Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

«Я навчилася чекати»

25 жовтня у Юлії Ткаченко — бенефіс
25 жовтня, 2003 - 00:00

За 53 роки роботи в трупі франківців Юлія Семенівна зіграла сотні ролей. Але етапними у творчій долі актриси стали: Олена Квітка — «Талан» Старицького, Доля — «Лісова пісня», Мати — «Бояриня», Кассандра в однойменній п’єсi Лесі Українки, Олена Карпівна — «Гріх» Винниченка, Катерина — «Різдвяна ніч» за Гоголем, Душа — «Сни за Кобзарем» по Шевченку, Клер Цаханасян — «Візит старої дами» Дюрренматта, леді Хеф — «Бал злодіїв» Ануя, Фанні — «Прем’єра» Кромвелла та ін.

Напередодні бенефісу мені вдалося додзвонитися до винуватиці майбутніх урочистостей і поставити Юлії Семенівні кілька запитань.

— Ювілей у вас був улітку, а святкувати вирішили через майже три місяці? Чому для бенефісу ви обрали «Бал злодіїв», а не легендарний «Візит старої дами» або «Прем’єру»?

— Я народилася 25 липня — час відпусток, «мертвого» сезону. Тому вирішила ювілей перенести на осінь, коли повернуться на сцену колеги, і вже тоді відзначити своє 75-річчя у тісному колі франківців. Минулого року «Візит старої дами» на свій бенефіс грав мій партнер Степан Олексенко. Навіщо повторюватися? Зупинилася на ануївському «Балі злодіїв». Це симпатична комедія. Я граю гордовиту аристократку, яка приїхала на курорт. Вона нудьгує, шукає пригод, попадає під приціл аферистів. Хоч вистава не дуже нова (ми її граємо вже п’ятий сезон), але її люблять глядачі.

— На прем’єрі в «Балі злодіїв» разом із вами грали і син — Лесь Задніпровський (Петербоно), і внук — Назар Задніпровський (Густав). На бенефісі також виступлять усі представники вашої акторської династії?

— Я не маю дублерші у цій виставі, а Лесь грав у парі з Остапом Ступкою, а в іншому складі виступали — Пєтухов, Богданович та мій внук Назар. Одного разу Степан Олексенко захворів. Довго не міг грати, і згодом їхній дует із Лесем розпався. Хоч мені шкода. Вони дуже добре грали. На бенефісі нашу династію представлятиму я та Назар.

— У вашій сім’ї «розбір польотів» після вистав проводите?

— Ми висловлюємо свої враження, але ніколи не втручаємося у процес народження ролі. Ні син, ні внук не докучають порадами мені, а я їм. Ми всі самостійні особистості. Я можу підказати, якщо вони просять, у чомусь допомогти. Можу і покритикувати, але син і внук — професіонали, ми розмовляємо однією акторською мовою.

— У якій виставі відбувся ваш дебют?

— Це була постановка Гната Юри «На грані ночі і дня» Якобсона. Я грала Наречену, а моїми партнерами, які виконували головні ролі, були корифеї — Наталія Ужвій та Віктор Добровольський. Думаю, що впоралася, оскільки незабаром мені доручили зіграти Шурку в горьківському «Єгорі Буличові та інших» (режисер М. Крушельницький). Наша вистава сподобалася глядачам, її високо оцінили і критики.

— Юліє Семенівно, а з Михайлом Задніпровським, своїм чоловіком, ви познайомилися у театрі? Разом грали на сцені?

— Ми познайомилися на вступних іспитах до Київського театрального інституту, а до театру потрапили за розподілом і вже сімейною парою. Одружилися на другому курсі. Вчилися у прекрасного педагога Володимира Бертольдовича Вільнера. Ви знаєте, дивно, але ми з Михайлом рідко були партнерами. Навіть важко пригадати. Усього кілька вистав: «Правда і кривда», «Недоспівана пісня», «Пам’ять серця».

— Багато жінок, особливо актрис, підійшовши до «бальзаківського» віку, дуже болюче це переносять: депресії, зменшується кількість нових ролей. У вас був такий злам? Я навчилася чекати. Але якщо доля давала шанс, то намагалася викластися до останньої краплини. Наприклад, я можу зрозуміти свою героїню Фанні з «Прем’єри», поставлену молодим режисером Олександром Білозубом; її страх втратити сцену, депресивні зриви, пошук виходу на дні пляшки. Історія Фанні — це трагічне життя відомої бродвейської зірки 1930—1940-х років Лоретті Тейлор (улюбленої актриси Теннессі Уїльямса). У мене вікової ломки не було. Переживати, що роки минають, — смішно. Потрібно не комплексувати і знаходити у кожному віці щось хороше.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments