Вибір об’єкта,

Нинішня передвиборна кампанія в Росії нагадує політичне життя навіть не Радянського Союзу, а, наприклад, Німецької Демократичної Республіки. Радянські люди жили в однопартійному світі та голосували за єдиний і непорушний блок комуністів і безпартійних, тож коли з’явилися альтернативні вибори, різні там політичні партії та їхні лідери, дебати та інша мішура віджилого своє буржуазного суспільства, усім одразу стало дуже цікаво жити і голосувати. А у НДР багатопартійна система була завжди. Але незважаючи на її існування, знову ж таки завжди було точно відомо, скільки місць у Народній палаті отримає СЄПН, а скільки — її товариші по будівництву соціалізму із Християнсько-демократичного союзу або Селянської демократичної партії. Зате передвиборні кампанії відбувалися дуже різноманітно — керівники різних політичних партій їздили по радгоспах і заводах, зустрічалися з трудящими, промовляли лозунги і радув али присутніх своєю прихильністю справі товариша Еріха Хонеккера (Вальтера Ульбріхта, Вільгельма Піка, байдуже). Трудящі за передвиборною кампанією стежили ліниво, вони точно знали, що вибори мало що змінять у процесі соціалістичного будівництва, товариша Хонеккера в будь-якому разі оберуть головою Держради НДР і все буде добре. Тобто так само, як було.

Передвиборна кампанія у Росії саме й нагадує вибори у НДР, тільки покращені — є альтернатива, немає квоти, але, по-перше, усі знають приблизно, хто скільки отримає, а, по-друге, хоч би яким був розклад місць у Державній Думі Росії, він мало що змінить, оскільки чотири роки роботи попереднього парламенту продемонстрували: парламент не є суб’єктом політичного процесу в Росії. Швидше об’єктом. За думську законотворчість триває боротьба «олігархів» і владних угруповань, але тільки самих депутатів вона особливо не стосується — зрештою, вони голосують так, як це необхідно переможцю в цій боротьбі. Власне, так уже було за єльцинських часів, тільки тоді різноманітність угруповань дозволяла створити ілюзію парламентської дискусії. А нині угруповань поменшало і вони вважають за краще дискутувати між собою десь поза парламентськими стінами. Дума спорожніла, перестала бути місцем для серйозної політичної діяльності, швидше — одним із пересічних сюжетів телевізійних новин.

Тепер, за логікою цього тексту, необхідно перейти до опису розкладу сил у Думі після завтрашніх виборів. Тільки незрозуміло, навіщо. Ось «Единая Россия» — офіційно партія влади, яка разом із президентом. І повинна отримати більшість місць у нижній палаті парламенту. Але у самій цій партії триває безупинна боротьба лідерів, груп, угруповань, регіональних кланів… І важливо не те, скільки «Единая Россия» матиме місць, а те, наскільки стабільною буде ситуація у країні під час роботи Думи — бо у кризовій ситуації, якщо партія влади перестає бути разом із президентом, виявляється, що крім цього гасла її членів взагалі нічого не об’єднує. Не кажучи вже про те, що жодної політичної або економічної платформи у партії влади немає і бути не може — її лідери цим заслужено пишаються, оскільки підтримка президента в усьому виявляється кращою платформою для електорату єдиноросів. Далі — комуністи. Вони здобудуть друге місце, якщо не перше. Проте стверджують, що рейтинг КПРФ поменшав і в цьому чималу роль відіграла пропаганда державних ЗМІ, які настирливо переконували комуністичний електорат, що Зюганов із товаришами — не справжні комуністи.

Ну й що з того? Адже в Росії вже була Дума, в якій комуністи мали більшість — і виявилося, що Компартія також керована і вбудована в систему, як і інші партії, хіба що потрібно більшою мірою зважати на її популістські гасла. Розподіл решти місць взагалі неважливий. ЛДПР Жириновського за це десятиріччя продемонструвала унікальну здатність домовлятися з владою з будь-якого питання, тож політичні гасла лідера партії, якими можна лякати дітей в інтелігентних сім’ях — це винятково для виборів, після них Володимир Вольфович негайно перетворюється на респектабельного чиновника, який зігнувся в позі «чого бажаєте». Тепер демократи. Союз правих сил на минулих виборах до парламенту досяг успіху, позиціонуючись як друга — після «Единства» — партія підтримки Путіна. Пам’ятаєте передвиборне гасло? «Путіна — у президенти, Кирієнка — в Думу!». Тогочасний лідер СПС, екс-прем’єр Сергій Кирієнко зустрічався з прем’єром Путіним і вручав йому примірник економічної програми уряду, а після виборів став представником президента у Поволжі. Нинішній лідер СПС Анатолій Чубайс тоді підтримував війну в Чечні, а зараз за три дні до виборів з’їздив до Києва, щоб розповісти нам про «ліберальну імперію». Звісно, окремі лідери СПС можуть бути симпатичними, але важливо чесно відповісти на запитання: чи багато що насправді зміниться від кількості місць цієї партії в російській Думі? Ще одна демократична партія — «Яблоко» Явлінського. На минулих виборах Григорій Олексійович виступав як опозиціонер. За минулі роки він зумів встановити непоганий контакт із частиною президентської адміністрації — саме тією, де не люблять СПС і зумів навіть напередодні виборів поговорити з президентом Путіним про екологію. Знову ж таки: комусь може бути симпатичним Явлінський, але чи багато насправді зміниться від кількості місць його партії в російській Думі? І, нарешті, ще одна партія, яка може потрапити до Думи — «Родина» Сергія Глазьєва і Дмитра Рогозіна. Вже сам факт присутності в організації Глазьєва, якому Борис Березовський активно допомагав на виборах губернатора Красноярського краю (тоді Березовський ще не був ворогом нинішньої влади) і Рогозіна, який є, між іншим, представником президента Росії на переговорах з Євросоюзом, переконує, що «Родина» — сила штучно створена і керована, така собі «патріотична філія» «Единой России». І якщо її фракція з’явиться в Думі, вона навряд чимось запам’ятається, крім гучних заяв на адресу сусідніх країн. Голосуватимуть як треба. То чи варто дивуватися, що за такого розкладу політичних сил в Росії постійно зростає кількість тих, хто голосує проти всіх?