За гарну рецептуру!
Улітку в Криму я почула одну розповідь, яка мене дуже здивувала і запам'яталася. Не можу ручатися за експерт ну точність, але йшлося про те, як на заводі в Новому Світі, ще в часи, коли він був Голiцинським, готували шампанське. Спеціально вибиралися ягоди приблизно рівноцінні за розміром, кольором, наповненням, щільністю, природно — зрілістю і їх (кожну окремо) дуже акуратно укладали в спеціальні центрифуги. І все було налаштовано таким чином, щоб звідти виноградина потрапляла на дуже тонкий штирок і... саме стільки, скільки ягода віддасть добровільно соку, можна було використати для приготування високоякісного шампанського. Решту, яку добували під тиском, вважали вижимками — з них можна робити пійло і навряд чи воно має вiдношення до тих напоїв, які урочисто подавали до столу людям, котрі не бовтають у келиху металевим дротом від пробки раніше ніж піднести його до губ, святкуючи якесь велике світле свято, можливо, Різдво або Новий рік. Я не ручаюся за точність викладеної технології приготування цього царського напою (сподіваюся, знавці пробачать), але мене вразив сам принцип цього процесу. Я впевнена, його можна прикласти до будь-якої сфери людської діяльності і стосунків. Як ми поводимося одне з одним, як ми поводимося зі своєю країною, які напої ми п'ємо, забуваючи, що від деяких (напоїв і стосунків) може бути болісна печія. Це тільки після першого келиха неякісних технологій, як мовиться, б'є в голову і виникає стан ейфорії, досягнення певного ефекту. Віддалені ж наслідки бувають різними.
Наприклад, і в році, що минає, було багато такого, що примушує нас із педантичною точністю розібрати рецептуру тієї чи іншої події, щоб потім можна було адекватно реагувати на наслідки і напевно знати, чим могли отруїтися, якщо вжили щось не так або не в тих обсягах. Іноді, щоб відчути різницю між поганим і гарним, навіть доказ від протилежного може надати колосальну допомогу. У цьому сенсі поки що 1999-й можна назвати роком невивчених уроків історії.
У ньому є окремий розділ про роль особистості в ключовий момент і про те, що вона може і чого не може країна, якщо особистості не повною мірою запитані. Невимовно гірко, що багато талановитих людей пішло від нас у світ інший. В'ячеслав Чорновіл, Анатолій Солов'яненко, Дмитро Лихачов... На жаль, цей список далеко не повний. Як і такий, що не можливо поповнити...
Ще один з невивчених уроків, які нам необхідно засвоїти, щоб наступного року відчувати себе хоч не набагато, хоч на крок людьми, які просунулися у своїх переекзаменуваннях, — це усвідомлення того, що сила — надійний засіб. Однак важливо, куди спрямована вона, яка її природа, і її не можна плутати з насильством, тому що будь-яка «ушкоджена» людина порушує світову гармонію.
...Ми повинні з усього пережитого, навіть, можливо, не дуже приємного вміти набувати досвід і навчитися його застосовувати на благо. Тому що ми таке покоління, яке весь час живе без спадщини. І хоч у кого запитай, немає навіть простої срібної бабусиної обручки, яку можна передати дочці або внучці. Так от, час навчитися набувати спадщину. І коли попередні покоління підставляють нам свої плечі для того, щоб із них нам була виднішою перспектива, то цим треба вміти користуватися. Немає сенсу витрачати кожному поколінню життя на доведення аксіом, необхідності цінувати індивідуальність. Прибирати «свою планету». Захищати друзів. Любити свободу. Загалом, «роздержавити» особистість. І коли ми усвідомимо це, то наступного року в нас буде більше шансів піднятися на новий рівень. Оскільки ми вже не зовсім бездарні учні і хоч у нас небагато нобелівських лауреатів (один із них із Рівненської області, про якого писала газета «День»), їхня кількість може стократ примножитися.
Зустрічаючи Новий рік, бажаємо нашим читачам пригадати всі приємні, важливі і значущі моменти в житті, які відбулися цього року, провести їх своєрідну інвентаризацію і завжди 2000-го повертатися до цих бастіонів, що змiцнюють душу. Сподіваємося, що деякі з них подарувала вам дружба з газетою «День». За всіх нас. Із Новим роком!
