, швидше імпонуватиме той претендент, який, будучи неповнолітнім, узяв на себе провину за поганий вчинок, якого не скоював, щоб не зламалося життя іншого. Такий юридично не виправданий порив самопожертвування в ім’я взаємовиручки вражає своєю людяністю. Він дорого коштує в моральному аспекті. Цей хлопець, опинившись у екстремальних умовах, не канючив і не скаржився на долю, а виявив силу волі, щоб не зламатися, не впасти у відчай і не опуститися на дно. Навпаки, здолавши всі негоди молодих років, зміг піднятися на найвищий державний і політичний щабель. Як його не трусило життя, він все ж утримався і не впав. Симптоматично, що у деяких племен в Африці був звичай: коли хотіли обрати собі вождя, примушували претендента піднятися на самий верх пальми і з усих сил трусили її. Якщо він утримувався і не падав, то вважався справжнім ватажком племені. Багато хто з наших політиків вже зазнавав такого випробування, але зривався. Хто ж iз них утримається на такій «пальмі», — дізнаємося після виборів.

Бжезинський нещодавно сказав: «Я не знаю, хто буде президентом України. Я не знаю, хто буде президентом Америки. Але я знав перед виборами, хто буде президентом Росії. Поки ми не знаємо наперед, хто буде президентом, значить, є надія на вільні й чесні вибори». Я ніколи не віддам свій голос на виборах за фрондерів, нездатних на толерантність і компроміси. Я віддам свій голос за того, хто може об’єднати всіх на благо й славу України, хто хоче бачити Україну такою, про яку мріяв Тарас Шевченко:

І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України.
І світ ясний, невечірній,
Новий засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Євген МАРИН, студент Академії муніципального управління, Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ