Україно, дозволь мені серед твого безголов'я головою тривожною прорости!..
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, критик часів радянської епохи

Як олюднити суспільство?

30% українців готові взяти додому вуличного собаку чи кота. Але чомусь не беруть...
24 лютого, 2011 - 00:00
ФОТО ОЛЬГИ ЛЕВЧЕНКО

Проблема захисту тварин, як домашніх, так і безпритульних, нині як ніколи на часі. Минулий тиждень позначився страйком ветеринарних клінік, яким заборонили проводити операції з використанням знеболювального препарату кетаміну. Раніше «День» писав про протести зооозахисних організацій, які вимагали від Київської державної адміністрації виконувати програму стерилізації безпритульних тварин належним чином. Невирішеним лишається питання про існування приватного притулку для тварин у Пирогові, який уже кілька місяців безпідставно перевіряє то податкова, то ветеринарна служба — щоб знайти підставу для його закриття. Причиною цих негативних тенденцій зоозахисники називають негуманність українського суспільства, адже у ставленні до тварин нам часто бракує доброти, співчуття і мудрості. Хіба ухвалюються в гуманному суспільстві закони про оперування тварин без знеболення, бо, мовляв, кетамін входить до групи психотропних речовин, або чи пропонується усипити тварин у Пирогові, щоб вирішити питання з притулком раз і назавжди?

За даними телефонного опитування Інституту Горшеніна «Проблеми з безпритульними тваринами у великих містах», лише 30% українців (тобто кожен третій) готові взяти до себе додому бездомну тваринку. Решта наших громадян для себе точно вирішили, що цього не робитимуть. Як пояснює кандидат психологічних наук, науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Олена ЛІЩИНСЬКА, це пов’язано з інфантильністю нашого суспільства. «Люди, які живуть у Європі, розповідають мені, що беруть додому собаку не породисту, а з вулиці, головне — щоб вона була привітна та емоційна. Наші люди поки що дуже мало мають причин для самоповаги, упевненості у собі, щоб почувати себе людиною сильною і щоб мати щось у надлишку, аби поділитися з кимось іншим. Зазвичай у наших громадян живуть тварини породисті, дорогі, так би мовити круті. І робиться це не для того, щоб підтримати братів менших, а щоб за рахунок цих симпатичних породистих тварин підняти якось власну цінність, утвердити свій статус. Щоб олюднити наше ставлення до тварин, потрібна пропаганда, коли б рейтингові люди показали моду на утримання вуличних тварин, як це було у Франції з Бріджит Бордо».

За даними опитування, значна частина респондентів (67%) вважає, що вуличні собаки чи коти становлять загрозу для населення міста. За даними інших соціологічних опитувань, часто-густо ці загрози громадяни пов’язують з тим, що вуличні собаки нападають на людей. Можливо, це і відбиває бажання взяти додому безпритульну Каштанку чи Мурчика. Однак у зоозахисних організаціях переконують, що за останні роки кількість таких інцидентів скоротилася. До того ж, із усіх скарг чи звернень громадян щодо укусів собак лише чверть стосується безпритульних тварин. Тобто більшість неприємних ситуацій виникає саме з домашніми улюбленцями. Де ж відповідальність їхніх власників за поведінку тварин? Немає, так само, як відсутня кримінальна чи адміністративна відповідальність за те, що люди виганяють своїх улюбленців жити на вулиці. Ні, в Україні є закон, який мав би регулювати всі ці нюанси («Про захист тварин від жорсткого поводження»), однак у ньому немає жодної санкції, тобто при порушенні його статей винних не покараєш, бо не прописано, яким чином.

Можливо, якби закон передбачав покарання за жорстоке поводження з тваринами, ситуація мала б зовсім інший вигляд. За даними того ж опитування, українці — за відповідальність власників тварин. Так, 62% українців вважають, що людина, котра вигнала тварину на вулицю, має понести за це покарання — штраф. Втім, якщо тварини вже на вулиці, їм покаранням власників не допоможеш. У США та багатьох країнах Європи існує багаторічна практика, коли громадяни дають пожертви приватним чи державним притулкам, приходять сюди на вихідні з родинами, працюють волонтерами. У нас же навіть притулків для усіх не вистачає.

«В Америці притулки для тварин — це звичайна справа. Більшість із них — приватні. Тварин там утримують до того часу, поки їм не знайдуть господарів. У державних притулках ситуація трохи гірша. Плюс у США діє програма стерилізації тварин, яка вже давно практикується і має хороші результати, — розповіла волонтер американського товариства захисту тварин Олена МАХОВА.

Якщо за кордоном волонтерство у притулках для тварин вважається нормою, то у нас, як свідчить опитування, допомагати зоозахисним організаціям могли б тільки 49% українців. Причому не йдеться про конкретну допомогу, а лише про її можливість.

— З одного боку, можна порадіти, що кожен третій українець готовий взяти бездомну тваринку, — вважає Лілія ЄМЕЛЬЯНЕНКО, координатор міського об’єднання міні-притулків «Гном». — Але з другого боку — чомусь же не беруть. Важко визначити, які чинники відштовхують людей, але основна причина зводиться до того, що значна кількість громадян поки що перебуває у кризовій ситуації, зраз люди добре планують свій бюджет і поки що не передбачають витрат на вуличних собак. Мені здається, що в опитуваннях людина каже, що умовно до цього готова — коли-небудь і можливо, але не зараз і не в даний момент. От я веду в «Дні» рубрику «Хочу додому», розповідаючи про тих чотириногих друзів, яких можна взяти на утримання. І тварин беруть за такими своєрідними оголошеннями. Часто люди просто дзвонять, щоб підтримати нас і подякувати, тобто відгуки позитивні є. Наші громадяни готові до співчуття і в цілому непогано ставляться до тварин. Інша справа, що тварин дуже багато. Вирішувати цю проблему треба, і основний акцент слід ставити на програму стерилізації, щоб вона таки діяла, бо її обіцяли рік, другий, третій, але так і не втілили. А тих тварин, які були простерилізовані волонтерами, згодом виловили комунальні служби. Повинна діяти комплексна програма, яка включатиме і стерилізацію, і роботу міні-притулків у кожному районі столиці, доволі потужний піар на рівні держави, доходячи до того, що наші дівчата-волонтери робили свого часу в школах: проводили заняття для дітей, чому треба любити тварин, що вони відчувають, як живуть, що з ними відбувається. Такі роз’яснювальні розмови потрібні, починаючи від маленьких дітей і закінчуючи дорослими людьми. Нам треба пояснювати, чому тварин можна брати з вулиць, щоб охочих було не 30, а 70%.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments